ДІАЛОГ ЛЮБОВІ - автор Наталия Баклай

– Ти хочеш мене? Ну, скажи, чи ти хочеш мене?..
– До млості, коханий, до згуби я хочу, я хочу...
– А ти не боїшся, що вранці усе промине?
– До ранку далеко, іще тільки прядиво ночі.
– А що, коли ніч нам спряде одну нитку на двох?
– Тоді хай вона нас тією вже ниткою й зв'яже.
– А що скажуть люди, і що скаже з неба нам Бог?
– А люди не бачать, а Бог нам нічого не скаже.
– А ти відчайдушна, а буде ж тобі за гріхи...
– Коли воно буде.., а гріх хай скидає сорочку...
– ...Яка ти ще юна, богине, гріховнице ти...
– ...Який ти красивий, мій світе, вербовий листочку.
– Не будеш карати? Не будеш клясти все життя?
– Я буду молитись за тебе щоночі віднині.
– А що коли все-таки прийде колись каяття?
– Не каються грішниці і не карають богині...
– Так я ж полечу з твого вирію, в дім поспішу.
– Та знову ж повернешся, бо перелітна ти птиця.
– Чого ж тоді вії твої всі у краплях дощу?
– Бо твій переліт мене крилами б'є по обличчю…