В. Бойко "ПЛАКУЧІ ВЕРБИ"

*****

Плакучі верби біля ставу

Поникли віттям до води.

Зі мною разом ви зростали,

Лишали в пам’яті сліди.

О, як же ви повиростали!

Неначе рідні дві сестри.

Чи ви б тепер мене впізнали,

Чи стерли пам’ять злі вітри?

Одна верба, як самоцвіти,

Моє кохання берегла,

Вона одна на цілім світі

Любов’ю чистою цвіла.

Друга верба в гарячім літі

Давала прохолоди тінь,

І батоги для ігор дітям,

І терпкий запах листя тлінь.

О, Верби, Верби! Рідні сестри,

Мого життя поводирі.

Життєвих іспитів «семестри»

І пам’ять у моїм дворі.

Скільки ж років уже пройшло:

Чи рік, чи два, чи сорок три,

Чи в вас, як в мене все бувало,

Життя котилося з гори?

Не передати все словами,

Як ви в житті мене вели,

І йшли зі мною завш роками

Й моїм порадником були.