Якось так вийшло, що поїхали з радіоактивної роботи в Карпати. Компанія зібралася молода, сумнівався, чи я їм підходжу, але було бажання пройтись по горах, і пограти на гітарі. Власне ці два мотиви і були рушійною силою, котра перемогла.
Так що - поїхали!) Пару цікавих моментів подорожі в Гуцуляндію - опишу :).
Поїзд. Поїзд - він гуцул повільний. Київ-Рахів їде в Карпати так довго, що в 00 сіли в Тернополі, і аж в 8 ранку з чимсь - вилізли в Яремче. Офігезно довго.
Таксисти в Яремче. Таксисти - вони гуцули хитрі. Одразу пропонували бус за 400 грн до Яблуниці. А нас було 10. Таксисти заявили, що квитки на автобус будуть по 30 грн з громадянина. Вирішили взнати все ж ціну квитка - 13 грн з людини. Поїхали автобусом.
Сумки. Сумки, вони гуцули важкі. Бо м'ясо, овочі, всілякі пляшки, спальники, і різна фігня, котрої можна було і не брати, якби ж хто знав.
Хата. "Хата моя - стоїть на горі, так високо під небом" (с) Тарас Чубай.


Всередині було багато ліжок, як у казармі, електрика, піч на дрова навіть. То якась хата, шо відноситься до якоїсь державної бази. По 30 грн за ніч з громадянина. Дрова також дали - для мангалу. По технічну воду - мандруєш метрів 400, і відрами набираєш довго із джерела. Питну воду - просиш в сусідів в інше відро.

Ліси. Ліси гуцули ріжуть. Все довкола з деревини, і возять її отакими машинами. Я так розумію - скільки треба, стільки буде.

Пам'ятник. А може навіть інсталяція. Коротше, знайшли "вєщ", котру я вважаю пам'ятником "кар'єрній драбині" на радіо - як думаєш, що ти на вершині - далі виявляється падіння))


То на фото не я, якщо що...
Кабріолєт. Кабріолєт у гуцулів - є. От він.


Пес Борис. Пес Борис - місцевий пес-гуцул, кличку ми йому дали, провів нас від автозупинки на перевалі аж до самої нашої "вілли", якщо ми відставали - лягав в тіньку, і чекав. Милий звір. Давай йому пиріжка з горохом - їв на льоту. Потім пішов. 

Яник. Яника гуцули люблять.


І пукіна теж.


Хом'як. Хом'як у гуцулів - не звір, а гора. На неї ми піднялися на другий день радісного перебування.
Фото додається. Вид здалеку. З цього боку вона ніби як лиса - а з тої сторони, по котрій ми піднімалися - повністю вкриту лісами, що було дуже приємно.


Корови. Корови у гуцулів всі з дзвіночками, дуже гарний передзвін.


Струмок. При підйомі на Хом'як простим "зеленим" маршрутом - є струмок із чистющою водою. Всі вмивалися, пили, один громадянин навіть поголитися встиг))


Краєвиди по маршруту - чудесні трапляються... і це ще не високо...

Врешті ми довго йшли, і дійшли до вирішальної частини підйому - останніх метрів 400 вже "червоний" маршрут. Стрімко вгору. Я відстав від групи, зате міг більше фотографувати))


Маршрут виглядав вже так:


Але коли вийшов з лісу - панорами були просто фантастичні. Зупинявся кожні пару метрів, щоб знімати.


Вершина. Вершина прикрашена скульптурою Матері Божої. Гарно.


На вершині краєвиди ще офігезніші.


І сидить матьорий чувак з гарячим чаєм напродаж (!!!) по 10 грн. Пив. І ще є в нього українські батончики "Суматра" і "Нірвана" - хто не пробував - то житомирські цукерки, кльові, шукайте :). Також були магнітики. Придбав. А як без цього? Теж 10 грн, з виглядом гори.



Можна відпочивати навіть так. Над світом. (то знов не я)


Але під Богом.


Посиділи трошки, перекусили, і вниз.
Ще скажу про паркани. Паркани бувають горизонтальні та вертикальні :).
Крізь горизонтальний я знімав вертикальний :).


По дорозі назад в знову повільному і спекотному поїзді - був міст через Дністер.


І я побіг до відкритого вікна, і от.



А ще були отакі гарні кадри ввечері, зняті на смартфон (самому соромно)






З останнього вікна останнього вагону - як останній ... .

Хочеться ще кудись...

Дякую всім за підтримку.
Повернувся в Тернопіль, ноги відпочили, і таки хочу розказати...
Отож, в Зарваниці відбулася всеукраїнська молодіжна проща за мир і єдність України, і я наважився піти на цю прощу пішою ходою.
Для тих, хто не чув такого слова - "проща" - це те саме, що "паломництво" - мандрування віруючих до святих місць.
На фото - виходимо із передмістя Тернополя, село Березовиця, попереду ще 56 км, як гласить знак...

Глобальний висновок із мандрівки такий: різні люди переносять це випробовування по-різному. Мені - на другий день подорожі було дуже важко. Мабуть це тому, що я досить високий і важкий (до речі, за 2 дні подорожі "скинув" десь понад 3 кг), а ще - сидяча робота за компом, ноги відвикли від щоденних навантажень. І я на другий день походу (ішли в два етапи) – мало не врізав дуба)).

На прощі в офіційній тернопільській колоні було близько 1500 паломників. Це, традиційно, думаю, найбільша організована колона паломників на щорічній прощі в Зарваниці. Інших груп людей із Тернополя та найрізноманітніших міст України було безліч. Я йшов у 12-ій групі, а всього їх було 30, і у кожній десь по 45 чоловік. Колону супроводжували модні автомобілі ДАІ (Тойоти із гібридними двигунами), та реанімобіль швидкої допомоги Тернополя.

Дуже багато молодих людей студентського, а часом і школярського віку - і більшість із них ішли досить бадьоро. На цьому фото можете оцінити колону прочан вже на підході до фінішу, я в цей час опинився попереду... але про це пізніше))


Перший день - перехід Тернопіль-Струсів. Пройшов досить легко, ну, без надзусиль. Час біг швидко, втома відчувалася тільки над вечір. Були сили робити фото, наприклад отакі:


Перша зупинка була в селі Мишковичі, де нас на території церкви підгодували, напоїли чаєм, і провели молебен. Мишковичі також запам'яталися присутністю симпатичного малого собацюри, котрий явно був в шоці від такої кількості людей, але їсти не відмовлявся :)

Повторюся, іти в перший день було достатньо легко. Час від часу на небі були густі хмари, і навіть пару разів нас кропив короткочасний дощ. Ми досить бадьоро марширували, колона мала декілька потужних гучномовців, котрі були об'єднані в одну систему сповіщення, і синхронно співала, молилася, раділа тому, що дощ перестав...

Далі була зупинка в Микулинцях. Звісно, там теж були і канапки від місцевої громади, і напої. Тут варто сказати окремо, що в Микулинцях підготувалися на славу. Такої кількості стаканчиків із напоями - я ще ніколи не бачив)) Реально змогли напоїти в одну мить півтори тисячі вже трохи спраглих людей! І це на фото ви бачите тільки ЧАСТИНУ заготовлених для паломників напоїв!


Підкріпившись - помандрували далі. На цьому фото - хвіст колони (те, що було в мене за спиною)


Пройшли поворот із чернівецької траси на франківську... З цієї точки до Зарваниці іще 40 км, але більшу частину їх ми будемо йти вже завтра, бо у Струсові на нас чекає вечеря та нічліг в місцевій школі-інтернаті.


Треба сказати, до речі, про цю струсівську школу. На жаль, вже вечоріло, і мене вже досить сильно натиснуло/натерло/нагризло взуття, і я не робив там фото, але скажу що школа має величезні корпуси, деякі збудовані в досить вишуканому стилі, наприклад, із величною колонадою. І вся величезна територія інтернату, і архітектура деяких корпусів - дуже нагадують якісь англійські коледжі, або щось в такому роді.
А от ми - і на вході в містечко Струсів. Красиві куполи, праворуч - костьол, ліворуч - церква.


Це вже був вечір. Нам у Струсів із Тернополя привезли важкі речі, котрі паломники не брали із собою в похід, а здали для доставки (наприклад, намети, і т.ін). Спершу кожній групі видали речі (30 груп по 45 чоловік!), далі кожній групі показали, де вона буде ночувати (корпус, кабінет... спали на підлозі на каріматах). Потім усіх нагодували макаронами та чаєм :). Я це розказую детально, щоб ви розуміли - організувати таку масову ходу - досить складна річ.
Дуже багато питань (погрузка, доставка, розгрузка речей, інші фізичні роботи, контроль за правопорядком і т.д.) виконували хлопці із "Тризуба". Знову ж таки - пишу це тому, що на другий вечір, в Зарваниці, в наметовому містечку поряд із нашим наметом була якась група молоді із якоїсь "незнаюзвідки". Розмовляли російською, пили помалу вино, чи щось таке. Розсуждали про політику, відчувалося, що вважають себе розумнішими за інших, тих, хто тіпа вірить в якісь там революції. І якась "особливо розумна дєвушка" все питала - "што ані здєсь дєлают", маючи на увазі "тризубівців", чий лагер був неподалік в зоні видимості. Ну так от, щоб всі розуміли, я описав.

Ввечері в Струсові була ще вечірня служба, на котрій один зі священників зачитав доповідь про часи, коли УГКЦ перебувала у підпіллі, служби правилися у звичайних сільських хатах, і щомиті могли прийти кгб-істи з міліцією. Досить пізнавальна промова була...

Разом з тим я відчував, що взуття понатирало ноги досить відчутно, і на наступний день буде капець. І то було правдиве передчуття.

Другий день - маршрут Струсів-Зарваниця, ділянка більша за перший день. Вийшли десь в 6:30. До виходу я попроколював вчорашні мозолі, позаклеював пластирем... Та все це не давало ніякого полегшення. Вже від самого ранку ноги (стопи) почали боліти. Далі це тільки посилювалося :(. Але спочатку я ще мав якісь моральні та фізичні сили роззиратися по сторонах і зробив пару фото. Наприклад отаке цікаве подвір'я перед одним із будинків - викликало в прочан масу емоцій)). Оті пальми - зроблені із пластикових пляшок :).


А ще були лелеки.


Причому їх було багато і різних у тих краях.
А потім почало припікати ще й сонце, температура була до +28. Я взагалі не люблю спеку, а тут... Короче, це були непрості години))). Перший привал-зупинка другого дня подорожі була в селі Тютьків, і після неї я почав відставати від колони, вже не дивився по сторонах, йшов як робот, на автоматі.
Ноги (стопи) дуже боліли прямо у всіх точках. Особливо там, де утворилися мозолі. Потім відстав від колони вже свідомо. Трохи відпочив, намагався наздогнати, стало ясно що не вийде)) В той час думав що далі доведеться чимось їхати. Це було десь між Тютьковим і Панталихою. Почав "голосувати" на трасі. Ніхто не зупинявся))) Аж поки не над'їхав молоковоз із Золотниківсього молокозаводу, і підкинув мене в Золотники, де мала бути наступна зупинка колони.

