Усі сьогодні справи відкладу
І, як присплю вночі малого сина,
В старій шухляді Ваш конверт знайду,
Перед яким була колись безсила.
Я Вам сьогодні відповім на лист.
В цю ніч я з Вами, наче одержима.
Освідчились Ви дівчинці колись,
А відповідь пришле чиясь дружина.
Усе в нім буде Вам таке чуже,
І жодне слово вже Вас не підкосить.
І десь наприкінці аж, як ножем,
Моє ім'я минулим заголосить.
– Я Вас чекала стільки зим і літ...
Моє Ви – перше, і моє – останнє...
Ви – суд мій, сум, Ви – сон мій, Ви – мій світ.

Зітхнула тихо, із-за столу встала,
Де білий аркуш від мовчання зблід,

І я ні слова Вам не написала...

З яких доріг до мене в хату Ти?
3 яких світів, галактик знов з'явився?
Кажу «Проходь», а думаю «Прости»,
Кажу «Не ждала», і мовчу, що снився.

А ти стоїш з роси а чи дощу:
Такий пречистий, аж в кімнаті світло,
І я укотре про любов мовчу.
Й кажу неправду: «Ти як тепле літо».

Мені б сказати «Вітре, зачекай!
Обходь мене. Чого летиш до мене?».
А я сміюся: «Будем пити чай,
Він, мабуть, молодий, бо він – зелений”.

А я шаріюсь: «Літо... Вітер... Дощ...
Дозволь зібрати краплі на волоссі?».
...Оце і є з усіх найвища прощ –
Так пробачають те, що не збулося...

– Ти хочеш мене? Ну, скажи, чи ти хочеш мене?..
– До млості, коханий, до згуби я хочу, я хочу...
– А ти не боїшся, що вранці усе промине?
– До ранку далеко, іще тільки прядиво ночі.
– А що, коли ніч нам спряде одну нитку на двох?
– Тоді хай вона нас тією вже ниткою й зв'яже.
– А що скажуть люди, і що скаже з неба нам Бог?
– А люди не бачать, а Бог нам нічого не скаже.
– А ти відчайдушна, а буде ж тобі за гріхи...
– Коли воно буде.., а гріх хай скидає сорочку...
– ...Яка ти ще юна, богине, гріховнице ти...
– ...Який ти красивий, мій світе, вербовий листочку.
– Не будеш карати? Не будеш клясти все життя?
– Я буду молитись за тебе щоночі віднині.
– А що коли все-таки прийде колись каяття?
– Не каються грішниці і не карають богині...
– Так я ж полечу з твого вирію, в дім поспішу.
– Та знову ж повернешся, бо перелітна ти птиця.
– Чого ж тоді вії твої всі у краплях дощу?
– Бо твій переліт мене крилами б'є по обличчю…

Где-то нашла. Понравился.

В лесу , гонимая печалью ,
Она решила переждать ...
Забыть слова , что жить мешали ,
А лучше память потерять.

Не раз вот так вот убегала ,
Но только в мыслях , а теперь ,
Когда надежду потеряла ,
Сама открыла лапой дверь ..

И в ночь бежала без оглядки
Не нужен больше ей никто.
В норе сырой слезу украдкой ,
Уронет на промерзлый пол ...

И все, забыть. Не знать, не помнить.
Как к ней, так будет и она.
От холода все тело сводит ,
Не страшно , главное жива.

И провалившись в летаргию,
волчица медленно умрет
А утром птицей возратится
И вновь свободу обретет