З глибини віків.

  В старовинній книзі, надрукованій в позаминулому столітті, яка потрапила до рук Сашка випадково, згадувалося про загадкові кургани. Вони були невеликі за розміром, але, як вказував автор книги, їх кількість в одному місці була унікальною.
  Якому народу вони належали, достеменно невідомо. Але те, що їм сотні, якщо не тисячі років, було реальним фактом. Можливо то були поховання скіфів чи сарматів, бо вістря стріл тих народів Сашко неодноразово знаходив в тому краї.
  Так склалося, що Сашко бував в тих краях досить часто, але ніяких курганів не знаходив. І це при тому, що їх місцезнаходження автор книги вказав зрозуміло. І хлопець вірішив, що час, чи відвали колгоспних тракторів, не залишили і сліду від тих стародавніх пам’яток.
  Але одного разу Сашко заблукав в глухому лісі. І перед ним зненацька виріс, грандіозний курган. Правильної конічної форми серед рівнини лісу, він поріс віковими деревами. А в глибині лісу виднілися ще декілька більш високих курганів.  
  Так ось де сховалося місце десятків стародавніх курганів. Де глухий ліс і немає ніяких доріг. Подалі від людських очей і жадібних рук без залишків моралі.
  Сашко розумів, що такі місця охороняються древніми духами, тисячі років для яких не вік. Тому, щоб отримати в них дозвіл походити між курганів з метою пошуку загублених колись дрібниць, Сашко поклав декілька цукерок у підніжжя одного із курганів.
-- Духи віків, дозвольте мені походити по вашому святому місці, а в знак пошани до вас прийміть цей скромний подарунок.
  Зненацька сильно зашумів ліс і через мить стих. Сашко подивився на те місце, де поклав цукерки, але їх там вже не було. Вони зникли. Значить подарунок був прийнятий.
  Не зважаючи на дозвіл, Сашко не довго ходив між курганів. Непереборне відчуття,  що за тобою спостерігають десятки пар очей, окрім мурашок по спині, впевненості не додають. Тому він полишив це заняття і присів відпочити на повалене вітром дерево.
  На невелике деревце напроти сіла сорока і почала уважно дивитися на Сашка. Він не зразу помітив, що в своєму дзьобі сорока тримає красивий перстень. І як тільки Сашко це побачив, сорока злетіла і випустила перстень. Він впав біля ноги Сашка і засяяв всіма кольорами веселки своїм каменем в променях сонця.
  Не було сумніву в тому, що це подарунок Сашку крізь тисячоліття за повагу до пам’яті тих хто жив на цій землі і чий прах спочиває в цих курганах.
  Сашко якось вибрався з того лісу, а пізніше як не намагався, але відшукати ті кургани так і не зміг. Вони знову ніби зникли з лиця землі, сховавшись на століття в глухому лісі подалі від людських очей.