Треба сказати що я вже давнооооо не їздив в кабіні ГАЗона, і був в шоці від того яка там спека (як біля мартенівської печі), і як ж той ГАЗон тяжко їде :). Ну, одне слово, добряк-водій довіз мене до Золотників, де вже давно було розкладено чимало столів із їжею та напоями для колони прочан (знову-таки, місцева громада все підготувала безкоштовно, як і в усіх місцях наших зупинок, за що їм величезне спасибі). Я, правда, вистрибнувши з молоковоза, впав під найближче дерево, і десь хвилин сорок навіть хвостом не ворушив. Валявся під деревом як якийсь непотріб, і намагався розмасажувати ті стопи, аби вони перестали так дико пекти і нити)).
До речі, у Золотниках - дуже класні пампушки із різними начинками роблять. Гарні там люди і вмілі господині :).

Чесно кажучи, думав, що далі вже не зможу йти, але, поки підійшла колона я таки трохи відпочив, і вирішив спробувати піти далі. Відпочинок все ж дався взнаки. Я вирушив раніше від колони хвилин на 15-20, і, будучи вмотивованим не дати себе наздогнати, чуючи в спину десь з-за горизонту її співи та періодичні сирени автомобілів супроводу ДАІ - я на якихось морально-вольових йшов ті останні 10 км.
Часом навіть робив фото чергових лелек :). Їх там було аж 4 штуки.


Йшов я достатньо швидко (не знаю, звідки сили взялися. Колона не наздогнала мене) - але так трагічно кривав на обидві ноги, що один бусик, котрий проїжджав мимо - навіть притормозив, і запитав, чи не буду я їхати)). Але я витримав цю пропозицію. Мріяв дотягнути до Вишнівчика (останнього села перед Зарваницею). Дотягнув.


Перед самим селом наздогнав трьох дівчат, дві ще йшли, а третю вже сили покидали. Тут якраз ззаду "швидка" що супроводжувала колону вигулькнула - і дівчата кинулися її спиняти, просячи підкинути їх попутчицю до кінцевої точки подорожі. Я про себе подумав: "і ще одна не дійшла", і продовжував ковиляти далі. Коли брів по Вишнівчику - то мріяв, що хоч би побачити на горизонті ту Зарваницю, і можна вважати себе щасливим.
Потім лежав під чиїмось парканом у тіні, зображаючи собою пішохода, котрий незрозуміло чи живий)). А потім раптом, коли вийшов з-за чергового повороту - то побачив, що Зарвниця вже прямо тут, за пару сотень метрів. І я таки дійшов...


На останніх сотнях метрів почекав трішки на офіційну колону - і разом із ними вступив в село. Красивий момент був. Вся колона махала руками жителям Зарваниці, котрі зібралися на пагорбі, і дивилися на наш марш. Тільки знімати я вже не мав ні фізичних, ні моральних сил.
 
Весь вечір суботи думав що мені капці, ходив як побитий)) Мобільна мережа в селі зійшла з розуму від десятків тисяч користувачів, і майже не працювала. Людей було дуууже багато, погода стояла гарна, наметовий табір розростався на очах...


А ще - ввечері у суботу були "нічні чування", однією із частин котрих є хода зі свічками від старої церкви до собору. На жаль мій фотоапарат не міг зняти вночі це видовище, але скажу, що центральною вулицею села безперервно ішли люди зі свічками протягом більше ніж 20-ти хвилин. І не по одному ішли, а по ВСІЙ ШИРИНІ ВУЛИЦІ... Якось отак...


А потім усі заходили на величезну площу перед собором...


І це тут знову-таки, видно лише частину прочан зі свічками, бо  величезна кількість їх ще тільки йшла, йшла і йшла з старої церкви по дорозі...

Ночували в наметі, котрий розкладали вперше в житті. Було смішно, але розклали. Добре що просто поряд із нами був точно такий самий намет, тільки вже розкладений :). Ми на нього орієнтувалися :).

В неділю на ранок - вже більшість проблем із болями в стопах минула, почувався значно краще, ноги повернулися до життя. На ранковій літургії було надзвичайно багато людей, більше, ніж в минулі роки. За оцінками міліції - за два дні понад 110000 паломників побували в Зарваниці. Цього року була хороша озвучка, і навіть два великі екрани.


Потім ми на дикому сонці складали речі і намета, потім повзли до джерела набрати освяченої води, там була черга хвилин на 40... Потім повзли по селу в напрямку на Тернопіль, і тут нам добряче пощастило тормознути пустісіньку маршрутку із Тернополя(!) котра якраз шукала пасажирів. Таким чином проблема виїзду із невеличкого села, в котре прибуло понад 100000 прочан вирішалися ніби сама по собі...

На наступний рік вже обдумую вело-прощу... Піша якось надто важко далася :)

Довго збирався, не було компанії. Нарешті друг з Кременця об'явився, і виявив бажання їхати теж! Так ми з ним ввечері в понеділок, 16 грудня, повантажилися в автобус. Бажаючих, до речі, було більше, ніж місць у великому автолайнері (ми навіть не влізли), тому прислали другий автобус, трішки менший. Що можу сказати - хоч автобус виглядав дуже великим - місця для ніг в ньому немає, і якщо ви високого зросту - спати вночі там просто нереально... А так все інше - ок.
Тому коли ми прибули до Києва в 3 ночі у вівторок, я практично не спав. І пішли на #ЄвроМайдан. З нами був дідуган, який вирішив, що відстав від своїх, і побіг перед охороною на барикаді, за що був схоплений і затриманий))). Довелося пояснювати, що то наш. Мабуть, боявся загубитися.
Усіх хто прибуває на #ЄвроМайдан - місцеві старожителі ділять умовно на дві групи - "туристи" і "попрацювати приїхали". "Туристи" просто гуляють, і оглядають місцеві видатні місця - барикади))). Інша частина - йде у волонтери. Нікому не докоряю, у жодному разі. Ми з другом пішли волонтерським шляхом.

Описувати все своє перебування там немає сенсу, напишу тільки те, що найцікавіше, впало в око...

1. Усюди чисто. Настільки, наскільки може бути чисто в таку погоду, як зараз - як не як, не липень надворі, самі розумієте, і дощик буває, і сніг тане. Волонтери прибирають, і взагалі - людей просять не смітити, і люди не смітять. Всі ці образливі фрази ригів про "загаділі сталіцу" - повна і відверта брехня. А за кожну брехню людина колись відповість перед людьми і Богом.
2. Нереально величезна кількість плакатів і плакатиків, на котрих кияни та гості міста дотепно висловлюють свою "любов" до діючого режиму. Автори цих маніфестів достатньо креативні, можна посміятися :).
3. #ЄвроМайдан живе цілодобово, як і сам Київ. Усю ніч на сцені щось відбувається, усю ніч в КМДА життя теж кипить, як в Профспілках. Усю ніч ЩОДНЯ на сцені Руслану Лижичко, приходять і деякі депутати, Парубій наприклад, і Кличко був. До Руслани на мобільний телефонують українці зі Штатів, розповідають, як вони у себе підтримують наші маніфести... Періодично грають якісь музиканти, різні, від відомих до не дуже.
4. Усю ніч і весь день велика кількість волонтерів #ЄвроМайдану працюють над тим, щоб все було мирно, спокійно, чисто, здорово, впорядковано. На всіх проходах у територію #ЄвроМайдану - охорона, котра чітко структурована, і кожен знає, за що відповідає, і що має робити.
5. Під КМДА стоїть вже знамените піаніно. І майже цілу ніч на ньому хтось грає, або біля нього хтось грає на чомусь іншому. І завжди є публіка.

Імпровізовані концерти

6. Звісно, більшість людей або кияни, або з заходу України. Але є люди абсолютно зі всіх міст і містечок... Говорили і з Одеситом, і з хлопцями із Черкас, і з Чернігова... Намети є і з Херсону, і з Криму - зі всюди. Просто в них люди, коли їдуть на #ЄвроМайдан - то не говорять навіть нікому, щоб не було проблем. Тихо купують квиток і їдуть. Це у нас тут - автобуси до ваших послуг в багатьох містах. А у них ці автобуси можуть спалити в ніч від'їзду...
7. З 7-ої ранку до 12:30 я чергував біля кухні у Будинку Профспілок. Задачі не є складні - розрулювати потоки людей, волонтерів, котрі готують їжу - направляти на кухню (всі одягають медичні маски, халати, шапочки на голову), волонтерів, котрі забирають готову їжу - направляти в вікно видачі, людей, котрі приходять із заявками за продуктами для польових кухонь при наметах - у інше вікно. Посторонніх не пропускати, пояснювати, що годують надворі, а тут кухня - технічна зона. Люди (очевидно, кияни) - часто приносять їжу для #ЄвроМайданівців. В вівторок перший чоловік прибіг із пакетом продуктів о 8-ій ранку, мабуть, ще ДО РОБОТИ... І потім приходило ще багато людей - приносили мед, малину, калину, консерви, цитрусові... Пробирає до сліз, коли це бачиш. Коли розумієш, що це не багаті в принципі люди, а прості Громадяни, котрих довели до відчаю, і вони готові поділитися своїм, щоб добитися змін у країні.

Робоча атмосфера на кухні Профспілок. Всі працюють БЕЗКОШТОВНО.

8. Годують нормально, але без понтів і "високої" кухні. Різні види канапок (в тому числі багато із салом, пробував, дуже смачні), також різні гарячі напої (чаї, кава часом, часом навіть малиново-калинові...). Була також "на гаряче" гречка із сардельками, і мівіноподібна "перша страва" - бульйон із локшиною. Всі їдять із задоволенням :).
9. Коли з різних міст приїжджають групи людей - ті привозять продуктів ще більше, ящиками. І сало, і крупи, і мішки картоплі, і цукор, чого тільки не проносили повз мене. Це треба відчути...
10. Одне слово, у #ЄвроМайдану вдосталь їжі, навіть трохи діляться із дитячими будинками (друг мій чергував на складі, казав що грузили продукти в автомобіль для дитбудинку).
11. Як і у нас на заході України по містах - в Києві теж є скринька прозора, у котру кидають грошові пожертви. За понеділок прозвітували про зібрання в Києві 180 тис грн, якщо я не помиляюся в цифрах. Кажуть, бувало і значно більше. І це тільки в Києві.
12. Безкоштовно працюють і бригади медиків-волонтерів. Цілодобово, в спеціальних халатах та касках із червоними хрестиками. Медикаменти закуповують за кошти з пожертв, або їх теж приносять прості люди. Медики нарікають на погоду - при +1 +3 найбільше розповсюджуються простудні захворювання. Кажуть, пару градусів би морозу - стало б значно легше.
Є також навіть рідкісна така професія, як "волонтер, котрий набирає волонтерів". Тобто людина набирає помічників на певні "професії", і приводить їх на місце "роботи".
13. По всьому #ЄвроМайдану чергують мобільні бригади колишніх військових, ветеранів Афганістану, чи спецпризначенців. Вони надають силову підтримку охороні на входах при конфліктах із нетверезими, і т.д. Але до конфліктів справа доходить рідко.
14. Вдень відіспалися три години у знайомої з Києва (як варіант - спати в КМДА, чи в Профспілках), і ввечері знову прийшли на #ЄвроМайдан. Підійшли до місця набору волонтерів - нас відправили на вхід з боку Михайлівської площі, в охорону. На ніч вхід закривається, до речі. Охорона чергує на барикадах, спостерігає чи не лізуть з іншого боку які проплачені, або просто п'яні хулігани. Всім видають каски, також захисні щитки на руки та ноги - бо вже відомо, як наші "відмінники навчання", наші вірні беркутівці, непомітно підло били людей по ногах... Щитки всі закріпляють поверх одягу, банальним скотчем. Тримає непогано.
В разі виявлення якоїсь тривожної ситуації, задача - підняти шум, і протриматися хвилин 5 до прибуття підмоги.
Наше чергування пройшло спокійно. Одного п'яного відправили подалі, інший підвипивший молодий чоловік, стоячи по іншу сторону барикади довго нам виказував свій респект)
15. Вночі (та і вдень) - охорону годують окремо, спеціально приносять окремі канапки, окремі теплі напої, та гаряче перше. Охоронці ж не можуть відлучатися з місця несення варти...
16. Київ - це СТОЛИЦЯ. Київ - це справжня столиця. Я гордий, що в мене ТАКА СТОЛИЦЯ. В Києві живуть люди, котрих не проведеш дешевим блатняком і понтами. Київ - це круто. Кияни - це, пардон за банальність, європейці, котрі мають розум, дорожать свободою, мають співчуття, і навіть самопожертву в своєму серці. Я вами захоплений, кияни. Якби не ви - було б дуже важко, а з вами - все простіше!
17. Багато хто не розуміє, чому це все, для чого, чому ці люди ніби-то не ходять на роботу, ледарі ніби-то, і "за що вони там стоять?!" кінець-кінців. Ну, кому нормально брехливі вибори, брехливі новини, ЖОРСТОКІ побиття МИРНИХ демонстрацій - то вже горбатого могила виправить. Звернуся до тих, кого найбільше цікавить матеріальне питання - "за що вони там стоять". Відповім фотографією, зробленою на тій ж кухні Профспілок, де сотні людей весь день готували їжу, керували роботою окремих груп, розносили готову їжу по всьому #ЄвроМайдані, виносили сміття, і ще безліч всього робили...

