Віктор Бойко "ПРО МОВУ"

Все починається із мови

З якою ти на світ вродився,

З землі - де вперше мовив слово,

Із церкви - де ти охрестився.

А мені вдовблюють чужу

І до моєї тягнуть лапи.

Оті настирні чужаки -

З азійським присмаком сатрапи.

 

На що мені чужий "язик" -

Може він гарний: Я не проти,

Та я до рідного вже звик,

І мій не давить мені в роті.

 

Мій не "ковєркаєт" слова,

Не каже: "нахрен" - мені з ранку.

Завжди пісні мені співає

Коли прокинусь на світанку.

 

Я не сприймаю: "Здесь был Вася",

Що хтось нашкрябав у трамваї.

На що ж та мова нам здалася? -

Хоч я напевно її знаю.

 

Чужий "язик" - чуже в нім слово.

Його чомусь - я не сприймаю,

Бо я люблю свою лиш мову

І її трепетно стрічаю.

 

Вона: "Це верби над ставком,

Це Хрест, якому я молюся" -

Її всмоктав я з молоком

Моєї рідної матусі.