Мені приснилось, що я померла

Мені часто сняться сни, непов*язані з моїм життям і роботою свідомості. Я довго терпіла(цілий день) і мушу розповісти: мені приснилось, що я померла! .....Я в церкві, всі прощаються...Спочатку найрідніші...їхні слози капають мені на руки , обличчя, коли вони мене цілують, але я не відчуваю холодні дотики жалю на собі, я нічого не відчуваю. А всі цілують мої - не мої руки і не бачать нічого за пеленою сліз. Мені стало їх дуже жаль,але я не змогла заплакати,ніби ніколи й не вміла. натомість я чую всі їхні душі, вони безслівно промовляють до мене, виказують свої жалі , свої докори мені. я чую всі незавершені мої справи, всі недосказані слова, всю недодану, недоотриману любов, всі події, яким не дано здійснитись...Я хочу промовити, я кричу, що все це не правда, що я ще народжу батькам онуків, а бабусі - правнуків, що  я ще не раз буду смішити їх, як роблю це завжди, ще не раз вони будуть їхати і молитись, а я буду запевняти, що воджу автомобіль зовсім безпечно, ще не раз буду сварити сестричку за просиджування годнами вконтактах, ще не раз готуватиму вечері і пекти "Перлинки", ще не раз прийду і вимагатиму вивчити слова, мої маленькі учні, це ще не кінець, я обов*язково знайду свою половинку і у нас буде гарна сім*я, ще не....А люди все йдуть і йдуть , безмовно виговорюючи свої і мої сподівання, обличчя в стають незнайомі й далекі , наче з іншого життя, події невідомі і незакінчені...Я хочу їм довести, що я жива, люди, ви даремно прийшли, принесли квіти, я їх люблю але навіщо чорні стрічки, вінки і все це!??!!...Мене ніхто не почув, від шоку і перенапруження я пркинулась, я боялась чи жива, ущипнула себе, встала, реревірила своїх, всі мирно спали, це був лише сон..Але це було моє життя, взагалі, чесно, я не знаю, що це було, але обов*язково  виконаю всі обіцянки, дані собі й іншим. Маленька Софійко, скоро я до тебе приїду.