На синьому тлі - простий надпис "За Україну". І іконку хтось приклеїв, Божої Матері, здається.

Вам цікаво "за що", і ще не зрозуміло? От тут на цьому банері і написано за що... Ще раз повторюся - це проймає до сліз.

А на другий день ввечері в студії "Громадського" якась тітка (по-іншому її манеру розмовляти і не опишеш) депутат із міськради Севастополя переконувала, що всім платять... Це діагноз... Для тих, хто вважає, що всім платять - абсолютно розкішно відповів один користувач ФБ, даю посилання на оригінал: https://www.facebook.com/ukraine.info/posts/555998914484404

P.S. Планую ще поїхати, якщо буде потреба, буду здоровий (горло блін), та буде можливість.
P.P.S. Провокативні, відверто ненависницькі, агресивні, образливі та інші гівняні коментарі - буду просто видаляти, не маю ніякого бажання обговорювати із тролями, чи є біле білим, і чи є чорне - дійсно чорним. Бог вам суддя, якщо ви знаєте, що таке Бог, і що таке справжній суддя.

Мені ніколи це свято не подобалося. Тільки не кричіть, що я жінконенависник. Я просто не розумів, чого я маю вітати ВСІХ жінок без винятку. І не розумів, чого вони так раділи, коли їм хтось говорив "з святом". Ні коли вітають з днем народження, ні з днем ангела, ні з яким іншим святом - жінки так не тішаться, як тоді коли їм 8 березня хтось скаже "з святом! Будьте красиві, ... тра-ля-ля... і кохання вам!" Щастя в жінок - безмежне. Причин - не розумію. Адже все це виключно "для галочки" в 99% випадків.

І взагалі - як на мене - це свято більше підкреслює неправильне становище жінки в суспільстві, аніж змінює його. 1 день в рік бачте - жінці готує сніданок чоловік (по класичній совєцкій схемі). Про решту 364 дні року - ніхто не говорить. Хочете допомогти жінкам - зробіть рівень життя як в Європі. Там подолане "кухонне рабство", про яке так багато говорили камуністи. В нас його подолання обмежилося 1 днем в році.

Так от. Пошукав пару історичних фактів. Може, хто ще не знає...

Свято 8 Березня не має жодного стосунку ні до української історії, ні до нормальної жінки взагалі. Жодного підґрунтя для святкування цього свята нема. Це все рудименти совєтської доби.

Офіційна версія.

Радянська офіційна версія стверджує: 8 березня обрали на честь страйку, організованого робітницями текстильних фабрик Нью-Йорка 8 березня 1857 року. Вони вимагали покращення умов праці, а саме — світлих і сухих робочих приміщень, 10-годинного робочого дня, рівної платні з чоловіками.

Демонстрантів тоді розігнали. Дарма, що про події у Нью-Йорку немає жодних відгуків у тодішній пресі, а допитливі історики з’ясували, що 8 березня 1857 р. була… неділя. Доволі дивний день для страйку, погодьтесь. Не дивно, що «кульгавій» офіційній версії про 8 березня не вірять, а якщо й вірять, то не до кінця.

Майже офіційна версія.

Клара Цеткін проголосила 8 березня Міжнародним жіночим святом. Але от робітниці текстильних фабрик Нью-Йорка до вибору дати непричетні. За однією з версій, демонстрації американських жінок 8 березня в 1857 році таки були. Однак за свої права боролися тоді не текстильниці з Нью-Йорка, а звичайнісінькі… повії. Робітниці найдавнішої професії пройшли тоді по Манхеттену. Жінки вимагали, аби матросам видали зарплату, адже вони не мали чим заплатити за інтимні послуги, і станом на 8 березня 1857 року вже добряче заборгували повіям. Із такою жіночою турботою про ближнього вийшли того дня американки. Поліція розігнала маніфестації, однак галасу жінки наробили. Цю подію, кажуть, в ті часи навіть назвали «жіночим днем».

8 березня 1910 року відомі німецькі революціонерки Роза Люксембург і Клара Цеткін вивели на вулиці німецьких міст місцевих повій. Вимагаючи припинити безчинства поліції, дозволити їм створити профспілку і в такий спосіб захистити права жінок найдавнішої професії до тих, хто пече хліб, шиє взуття, чи, до прикладу, працівниць текстильних фабрик. Кажуть, Клара тоді таки досягнула свого. А згодом в Радянському Союзі демонстрацію повій просто підмінили на демонстрацію «трудящихся женщин».

Зовсім неофіційна версія.

Прихильники цієї версії стверджують: до страйків нью-йоркських працівниць текстильної фабрики, ані, тим паче, манхеттенських повій свято 8 Березня не має жодного стосунку. Клара Ейснер (у заміжжі Цеткін) була таємною прихильницею юдейської віри та великою шанувальницею головної героїні однієї з книг Тори — Книги Есфірі. Саме тому, розповідають, Цеткін пов’язала жіноче свято з історією єврейського народу: легендою про царицю Естер (Есфір), якій присвячено щорічне свято Пурім.

Пурім або Гамана — національне, однак не релігійне свято євреїв. Це свято знищення всіх ворогів іудеїв, коли в результаті намовлянь Есфірі (іудейки) її чоловік, перський цар, дозволив євреям винищити ворогів свого народу. І два дні за підтримки царських вояків «іудеї били усіх ворогів своїх, і винищували, і діяли з ворогами по своїй волі». Тоді загинуло 75 тиcяч "ворогів народу", це як зараз напевне 20 міліонів, а день погромів і убивств став «веселим святом Пурим». Це – єдине свято у євреїв, коли дозволяється євреям напитися до такого стану, щоб вони не могли відрізнити обличчя ворога від обличчя друга. По-друге, Оману - першому заступнику царя - за те, що він хотів знищити євреїв, відрізали вуха. На свято печуть трикутні пиріжки з маком, які називаються «вуха Омана». І всі із задоволенням їх їдять.
Свято відзначають між 20 лютого і 25 березня (день святкування змінюється відповідно до місячного календаря).

Прихильники версії припускають: можливо, того року, коли було вирішено відзначати Міжнародний жіночий день, Пурім випав саме на 8 березня. Зрозуміло, якби змінювали дату свята щороку, то було б надто помітно, що святкують саме Пурім. Отже, святкування дня жінки-революціонерки вирішили максимально наблизити, але все ж таки відділити від Пуріма. І зупинилися на 8 березні.

Підозри про святкування в Міжнародний жіночий день єврейського свята зміцнює ще одна дата, добре знана з радянських часів, зокрема День радянської армії. Адже 23 лютого за старим стилем — те саме 8 березня за новим (як Новий рік 1 січня та Старий Новий рік — 14 січня). Адже, кажуть прихильники третьої версії, День захисника Вітчизни так само не прив’язаний логічно до жодної з визначних для радянської армії дат, як і 8 березня висмоктаний з пальця.

Окрім трьох основних, є кілька менш популярних, та не менш цікавих версій походження свята. Приміром, є думка, начебто колись 8 березня вважали професійним святом єврейських повій, адже першу вісімку весни нібито вважали специфічною сороміцькою символікою. Дехто переконаний, що «Восьмоє Марта» — день народження пані Цеткін. Інші ж, чи то жартома, чи то серйозно стверджують, що цього дня Клара Цеткін (Ейснер) стала жінкою, а згодом вирішила вписати цю інтимну дату в світову історію, завуалювавши її під день «міжнародної солідарності жіночого пролетаріату». Однак, якщо версію з днем народження Цеткін спростувати доволі таки легко, зазирнувши в «Українську радянську енциклопедію», де зазначена справжня дата народження революціонерки (5 липня), то позбутися теорії про втрату цноти, озброївшись лише енциклопедією, не вдасться.

Насамкінець, як написав один з дослідників цієї теми: "якщо обійдені увагою жінки потребують квітів саме восьмого березня, то я можу лише поспівчувати їм". Тут я повністю згоден...
 
Використано матеріали з:
http://kosivart.if.ua
http://old.hurtom.com

Ліричний відступ №1!
Конкурс "найоригінальніша засмага тижня" - впевнено виграв невідомий чоловік на пляжі "Магнат"! От його фото! :)


Ліричний відступ №2. 29.07 - День флоту, і моє псевдо-наукове відкриття.
Поки я все ще ділюся враженнями про екскурсію - життя йде своїм шляхом, і, зокрема, настав великий День ВМФ України та Расєї - "2 в одному флаконі". Як скупо зазначили в сюжеті на "РТР-планєта" - "в етом гаду укранскіє марякі впєрвиє атмєчают свой празнік в адін дєнь с расійскімі". Чергова спроба режиму "Я" поцілувати в дупу Путіна, і черговий знак Путіна про те, що його це не збуджує. Але не про те мова. На честь такого дня в Євпаторії на більшості (а може і всіх) пляжах - повивішували якісь доісторичні прапори:



Що вони символізують - треба запитувати в тих, хто їх вивішував...

Бо військово-морський прапор України виглядає отак:

Та і російські морські військові прапори - давно без серпів і зірок, і зовсім інші. І от тут-то я для себе зробив раптом чітке відкриття, котре, на мою думку - претендує на якусь державну премію. Бо одні кричать - "Крим - це Україна!". Інші - верещать "Крим - русскія зємлі!"... А я поняв, як правильно! Ніфіга, рєбяткі. Крим - це СССР. Кримчани донині живуть в СССР, і не планують з нього виходити. Україна з нього вийшла, Росія вийшла... А Крим там залишився. І прапори їхні - тому підтвердження. Мені навіть дивно, що вони взагалі вішають українські стяги...

Ліричний відступ №3. Вітрина "Назад в СССР!"

От ця вітрина мене повертає в дитинство. Коли мені було 5, 8, 12 років - в нас теж такі вітрини були масово. Для тих хто не в курсі - отак виглядав радянський гастроном... або може ресторан. Тільки був раніше краще пофарбований... І міг навіть мати неонову підсвітку, котра потім перестала працювати, а пізніше була взагалі демонтована. В Євпаторії місцями - нічого не змінилося з тих пір... Мрієте про подорожі в часі? Частково це можливо.

26.07 частина п'ята - Балаклава. Відкрите море. Приготуйте пакети...
Люди добрі, в мене вестибулярний апарат ніби і нічого. І в те відкрите море (бодай би його закрили!) ми вийшли на яких пару сот метрів... Але я мало не обр... обри... мало не згадав все, що їв останніми днями. Це був кошмар Нас везли зовсім маленьким катерком. І він кожну хвилю відчував як міні-шторм. В бухті було спокійно, жодних хвиль. Коли я робив оце фото на виході із бухти, знімаючи другий вхід в печерні таємні заводи радянского режиму через рятівний круг катера:



... то вже почав відчувати качку... А далі - нас вивезли на який кілометр від берега в відкрите море. Воно було неймовірно синього кольору, воно було чудове, сонячна погода його вдало доповнювала...



...І на ньому було незначне хвилювання. Я зробив лише дві фотки з борта в відкритому морі - більше не міг))))) Наш човник періодично від цього незначного хвилювання нахилявся під кутом 45 градусів. Капітан стояв посередині човника, як стовбчик, і хитався разом із ним вправо-вліво - наче мав постамент під собою. Всіх решту туристів добряче кидало вправо-вліво. Більшість вирішили купатися в відкритому морі при глибині метрів 70 :). Мене ж до цього моменту вже добряче підтошнювало, тому я вирішив не купатися. Тим паче що купальних жилетів не давали (хоч обіцяли), а перевдягатися треба було в єдиному закритому приміщенні човника - технічній кабінці на носі судна :). Мабуть, я помилився - треба було таки стрибати в воді. Тих, що купалися - в результаті нудило менше, бо вони менше часу провели на судні)) А ми, ті, що залишилися із різних причин на судні - сиділи тихо, не розмовляли (бо відкриття рота грозило самі розумієте чим  ), трималися із останніх сил, і намагалися випромінювати оптимізм))). Коли нарешті купальники накупалися, і ми повернулися в бухту - я видихнув... Коли зійшов на землю - хотілося її цілувати за її твердість  . Далі я вмивався в туалеті водою, шукав зимне пиво і швидко його дудлив, аби хоч якось привести організм до тями  Йой, шо то було)) Якщо ви підете в море на маленькому катері - врахуйте, що на ньому хвилі дуууууже відчутні. Я бував на більших катерах - то не до порівняння :) Після влитого в себе львівського пива - стало чуть краще, і я зміг клацнути затвором фотоапарата, за зазняти набережну Балаклави для Вас :)



Праворуч - місто, ліворуч - бухта з яхтами, і за нею - скелясті гори, в котрих і були атомні підводні човни... Тут з'явилася екскурсоводша - і ми побігли в автобус, нас чекав інкерманський монастир. По дорозі були дуже прикольні фото на шовкові - та не було часу придивлятися, на жаль...

26.07 частина шоста - інкерманський чоловічий монастир.
По дорозі до Інкермана - ми стояли в одній пробці із автобусом ФК "Таврія" (Сімферополь)
Вам може і пофіг - а мені, як футбольному фану - було приємно
Монастир в Інкермані - скельний. Перші церкви, келії - були видовбані реально в скелях, і деякі з них і понині функціонують. Як можна в скелі видовбати такі величенькі кімнати - це іще те запитання....
Каторжна праця. Дзвіниці в скелі:


Вікна одного з перших скельних храмів, вже, на жаль, осучаснені...:

Всередині знімати чомусь заборонили, ну, воля Ваша... Я не став порушувати. Дивовижна річ - монастирі... Якщо замислитися які дивні і надзвичайні люди тут жили протягом століть, і які дивні події тут відбувалися... Втім, наша екскурсія по інкерманському монастирю було досить поверхова. Посмішили туристи із Росії - мужчини із пузом "для пива" в майці з серпом і молотом та аналогічному кашкеті, котрий він не додумався зняти навіть в унікальному приміщенні скельної церкви... А саме під прапором із серпом і молотом ці монастирі руйнували та закривали, монахів вивозили в Сибіри... Ех... Місце монастиря в наш час - не вдале. За кілька метрів - залізниця, пролітають вантажні потяги... Поряд - жвава автомобільна траса... Затишку бракує. За час своєї короткої розповіді місцева екскурсоводша встигла розповісти про візит "імпєратара" в Інкерман. І навіть фотку показати. Це дуже важливо для монастиря в Україні. А, пробачте, забув, це ж Крим... територія, що зависла в часі між царською Росією і радянською імперією. Потішила присутність в монастирі своїх хвостатих - котяр:

 

До речі, про екскурсоводшу. На ній була отака спідниця:
 

Вітер її постійно намагався підіймати, тож вона цнотливо запихала її між ноги. Те, що крізь неї просвічує спідня білизна - вочевидь її не бентежило. Але ж ми все ж у монастирі, мать вашу... А набір кольорів - Вам нічого не нагадує? Особливо якщо перевернути догори дригом? Це випадково, чи як? В невеликому фонтанчику - плавають, як мені пояснили - китайські коропи:



Китайці вже і коропів роблять, дожилися! Ну, власне, на цьому ми покинули територію монастиря (так жодного монаха і не побачили. Монахів, до речі, теж забороняли фоткати), підгодували трохи місцеву собаку самсою (хвацько ловила на льоту шматочки), зайняли свої місця, і порулили іншою трасою на Євпаторію. В аеропорт, розташований поряд із Севастополем - сідали літаки діячів, що летіли святкувати день ВМФ Росії. Один пролетів прямо перед нами... Додому (в Євпаторію) добралися добре. Відпустка продовжується! Ще буду писати :)

31.07 в Криму буває ДОЩ! Уявіть собі, дійсно буває. У вівторок зранку ми його побачили, і він періодично нагадував про себе протягом дня. Не сильний, теплий, але все небо в хмарах. Купалися все рівно, вода тепла :)

 

Сьогодні в морі було зовсім мало людей, як і на пляжі. Разом з нами купалися переважно тільки табунці бичків, та маленькі краби:



Спробуйте спіймати його у воді - і ви побачите, як хвацько він захищається клешнями, як фехтувальник - шпагою. На мене справило враження :) До речі, не пам'ятаю, чи писав - вся берегова лінія в Євпаторії масово огороджена під пляжі для санаторіїв, і вхід туди лише по курортних книжках, або за 5 гривень. Всі пляжі на своїх воротах мають вивіски із надписами "пляж целєбний" - і типу за оцю свою "целєбность" - стягують бабло. Дуже цікаве ноу-хау від кримчан. Адже море - є загальнодержавним ресурсом, і огороджувати його ніхто не має права. Та в Криму - всім начхати.
Сьогодні ми, користаючись не пляжною погодою, вирішили пройтися по всіх пляжах від окраїни Євпаторії - до набережної Фрунзе, котра в центрі міста, йдучи по краю моря, прямо по по водичці. До пори до часу долали огорожі одного пляжу за другим (благо, вони були або досить умовні, або доходили лише до краю води). На одному із порожніх в дощову погоду пляжів поряд із нами мов з-під землі виріс двометровий амбал охоронець. Морда лиця його, як і статура - говорили про заняття в тренажерних залах, а може навіть в боксерському рингу. Під його пильним наглядом ми пройшли далі. Мабуть, він спостерігав, щоб ми не крали "целєбний лєчєбний" пісок з пляжу... Отак ми йшли, нікого не чіпали - аж поки не вперлися в маленький комунальний пляж, на котрий з одного боку ми ще якось проникли, а вже пройти на слідуючий пляж, старанно загороджений якимсь пансіонатом - не було ніякої змоги, треба було лізти в воду по пояс, а ми вже одягнуті були... Довелося далі йти асфальтом. Тупняк, звісно, але берег моря в Криму належить не громадянам України, а окремим організаціям.
Пройшлися парком, побачили новенький дельфінарій:

 

А ще там є чудовий "Акваріум" із сотнями різноматних морських мешканців. Поясню, щоб ви розуміли - "Акваріум" - це двоповерхова величка споруда із продуманим дизайном, та безліччю акваріумів всередині. Враження від нього чудові, ми були там минулого літа. Цього літа квиток на одного - 60 грн. Ще за сотню метрів побачили платний туалет, із вишуканою вивіскою на вході, перед касиршою:



"Я не знаю где находится дельфинарий и аквариум!!!" -прямо крик душі... Нагадує значки - "хочеш схуднути - запитай мене як". Тільки в Криму це трохи по-іншому - "хочеш піти в дупу - запитай мене де дельфінарій" Може, тьотю в дитинстві вкусив злий дельфін? ;) Що ще хотів зазначити... Автомобілів із російськими номерами - дуже багато. І як правило достатньо недешевих автомобілів, частенько ще й із "Блатними" номерами (в Росії номера авто тризначні) типу "414", "123", "007"... Поблизу пляжу "Магнат" на котрий ми ходили, уникаючи "пакупкі абанємєнтікав" по 5 грн - я бачив аж дві автівки з Раші із номерами "007", метрів за 10 одна від одної (серії номерних знаків, звісно, різні були). Таке враження, що в Євпаторії проходить всеросійський з'їзд канкрєтних пацанів - послідовників Джеймса Бонда . Жінки топлес не засмагають чомусь. Тільки чоловіки. Шкода, звісно Всі вуха прогавкали продавці пахлави, трубачєк, і супєр-супєр-блінчікав. Вони кричать в мегафони. Пляжі в Євпаторії зачиняються. Ага. В 19 годин як правило, деякі навіть раніше. Хоч ще можна спокійно валятися на піску до 20-ої - та мусиш плентатися на зупинку автобуса... Що ж... решту вражень остаточно допишу на днях... завтра виїжджаємо назад, сьогодні взяв квитки на Сімферополь, а звідти до Тернополя.

01.08 Додому!
Водій автобуса по дорозі з Євпаторії до Сімферополя, мабуть випадково, чи то вимкнув кондиціонер, чи то переключив його на циркуляцію повітря всередині автобусу (без забору свіжого)... На вікнах швидко з'явилася пара, а дихати в салоні стало важко і неприємно. Так і доїхали.
Поїзд "Сімферополь-Чернівці" виявився більш ковбойським, ніж поїзд "Львів-Сімферополь". Вагони, здається, ще старіші. В одному туалеті (звісно тому, що ближче до купе провідників) - 4 мила, в іншому - 0 мил. Так, саме "нуль мил". Отак чомусь...
Вагон - напівдитячий садок, напіввитверезник, а разом - дурдом "Веселка". Купа малих дітей, котрі то сміються, то плачуть, в нас верхні полиці і навіть не в сусідніх "купе", сісти поїсти нема де, бо внизу якась юна мама із дитям, і вона нижню бокову полку в "сидяче" положення тупо не переводить весь день...
Брєд повний... Доки громадяни Украхни будуть кататися в цих худобських вагонах... Отого урода міністра інфраструктури посадити, і у всі відрядження хай його пика і срака їздять ПЛАЦКАРТОЮ. На верхній боковій. А на нижній боковій - керівник Укрзалізниці хай їде. І ще той, що "дасягнув стадільнасті і падалав разруху" - разом з ними, в карти буде добре грати, на трьох. І температура щоб була всередині вагону, як у нас +36 градусів, близька до температури тіла. І вікна - щоб не відкривалися в їхньому купе. Я ж не описав нічого дивного для українців, правда? То може не треба літати чартерами нашим можновладцям, а кататися як ВСІ ЛЮДИ?! Може тоді мізки ввімкнуться... Якщо там є щось замість порожнечі в черепних коробках...
Добре, що поряд звільнилися небокові місця, і ми за якимсь столиком поснідали-пообідали... тільки-но закінчили - як в на диванчик навпроти ввалився якийсь п'яний роботяга зі словами "сина місяць не бачив, син родився... додому їду!". Він терміново приніс собі каву, поставив, дістав мобільний, глибоко задумався над ним... і заснув на сидячи, над столом. Тому стіл надалі був зайнятим ним. Спав години 4 мабуть.
Ну, одне слово - отак, стоячи, або лежачи - і добралися ми за 23 години до Тернополя. І слава Богу...

Стосовно кошторису на подорож, на двох дорослих туристів було витрачено приблизно отакі кошти:
Проживання: 2-кімнатна квартира з 2 окремими кімнатами і навіть кондиціонером, але поганим тиском води: 300 грн/день, ділимо на два (бо жили дві сім'ї) - отримуємо по 150 грн за один "кримодень" (на зразок терміну "трудодень"). За 11 днів маємо 1650 грн
 Екскурсія 1, "велика", на двох чоловік: 2х330=660 грн (а ще плюс харчування додайте - вийде біля 100 ще)
Харчування зранку - сніданок в квартирі із продуктів, куплених в супермаркеті поряд, ціни прийнятні.
Обід - кафе "Блінная", на 40-45 грн на двох можна жити.
Вечеря - вдома, наприклад, купували поряд курячі четвертинки і смажили їх ввечері, плюс робили салат. Четвертинками виходить досить дешево, гривень 20 на вечерю на двох йде (це із салатом вже) :)
Щодня на пляж  зранку, в обід додому, після обіду - море, вечір - додому, проїзд по 2,75 грн, на 2 чоловік виходить 22 грн в день, множимо на 11 днів = 244 грн
Купа грошей йде на пиво та воду. Пиво на дикій кримській спеці не здатне довести організм до сп'яніння - випаровується із організму вочевидь швидше, ніж може "вставити" :). Воду купували водопровідну "очищену 5-ступінчатим фільтром", за 1 літру - 50 коп. В день на пиття, чаї, та приготування їжі частково - могло йти понад 6 літрів запросто. І це при тому що пили і пиво...
Загалом затрати на 2 відпочиваючих на 11 днів із проїздами, проживаннями та харчуваннями, а також екскурсійною програмою склали десь 4500 грн (+/-300 грн), що визнано нами задовільним результатом :).
На цьому бувайте, до наступних зустрічей... :)
Вибачте за нелітературний стиль...

Вирішив хоч раз спробувати скористатися блогом так, як це роблять "справжні блогери" - описати, наприклад, мандрівку в Крим, так, щоб це було цікаво. Втім, мені надто ліньки фоткати все підряд... але спробую хоч основне :)
Вибачте за нелітературний стиль... Отож, поїхали?
ДО ТОГО
З чого розпочинається море для кожного простого українця? З квитків на поїзд! І що? Правильно - їх немає! Квитків з Тернополя до Сімферополя напряму на бажане число не було, замовив через інтернет (через Приват24) на Хмельницький-Сімферополь. До Хмельницького планував доїхати на "Львів-Москва". За добу до відправки, коли знімають бронь з московського потяга - виявив, що тепер вартість проїзду до Хмельницького (110 км) становить близько 60 грн плацкартою, і 70 грн - купе. Для порівняння - з Тернополя до Сімферополя десь 1000 км, і ціна - близько 130 грн. Офігітєльно...
Але, як то кажуть, все що робиться - все на краще. Випадково виявив, що за добу до відправки броню знімають не лише на "Львів-Москва", але і на "Львів-Сімферополь". І якщо раніше місць не було навіть по-блату, то тепер - будьте добрі! Більше 40 плацкарт в наявності... Здав квитки із Хмельницького, купив із Тернополя... На одному квитку, якщо здати не пізніше 9 годин до відправки - втрачаєш 24 гривні. Ну, це ще нічого :)
20.07
Потяг на Крим був такий, як завжди - старенькі вагони, чай по 3 грн, кава по 4, вікна або не відкриваються, або не закриваються, і звісно  - спека. Ми ж на море їдемо. Тому треба загартовуватися до високих температур. Зі Львова до Тернополя чомусь вже прийшов із 40-кахвилинним запізненням. Частково наздогнав до Сімферополя, але теж запізнився.
Казали знайомі, що вночі я ніби-то - файно хропів. Ніби-то пів-вагону прокинулося, коли потяг став, а я якраз взяв кільки високих нот. Та я їм не вірю
21.07
На сімферопольському вокзалі брали квитки на автобус до Євпаторії. Черга до кас досить таки нехила, причому кас багато (6 штук вроді), а черга якась так "спільна", котра в кінці розділяється на дрібні. Ну, але звісно, з'являються і люди, котрі хочуть вклинитися "поза чергою", тому біля кас утворюються додаткові черги, котрі поступово по масштабності починають наздоганяти основну... Одне слово - хаос.
Окремо не можна не згадати сімферопольських таксистів, котрі напористістю та колоритністю рекламних слоганів немало прикрашають розігрітий і запорошений вокзал. "Молодой человек, куда едем? Узнайте цены! Вы же приехали на отдых! Зачем вам там мучаться, там очереди, это ж как надо себя не любить! В Евпаторию за 350 - поехали уже! В автобус жара, оно вам надо?!" І так далі, і тому подібне :). Один з представників гвардії таксистів навіть намагався розчулити нас галицькою фразою "Пані та панове" :). Втім, ми не велися, і були правими - автобус нам попав із кондиціонером, комфортний, і за 4 чоловік та 3 багажа ми заплатили 100 грн в сумі... Таксі в Сімферополі - очевидно для туристів із Росії, котрим в Криму постійно дешево :).
По дорозі з Сімферополя до Євпаторії бачив дорожній знак "Увага, велосіпедисти!". Невже підлаштовуються під вимову Азарова?!
По прибутті в Євпаторію - нас зустріли, і на таксі за 40 грн довезли до двокімнатної квартири, котру нам "забронював" наш знайомий місцевий житель (ми в них минулого літа відпочивали, і цього літа звернулися до них по допомогу). Квартира виявилися в вбитому досить-таки гуртожитку (сходи, коридори - справжня катастрофа), але із хорошим ремонтом всередині, окремими кімнатами, двома телевізорами із кабельним, посудом, пралкою, мікрохвильовкою, і двома кондиціонерами. Життя налагоджується... :)
21, 22, 23 липня в Євпаторії - дика спека, в той час як в Тернополі - температура впала до +14, і дощить :). Коли виходимо після обіду на вулицю з під своїх "кондишнів" - то дихаємо як риби на повітрі :).
На пляжах - народу вдосталь, на центральному комунальному (а отже безкоштовному) - так прям і лягти толком ніде. В Євпаторії, за кримською традицією, вся лінія моря давно вже кимось загороджена під пляжі для пансіонатів, і вхід туди "па санітарним кніжкам", або по п'ятигривенним купюрам. Той факт, що море безкоштовно належить всім громадянам країни - кримчан геть не турбує. Пляж "Магнат" (на краю міста) на котрий ми минулого року ходили спокійно і безкоштовно (бо він комунальний) - тепер вже намагається стягувати плату теж. На вході сидять молодики і закликають купувати "абанємєнти на услугі пляжа". Хто купує - ок. Хто не купує - проходить так. Кримське дрібне кидалово приїжджих...
Самса із куркою цього року вже виявилася по 18 гривень. Вирішив - хай самі їдять.
23.07
Перша зустріч із медузою. Ні, не так - ЗІТКНЕННЯ :). Я пірнув, і в'їхав в неї головою. Відчуття - як кропива, але трішки слабкіші. Зате значно довше пече, цілий день :) Медуз минулого року не було, а цього року - припливли трохи...


В Криму на пляжах є така професія як "зазивала-глашатай". Це чувак, котрий в мегафон кричить рекламні тексти, прославляючи або свої "супєр-супєр-блінчікі, падходЯм!" (причому завжди саме "падоходЯм", і ніяк інакше), або поїздки на банані, або спуск з гірки...
Потрясну фразу видав дядя, котрий рекламував польоти на парашуті над морем (парашут до моторного човна кріпиться). Він на завершення своєї натхненної промови видав: "Почуствуй сєбя чаєчкой в нєбє, а нє бакланом!"   Фраза стала крилатою :)
Стосовно побуту - тиск холодної води на 5-ому поверсі комуналки-гуртожитка поганий, тому хоч бойлер і є, але добути із нього гарячу воду вдається далеко не щодня
24.07
В Криму на пляжах тінь здається на прокат разом із лежаками. За 20 гривень на день. Здивовані? А от так! На пляжах є невелика частина території, закрита від сонця дахом. Але лягати там не можна. Тільки якщо ви візьмете напрокат лежак за 20 грн на день. Тобто тінь - здається в оренду із лежаком вкупі...
Дивує постійне бажання кримчан поклонитися в сторону "старшого брата". Здогадайтеся з трьох разів, якого. Я ніде не бачив прапору України - без прапору Росії поряд. Іноді прапор Росії навіть вище...

Це ж щоб настільки зневажати свою країну, і настільки підкреслювати реверанси в бік Росії... Дико якось, вибачте...
В морі тим часом було виловлено отакого мешканця:

Після фотосесії - випущено назад.
А ще в морі багато здоровенних медуз, я вже писав... І вони жалять. Спробую зняти хоч одну...
Мого знайомого більший краб навіть цапнув за ногу, коли той на нього випадково наступив. Звісно, це не небезпечено, але ви б чули як він крикнуув
На вечір рвонули на піцу (свято все-ж-таки, Ольги!). Піца велика і смачна по 40 грн. Пиво блін в них із націнкою в 250%, тому я кілька взяв у барі, а решту приніс із магазину))).
На набережній - життя б'є ключем, і щастя, що не по голові
Тут вам і живі скульптури отакі:

І живі скульптури отакі :) :

І ще отакі:

І навіть отакі:

З ними можна фоткатися. В відерко можна кидати гроші. Такси встановленої немає. Наші друзі дали 5 грн за фото.
А ще - є ціла алея художників, котрі за кілька годин намалюють Вам чудовий портрет. Як отут, наприклад:

Коштує таке задоволення немало - гривень 350...
А ще бачив прикольний екскурсійний міні-мікро-автобус. Ніби іграшковий:

Окрім цього, гроші в туристів намагаються виманювати неймовірним асортиментом сувенірів (ложкі с вашимі імєнамі), або атракціонів-розводяг. Наприклад - провисіти 2 хвилини на турніку, і отримати приз 250 грн. Але перекладина турніка встановлена на підшипники, і обертається в руках. Звісно, ніхто не може довисіти... (а минулого року пропонували проїхати, не впавши - метрів 5-8 на велосипеді, переднє колесо котрого повертається в протилежну від повороту руля сторону. Теж всі падали. До речі, на цей велик велися значно краще, ніж на турнік. Ніхто не хоче напружуватися на курорті :)).
Ввечері повернулися із прогулянки, мріючи про прохолоду від кондиціонерів. Фігушки. Знову життя дало ключем. По кумполу. В гуртожитку де наша "база", і в ще кількох будинках поряд - немає електроенергії. Щось там в них на щитовій. Світили мобілами в тувалєті, моя мобіла сіла, і я тепер поза зоною. Свобода повна!
25.07
На ранок ми сподівалися на появу електрики - фіг вам. На обід ми теж сподівалися, коли прийшли із пляжу - теж фіг вам.
Пішли на пляж, купалися, засмагали... Знайшли отакого камінчика, зняли:

Повернулися, пообідавши в "Блінной" (на двох за 40 грн з копійками - можна пристойно поїсти, але врахуйте, що жінки їдять мало :)). Світла вдома далі не було, що викликало в нас тихий жах...
Електрика з'явилася близько 14 години. І на тому спасибі. Хоч не пригадую, що в Тернополі в мене стільки часу не було енергії. Ввімкнули кондиціонери, починаємо охолоджувати мізки...

А по обіді на пляжі я зробив фотку із підписом "тут був я" :)

Ввечері ще разок гуляли центральною набережною - віддавали гроші за завтрашню екскурсію "Ай-Петрі - Балаклава" (то вже завтра ввечері можливо опишу). Забрели в парк розваг... прямо міні-Діснейленд:

Каруселі так ковбасять своїх пасажирів, що я, мабуть, обригався б торішньою паскою ще
А люди - нічого, тримаються :) На батуті чуваки маленьких дівчаток дошкільного віку тааак високоо в небо закидають - я в шоці :). Шкода зняти не міг - темно було.
Можна також прокататися екскурсійним автобусом по Євпаторії, отаким от, в два поверхи без даху:


До речі, про євпаторійську квартиру ще разок. Нам ж обіцяли 2-кімнатну за 300 грн, з кондиціонерами в кожній кімнаті, і з гарячою водою із бойлера постійно. Ну, до моря, правда, далеченько, їздимо маршрутками (чудна ціна за проїзд - 2,75 грн. Ще б 2,85 поставили, щоб добити водіїв і пасажирів тими здачами), а якщо йти пішки помаленько з пляжу додому - то хвилин 40 мабуть протопаєш. Але ми свідомо, можна сказати, на це йшли - поки молоді - можна і погуляти навіть пішки :).
А от гаряча вода - це таки проблема. Та і холодна, по суті, теж. В інших квартирах цього та інших будинків - холодна (а отже і гаряча з бойлера) - є тільки з 6 до 9 ранку та з 18 до 21 вечора. Отак от "жосско". Тернополянам, звиклим до цілодобової зимної і мало не півдня гарячої води під високим тиском - це не просто усвідомити і переварити)
В нашому євпаторійському помешканні завдяки хитрому бакові, котрий змайстрував
господар - холодна назбирується, і фактично цілодобово можна помити руки,
злити унітаз, і так далі, ну а гарячу із бойлера вдається добути лише в наведені години, коли тиск в системі трішки кращий. Питна прісна вода як була, так і лишається для Криму великою цінністю і проблемою... Тож, якщо вам говоритимуть про цілодобову гарячу/холодну воду - майте на увазі, що реальність може трохи розходитися із обіцянками. Важко тут із водою.
26.07 частина перша - Ай-Петрі. Вгору і тільки вгору!
І тут грянула екскурсія за маршрутом "Ай-Петрі - Фороська церква Вознесіння Христового - Балаклавська бухта - Інкерманський чоловічий монастир". Оце я Вам скажу - сильна штука
Коштує купу бабла. по 150 грн проїзд, по 180 грн - за вхідні квитки різні там вже... разом з людини 330 грн. Додайте якесь харчування, а якщо ще й сувеніри... а якщо вас сім'я з двох (чи більше) чоловік? І ви все зрозумієте. Додам, що їхали з турфірмою "Скіф-тур", якщо комусь цікаво. Екскурсовод хороша, з дивовижним ім'ям, котре українці не в силах запам'ятати - щось типу Елае, чи що... :)
Але, як каже моя кохана - Крим без екскурсій - не Крим, тож воно того вартувало, бо вражень дуже багато) Описувати буду частинами, бо зразу все - то може дупа затерпнути
Старт!
Виїзд в 6:30 ранку. По дорозі наші друзі виявили (вже біля місця посадки на автобус) що забули квитки. Пробігся чувачок з кілометр)). Ну, все обійшлося. Екскурсовод сказала, до речі, що можна було і не бігти - взяли б так, в них записані всі пасажири. Та ми цього не знали :)
Автобус невеликий, але із кондиціонером, котрий справлявся із Кримською спекою (а спека в Криму зараз огого).
По дорозі екскурсовод вивалює на вас гігабайти інформації про місця, котрі проїжджає автобус. Про річки, грунти, сонце, ціни, фрукти... про характери жителів, про війни, котрі безперестанку точилися на півострові протягом його довжелезної історії... Запам'ятати нереально)
Зокрема, розказали що оце:

- то не яйця дракона, а насправді - військові антени. Якась там військова частина збереглася з радянських часів.
Перша зупинка - вершина Ай-Петрі, одна із найвищих в Криму, і одна із наймальовничіших. Шкода, що неможливо показати дорогу ЗГОРИ, по котрій ми їхали тим автобусом, щоб ви оцінили її звивистість. Як казав якийсь письменник - дорога як роман. Постійно треба крутити . І це точно. Повороти на 180 градусів - нормальна річ :) Траса досить вузька, і коли наш водій вхитрився на ній обігнати інший автобус, що плентався надто повільно - це виглядало якимось цирковим трюком.
Привехли нас на вершину Ай-Петрі - і виявилося, що вона, по-перше, плоска, як степ. А по-друге - там справжній турецький ринок якийсь... Довкола безперестанно пропонують кататися, фотографуватися, їсти і пити вино. БЕЗПЕРЕСТАННО, друзі! Ця атмосфера справді вражає :) Та пробували кухню ми вже після підйому та спуску із найвищої точки Ай-Петрі. Підйом не складний, займає туди і назад 45 хв (з фотографуванням). Отак типу йдемо...

Але спочатку - лісом. Зовсім не спекотно, до речі...
І за якийсь час - ви виходите на перший оглядовий майданчик, і вам зносить дах від пейзажу із висоти понад кілометр:

Видно і Ялту, і Місхор, і ще бо-зна що там видно, і вітер свистить між скелями...

Маленька фотка в блозі не в силах це передати. Величезний простір води попереду, величезна висота, яскраве сонце, синє небо, що зливається із водою... Як в кіно. Але краще.
До речі, про кіно. Його тут знімалося і знімається дофіга, бо натура неймовірна. І от:

На одній скелі "червоний прапор перемоги" - альпіністи щороку його оновлюють в пам'ять про загиблих солдатів, а на другій - хрест. Наша екскурсовод запевнила, що встановили його недавно ті ж альпіністи на гроші англічан, для зйомок якогось бойовика чи чого там, забув, на жаль, назву. І начеб-то вони відзнялися, а грошей на демонтаж не дали, от і стоїть. Хоч в інеті про цей хрест сама різноманітна інформація гуляє...
Ще пейзажі:

Трикутна будівля - канатна станція. З тої точки вниз ходить канатна дорога, 60 грн з чоловіка в одну сторону. Якщо ви уважно глянете - то побачите і саму крихітну жовтувату кабінку... чуть нижче і правіше від станції. В кабінку - котра виглядає такою крихітною -  вміщається 37-40 людей, як в міську маршрутку. Це щоб ви відчули грандіозність гори... :) Вагончик рухається під кутом в 45 градусів, а це більше, ніж в горілці . Безопорний проліт - понад 2 км! Ефектно!
З вершини Ай-Петрі (1234 м над рівнем моря) - феноменальні пейзажі. Можна прогледіти всі очі, і забити всю карту пам'яті фотками... Це треба бачити...

Ну, після фотосесії - вниз. І на годування в кафе східної кухні. Паралельно нам влаштовують дегустацію кримських домашніх вин. Хто пробував такі вина - той знає, що їх смак і аромат - неймовірні, і неможливо їх порівняти із заводськими, тими що ми купуємо в магазинах. Бо кращі заводські - йдуть на експорт. Скажімо заводське вино "Білий мускат червоний камінь" купує англійська королева, по 200 літрів в рік...
Зайдіть в Криму на ринок, і запитайте про домашнє вино... Не пожалкуєте! Ціни - за 1,5 л - 50-65 грн як правило. Тобто в районі 40 грн за літр. Повірте, воно того вартує.
На дегустації вам розповідають про кожен сорт вина, який виноград береться для його виробництва, скільки там міцність, солодкість, які відтінки...  Повірте, вина пахнуть трояндами, шоколадом, кавою і ще багато чим, і нанюхатися ними неможливо)) Феноменально!
Саме смішне - розкажу, забігаючи наперед) Коли ми вийшли із кафе - ПІСЛЯ ДЕГУСТАЦІЇ, і вже купивши вино - потрапили в полон до якогось молодого хлопця - чи то грузина, чи то абхаза... Вирватися було неможливо. Ми знову перепробували всі сорти, котрі вже щойно пробували в кафе, і ще такі, яких там не було. Ми почули нові історії про вино)) Перебити його, або якось піти - нема змоги, як тільки ви підносите до рота стаканчик із вином - звучить фраза з чітким кавказьким акцентом "а следующій сорт віна у нас..." - і ваша склянка знову не порожня .
Цитата:
- А ета віно називаєтся мужскоє віно! Послє нєго міжчіни дєлают трьоочковиє броскі, а женскій пол радуєтся, і пригаєт до самого утра!

Починаєте із сухих, далі напівсолодкі, далі "дамашній каньяк, 42 градуса крепост, послє второго тоста - уже два солнца над галавой свєтіт, да))"  , і на завершення - "чача" (вінаградний самагон, 62 градуса крепост, а первак ідьот как бензін - 95 градусов! Вибар за Вамі!) Ледве відпросилися ми від нього

Стосовно їжі... Їсти тут можна якісь неймовірні страви східної кухні, все це кипить в великих казанах діаметром понад 1 метр просто надворі і аромат такий, що шлункові соки забризкують оточуючих в радіусі півтора-два метри. Оцініть:

І добре що Ви не чуєте аромату - інакше б заплювали монітор чи клаву))
Друга страва (або, як кажуть офіціанти - "напів-перша" - типу суп, але густий, з м'ясом і т.д.) коштує від 30 грн за порцію. В принципі, можна собі дозволити. Ми, правда, брали скромно - одну порцію на двох, та для того щоб розпробувати - цього цілком достатньо. Ну, а щоб таки поїсти - то треба порцію на одного. Назви неможливо запам'ятати, але ми їли якийсь суп із безліччю спецій та супер-маленькими пельменями, розміром із наперсток. Як вони їх ліплять - загадка. Було досить смачно .
Або - отакий стіл із східними солодощами:

І це не такі, як привозять з Турції - ті заводські, а це - ручна робота. Штучка - 3-5-7-10 грн. Дуже смачні, правда. Тільки гроші давайте))

Коли Ви поїли і випили - але ще очікуєте на свою чергу на канатну дорогу - Вам пропонують фотки із птахами (20 грн)...

а також верблюдами... конями... прогулянки на конях та квадроциклах...
Якщо є зайві гривні - весь світ до Ваших послуг!
В нас зайвих не було, то ж ми чекали своєї черги, і розглядали канатну дорогу...
26.07 частина друга - Ай-Петрі. Вниз і лише вниз!
Всі по обіді сплять, а я оновлюю блоги. Не мала баба клопоту...
Отож, після прогулянки та трапези на вершині Ай-Петрі - всі ми вирушили вниз канатною дорогою. Ще один вид на вершину гори із станції канатної дороги::
До речі, місцями в Криму починають економити енергію. Трапляються вітрові електростанції, і навіть - сонячні батареї, як отут, на вершині Ай-Петрі:

А отак виглядає будинок канатки зблизька:

Колесо - здоровенне - тягне троси австрійського виробництва, на котрих висять кабінки.

Одна кабінки має вагу вроді понад 1 тону... Це порожня.
Але на фоні велетенської скелі Ай-Петрі - виглядає комахою.
Вид з верхньої точки канатного спуску, прямо перед посадкою:

Якраз в цей "проліт" і вписується кабіна канатки.
Заходите в вагончик - і з кожною увійшовшою людиною він просідає :). На тросах все-ж-таки :).
А коли рушає - страху ніякого, все якось банально досить, як в міській маршрутці... .

Тільки ніхто не кричить "передайте на два!" :) Їде рівно, не хитає, не трясе... тільки на стиках, коли проходить через підтримуючі вежі - трішки гойдне.
Вигляд з вікна - чудовий, як завжди на Ай-Петрі:

Швидкість руху вниз, і вгору - 8 метрів за секунду. Тобто - 28,8 км/год! Її зовсім не відчуваєш! І лише коли назустріч "проїжджає" кабіна знизу...

...в цей момент - швидкості обох кабінок додаються, і ти просто офігіваєш, як швидко вона промайнула. Як на автодорозі при зустрічі двох авто!
Пів шляху проїжджаємо - і тут проміжна станція. Виходимо із свого вагончика, переходимо 20 метрів, чекаємо на вагончик знизу, в котрий нас посадять. Вид отакий:

По дорозі від проміжної станції до нижньої - пролітаємо над дорогою "Ялта-Форос"! Кабінки зовсім не високо! :)

З нижньої станції канатки (Місхор) - вид на верхню станцію - офігезний, і здається вона дуууже високою:

Верхня станція - маленька біла цятка на вершині, знайдіть... Бодай би його, як високо!
В приміщенні нижньої станції - купа народу, як і в верхній. І лише одна цікава штучка - дивний кримський вентилятор:

Я таких ніколи і ніде не бачив. Як видно - до нього підведена чи то вода, чи то що, і він її - розпилює! Майже в пароподібному стані. Хто в курсі, що це за прилад, і чим там нас окропили - розкажіть :).
26.07 частина третя - фороська церква, що зависає у повітрі.
Тут внизу ми дочекалися наш автобус (він застряг в пробці - дорога дуже вузька і незручна, до того ж на ній паркуються автомобілі, і проїхати буває важко) - і покотили до фороської церкви Вознесіння Христового. Дорога йде постійно між морем і скелями, краєвиди - неможливо описати. Саме в цих дивовижних місцях з покон-віків "гніздилися" багатії та аристократи, і будували свої нереально розкішні палаци. Тепер ж тут мають свої володіння усі сильні світу цього. Хоч називати їх сильними - це досить умовно... крилатий вираз, знаєте... Тут і всі зірки естради, і депутати, і президенти, і просто бандюки без офіційних посад - всі вони тут. Проїздили по шляху повороти до резиденції нашого великого "Я". Здогадайтеся з трьох раз кого саме. Місцеві кажуть - коли "Я" на своїй хазі - то в морі стоїть сторожовий корабель ВМС України. Це для того, аби якісь пірати не атакували з моря, і не викрали в країни її "Я". Бо тоді країні, мабуть, гаплик - хто ж буде покращувати її життя вже сьогодні?! Фоткати володіння "Я" нема сенсу - все надійно заховано за деревами, навіть вся бухта, де він може плюскати своє високопосадове тіло. Кажуть, що коли він там є - то і на трасі купа охорони. Стережуть, одне слово, як зіницю ока.
Ну, а ми проїхали - і поїхали далі... до фороської церкви. Вид з входу:

Вид з тилу:

Основна її унікальність - неймовірне розташування на скелі над морем, завдяки чому її видно здалеку, як з суші, так і з води. Збудована начеб-то на честь порятунку сім'ї імператора Росії в залізничній катастрофі, хоч легенди ходять самі різноманітні. Всередині були дивовижно багато оформлена геніальними майстрами свого часу. Зокрема, історики відзначали оригінальну підлогу із мозаїки, велику кількість дуже дорогого мармуру, чудовий іконостас і багато іншого. Та пришли "совєти". З церкви скинули хрести, служіння припинилися, в ній ночували туристи, розпалюючи на унікальній підлозі багаття, та по шматках відколюючи надзвичайний мармур. Радянська доба в всій красі. Церкву довели до повної ручки, і лише за часів незалежності України (котрі екскурсоводи вперто не називають такими, а говорять щось типу "во врємєна дємократізаціі") - храм почали відновлювати майстри з Сімферополя. Багато що вдалося, але унікальну підлогу так і не змогли відтворити - секрет роботи майстра нерозгаданий...
Вид із невеликого церковного подвір'я - чудовий, не гірше, ніж з Ай-Петрі:

З іншого боку - нависають мальовничі скелі:

На подвір'ї в руки наших друзів приземлився дивний метелик:

Трішки перепочив - і полетів по своїх метеличих справах. Мабуть, зайнятий. Може, Мреє-Dad знає, що то за звірюка? ;)
Всередині церква в міру гарна:

Хоч, звісно, це вже все не старовинне - а реконструйоване

Лунають церковні співи, і все дихає спокоєм, котрий буває лише в церквах. Та й то - не завжди...

Увечері церква підсвічується потужними прожекторами, і здається, що вона висить в повітрі над морем... Імператор Расєї таки досягнув свого - збудував церкву, котра довго по його смерті молиться за його душу, як "мецената" храму...
До речі, слухаючи в Криму екскурсоводів - вкотре ловив себе на думці, що кримчани асоціюють себе із Росією, і крапка. Розповідають - поети тут жили російські, і художники - російські, і імператор царь-батюшка приїздив, і от вам фото на підтвердження... І при царській Росії було файно, і при савєтах було файно (вулиці Євпаторії і досі названі іменами савєцких діячів, вплоть до чекістів, і всім так пох на це, що неможливо навіть описати... Час наче зупинився. Є тільки сезон, є туристи, є оренда житла і робота на "бананах" і в кафе. Все інше - пофігу. Таких "радянських" вітрин магазинів, як в Євпаторії - я не бачив в нас на заході країни з часів глибокого дитинства. Сфоткаю і покажу.). А як стало при Україні? Пагано.
Слово "Україна" взагалі в них не в фаворі, як таке... Повторюся, замість того аби сказати - "за часів незаоежності України" - кажуть - "во времєна дємократізаціі". Сумно, панове...
Ну, а ми знову сіли в автобус - і вперед, до Балаклави!

26.07 частина четверта - Балаклава. Бухта. Плавзасоби, котрі можуть собі доволити українці під керівництвом мудрої партії.
Я хотів побачити Балаклаву давно. Її сотні (чи тисячі?!) катерів, кораблів та яхт... Вартість яхт, до речі - від кількох десятків тисяч у.о. - до кількох десятків мільйонів у.о. Всі гроші зароблені тільки чесним способом, всі податки сплачено, всі власники - поважні в країні люди. Та Ви і самі в курсі.
Балаклавська бухта чудова! Вона вузька, довга, глибока і звивиста. Плавзасобів у ній - дофіга! Як попростіше...

Так і покрутіше, по-елітніше...

Очі розбігалися, але не було часу довго милуватися - нас гнала екскурсовод до нашого катера. Починалася прогулянка бухтою та купання в відкритому морі. Купальники та плавки сказали взяти із собою, обіцяли видати бажаючим купальні жилети.
Нас посадили на невеличкий катерок, і повезли по бухті. Капітан - молодий хлопець - розповідав історію Балаклави. Тут при СССР була стоянка та місце ремонту атомних підводних човнів. Ремонт їх виконувався... в скелі! В скелі видовбали офігезні печери, субмарина запливала в скелю, ворота зачинялися... і ВСЕРЕДИНІ СКЕЛІ виконувалося обслуговування цих дивовижних машин! От "вхід" в колись супер-секретні ангари:

На грані фільмів фантастики, чесне слово. Захист скельного СТО для атомних підлодок витримував значно більший ядерний удар, ніж був нанесений по Хіросімі та Нагасакі. В кілька разів більший...
Після розпаду радянської імперії - Україна затупила. Реально. Охорону із об'єкта було знято (субмарини пішли в Рашу). І унікальний військовий об'єкт був тупо розкрадений вдребедан. На кольорові метали... Місцеві кажуть - років 5 розкрадали.
А зараз там музей облаштовують.
Хочу попасти...
А от - на причалі - кораблі та катери ВМС України:

Найпузатіший праворуч - це президентська елітна яхта... На ній катається "Я". На борту - номер: BG-01
А це:

- ті самі сторожі човни охорони, котрі бережуть нашого "Я" від атаки з моря, коли він "пакращує життя народу" перебуваючи на дачі в Криму. Я вище писав...
До речі, в совєцкі часи якби в той момент, коли якась субмарина запливала в грот (в скелю для ремонту чи обслуговування) - хтось знаходився на набережній, і спостерігав за цим... та ще й із фотоапаратом в руках... пісець! КГБ миттєво затримувало бідолаху, плівки засвічувалися, і висувалося звинувачення в шпіонажі. Балаклава була "закритим" містом, в'їхати туди було неможливо без дозволу КГБ. Про туризм і мова не йшла...
На набережній кран готується спустити на воду чергову яхту якогось роботяги з якогось там Куп'янська чи Харцизька...

Не вірите що яхта належить роботязі?!
І я теж...
По іншому борту - залишки Генуезької фортеці та елітні новобудови для простих скромних українців, що живуть на офіційні зарплати десь в Стрию, Антрациті чи Мурованих Курилівцях:

Знову не вірите?? Які ви недовірливі...
І отак слово за слово - ми дійшли до виходу із бухти в ВІДКРИТЕ МОРЕ... От він, цей вихід, перед Вами:

Саме тут шмигали надсекретні совєцкі атомні підводні човни... А тепер плаває безліч туристичних катерків і пропонують "купаніє в аткритам морє". Я повірив, і погодився. Йой, що то було!

Вибачте за нелітературний стиль...
ДАЛІ читайте тут: http://blog.i.ua/user/454598/1044817/
 :)

Про "Український Дiалект Покидькiф".
Надибав тут: http://www.liveinternet.ru/users/868857/post90957925/
Кумедно вийшло :).


Якось син до тата йде,
Почина розмову:
"Тату, шо воно таке -
Українська мова?"

Тато дунув косячок,
Шоб не пухли вуха,
І сказав йому: "Синок,
Розкажу. Послухай."

Якщо довго реготав,
Щелепа одвисла -
Пишеш: "Афтар, ну ти дав!
Я аж гепнув з крісла!"

А побачиш далі ще
Фішки та приколи -
То тоді пиши "Пече!
Просто зпопідстолу..."

Ти від сміху плакав так,
Шо аж текст не видко?
Це вже: "Вбивпаскудонах!
Ти пекельний дідько!"

Всі приколи "непіццтул",
Сто разів пробиті?
Напиши: "То ти гуцул?
Граєш на трембіті!"

А якщо гидке воно,
Наче ті кислички -
"Криотиф" - пиши - "гімно!
Афтара - допічки!"

Хочеться послати нах,
Чухаються руки?
"Вчи москальську! Незарах!
В Жидачів, тварюки!"

Афтар збоченець і псих?
Є у нас в народі
Слово влучнеє для них:
"Пісюнковий злодій".

Щоб читати чийсь накат,
Треба водки літр?
Коментуй його: "Під кат!
Забагацько літер!"

Хай народ товстий роман
В каментах малює,
Ми ж напишемо: "Їблан.
Ф сотні й не хвилює..."

А щоб плюнути в мурло,
Злістному одміну,
Пишеш: "Встрель себе, мудло,
З ходу та об стіну!"

Там про тебе хтось створив
Тему злу та люту?
Напиши: "Опісюнів!
Афтар, пий отруту!"

Спілкування шось не йде,
Наче всіх прибито?
То спитай: "А цицьки де?
Тему не розкрито!"

Придовбається якщо
Демагог кульгавий,
Наша відповідь: "І що?
Цьом тебе, плюгавий!"

Щоб запалені мізки
Вмить охолодити -
"Ктулху фхтагн, хлопаки!
Прошу не будити!"

Якщо дурні гнуть "Під кат!"
Щось смішне та нове -
Кинь: "Писако, так тримать!
Не труїть, панове."

Якщо дівка дуже зла,
Їй на всіх начхати:
"Ти, доярко, із села?
А з якої хати?"

А якщо вона коли
Скаже добре слово -
То одразу похвали
"Кицю, гламурово!"

...Всіх приколів ти допер,
Можеш вийти в люди...
Укрнет тебе тепер
Поважати буде!

"Хоч у тебе в голові
Замість мозку - дуля!
Абісцятись, дайте дві!" -
Відповів синуля.
(c)  рускаязічниє чітатєлі - ЕТО піріводу не паддайоцца!
спасіба за вєршік Маралісу і хакому...

Замість вступу – наведу рядки безсмертного Шевченка:

"Аж страх погано
У тім хорошому селі:
Чорніше чорної землі
Блукають люди. Повсихали
Сади зелені, погнили
Біленькі хати, повалялись,
Стави бур'яном поросли.
Село неначе погоріло,
Неначе люди подуріли…"

Люди в нашій країні ще не подуріли… Ну не всі, точно.
Але окремі письменники…
Але ті, хто вручає премії…
Зокрема ті, що зробили книгу "Село не люди" лауреатом "Коронації слова"…
Вони таки точно. Чокнуті.

Все почалося просто і буденно - я шукав, що б таке почитати. Тинявся від стелажа до стелажа в книгарні, хотілося щось таке, щоб і не дуже дорого, і вкрай цікаво. Я довго вагався, нерішуче
переминався із ноги на ногу, як на першому побаченні, і спокусився нарешті - на українську мову та надпис "лауреат конкурсу романів, кіносценаріїв та п’єс "Коронація слова 2007. Друга премія".
Купив.
Люко Дашвар. "Село не люди"
Між іншим – "лауреат" – це "звання, яке присвоюється за видатні заслуги в громадській діяльності,
в галузі науки, мистецтва, літератури". Так каже словник "Словопедія".
Купив, бл… .
Отож, почав читати.
В очікуванні "видатних заслуг".
І переді мною розгорнулася дивовижна палітра хворобливої фантазії авторки (Люко Дашвар – це жінка, справжнє ім'я Ірина Миколаївна Чернова; народилася 2 травня 1954, у Херсоні. Там, здається, і працює)…
Далі прошу дітей до 18-ти не читати, з етичних міркувань.
Як вам початок книги – де на першій сторінці головна героїня книги - 13-річна "малолєтка" Катерина… вона… вона… Хм, напишу культурно – займається оральним сексом із другом свого
батька. Йому поза тридцять. Причому авторка чітко дає зрозуміти, що головна героїня книги довела справу до кінця, і - все "прийняла". Ну, знаєте, як у порно-фільмах? Я б написав все чіткіше – не хочу бути звинуваченим у вульгарності…
Скажіть - це тільки мене дивує такий хід подій в книзі?! Прямо з самого початку? За це дають премії?!
Далі знаєте що сталося? Вона його полюбила дико просто. І він її теж. Вирішив навіть піти від жінки та сина (старшого на рік від нової пасії). Що то значить – молода дівка для старого розпусника! Це мабуть так завжди в житті стається – після першого "оралу" – любов до гроба? Підкажіть, хто в курсі сучасних вподобань молоді?
Йдемо далі темними закутками свідомості Люко Дашвар. І бачимо – двоє хлопців (віком років 14), прагнучи вразити такого ж віку дівчат (Катерину та її подругу) – вирішили … … залити собі в статеві органи розтоплений парафін. Якусь вони там інструкцію надибали, біс його зна, я так розумію – парафін потім застигає – і мабуть підтримує ерекцію, чи що - важко зрозуміти сексуальні фантазії авторки, а ще важче – як це технологічно можливо. Лиш Люко Дашвар знає. І от – вони це роблять, і ця вся процедура для них закінчилася дико і тупо – одного врятували лікарі, але став імпотентом,
інший … помер. Хтось мені пояснить – нафіга писати такі книги? І як така книга може стати "лауреатом"?
Та ця смерть на сторінках книги лиш розпочала вакханалію подальших кошмарів. Далі шановна Люко Дашвар мочила всіх направо й наліво, та ще й село спалили під три чорти – гулять так гулять, папір все стерпить, головне побільше кровяри і "еротіків"! І пішло-поїхало!
Чоловік, котрий на першій сторінці так приємно провів час із головною героїнею – обгорів на пожежі, і тоже тупо вмер. Сільський бізнесмен вбиває свого напарника по темних справах, просто каменюкою по башці дав, та й усіх ділов. Селяни раптово вирішили, що головна героїня – хвойда, і подумали, що її за це теж можна "замочити". Але тут, мабуть, Люко Дашвар схаменулася, і зрозуміла – якщо вб’є головну персону – то книгу тре закінчувати. Ну про що ж тоді писати-то?! Тому смерть оминула Катерину на сторінках роману. Вона (Катерина) просто втікає вночі з села, їде попутками в Київ, по дорозі, її звісно ж, хочуть зґвалтувати далекобійники, та якось пронесло… Навіть дивно що пронесло, авторка дала тут маху… Тим часом село героїні – спалено, а на попелищі помирає стара бабулька. Її ще трішки погризли здичавілі собаки (вже по смерті) – ну, так, не сильно. Але потім авторка гуманно її ховає (хоронить), правда, не лежачи, а сидячи. Бо
не було часу копати більшу яму. І щоб покінчити із тим селом – "умерщвляє" батьків головної героїні. Все відбувається банально, як продаж пиріжків на автовокзалі, і буквально в три речення. Чоловік закривав заслонку в пічці, закрив надто сильно – і вуаля! До ранку він та його дружина задихнулися чадним газом. Були люди – нема людей. Але настільки швидко "замочити" двох персонажів – це мабуть, рекорд України. І головне – ніщо не віщувало біди))). А бодай би його…
Після цього Люко Дашвар повертається до подій у  Києві, заганяє там собаку героїні під колеса авто – і втомлена, але задоволена – вирішує, що на цю книгу смертей вже досить. Героїня повертається в село, і стає ясновидицею. Спілкується із всіма померлими родичами та сусідами. Власне, на тому і кінець книги.
За що ж тут "лауреатство"? За банальні смерті персонажів? Чи за пікантні сценки, типу "татко на мамці, а мамка вже й заснула, а він все не вгомониться, чортяка…"?! Чи за другорядну сюжетну лінію – там молода жінка спить із сільським впливовим "бізнесменом" із меркантильних інтересів. Спить, але періодично – як це буває в таких випадках – вагітніє від нього. Аборти робить сама, "на дому", Люко Дашвар яскраво зве цей процес "вишкрябуванням із себе нащадків". Як вам таке?! Як вам така книга – "лауреат конкурсу романів, кіносценаріїв та п’єс "Коронація слова 2007"?! Друга премія… бодай би його… Може, краще б вона згоріла ще рукописом? Я думаю – в нашому теперішньому світі вдосталь ідіотизму, біди, болота та напівбожевільних збоченців. Якщо ще й в книгах про таке читати… Самому можна чокнутися. Ну чому вчить цей твір? В мене окрім відчуття якоїсь бридкої мерзоти – більше мало що залишилося на згадку. Ну так, там в кінці одного мудака типу покарали – він спочатку всіх обкрутив довкола пальця, а потім його "розвели" столичні "кидали". Торжество справедливості вийшло якимось таким маленьким, горбатим, приліпленим до стіни. Мабуть, Люко Дашвар вважає що в сучасному світі нема чого привчати читача до "хепіендів", бо життя, кагбе, суворе… і розслаблятися не дозволяє. Внатурі.
Це тільки мені здається, що сучасні смаки стали якимись "нЕсмаками", і на книгах – це теж відбилося? Як сказав геніальний мер Харкова Михайло Добкін в уже культовому відео зі зйомок  свого рекламного ролику – "немножко текст по-дебильному написан"?!
Одна слово – гівно. На 270 сторінок. Вибачте за прямоту.
Завжди Ваш. Кланяюсь. Читайте хороші книги!
Не вірте преміям. Їх мабуть, якісь "проффессорри" давали…

Цитата: "Андріївські вечорниці були особливими. Хлопці з дівчатами встигали порозважатися і їм збитки зробити для годиться. Чого тільки хлопці не вигадують, щоб тільки дівчатам збитки зробити: біля хати ниткою снують вулицю, по якій з вечорниць дівчата додому повертаються; ставлять опудала (середину гарбуза вичищають, „очі" й „рот" прорізують і в гарбуз свічку засвічену вставляють). Ворота знімають, але неподалік залишають, щоб бать­ки швидко вранці знайшли, бо дівчата пізно додому повертаються і пізно прокидаються. Хлопці шибки у вікнах малювали або папером вікна затуляли, - і це було найсмішніше. В хаті темно, всі сплять, бо думають, що ще ніч. Андріївські вечорниці - це веселе і колоритне дійство, жарти і сміх, який охоплює не тільки молодь, а й усіх. Збитки - жарти, пустощі, здебільшого хлопців, які дозволялись тільки в Андріївську ніч."

Кінець цитати.

12 грудня 2010 року, Тернопіль, "спальний район". Під вікнами молодь (хлопці та дівчата) "гуляють Андрія". Весело товчуть по всіх машинах руками-ногами - щоб спрацювала сигналка. Це прикольна розвага. Дівчатам теж подобається. Потім перевертають корзину для пластикового сміття на середину вулиці, висипають з сотню-другу порожніх пляшок на засніжений асфальт... Теж смішна розвага, чисто "андріївська"... Завтра жінці-двірнику буде особливо смішно.  Милуються справою своїх рук, йдуть далі, губляться поміж будинків. Попереду ще стільки прикольних розваг... Саме так останніми роками в файному місті Тернопіль "роблять збитки".

Світ кривих дзеркал. На біле кажуть чорне, чи навпаки. Кудись зникли прості й зрозумілі прямі лінії - перетворилися на щось огидне,  "мутоване"...