Перелесник.

  У Марічки життя не склалося, як хотілося. Її батьки померли, коли дівчинці було лише шість років. Виростила її і виховала старенька бабуся. «Мені дав би Бог стільки віку, щоби я тебе заміж видала, а тоді і помирати можна» – все казала старенька. Так і сталося, і бабуся покинула цей світ щасливою.

  Життя, не змігши подарувати Марічці щасливе дитинство, подарувало їй вроду, а бабуся навчила її всьому, що могло стати завидним для любої дівчини на виданні. Тому її чоловіку Івану заздрили всі хлопці на селі. І всі казали, що такого красивого і щасливого подружжя ніде не знайти.

  Але не довго тривало їх щастя. Іван пішов на війну захищати рідну землю, та й не повернувся, загинувши від кулі ворога. Не збулася мрія Марічки народити донечку, і залишилася вона однісіника одна на цьому світі. Вона ходила як тінь, не помічала людей, і лише за своїм господарством доглядала як і раніше.

  Та одного дня Марічка знову мов розквітла. До неї повернулась усмішка, а на запитання сусідів, що сталося, вона впевнено відповідала, що до неї повернувся Іван. А на твердження, що Іван похований на кладовищі, Марічка і слухати не хотіла.

  Люди все частіше бачили, як вона с кимось весело розмовляє, але поруч нікого не було. І всі зрозуміли, що до Марічки приходить перелесник. Сусідка Василина як не намагалася повернути Марічку до розуму, але її намагання залишалися марними.

  Все частіше Марічка казала Василині, що Іван її кличе з собою. А одного разу вона попросила сусідку доглянути за худобою пару днів. Але ні на третій, ні на шостий день Марічка так і не повернулася. Її ніхто ніде не бачив, ніхто не чув, щоб її бачили у сусідніх селах. Лише її хатинка осиротіло стояла обабіч дороги.

  Та не все так просто було з тією хатинкою. Час від часу сусідка бачила, як всередині на підвіконні свічечка горить. А деякі стверджували, що там на подвір’ї чули голос Марічки, а інколи і Івана. Тому люди з острахом дивилися на хатинку і старалися не наближатися до неї. Лише старенька бабуся Василини полюбляла сидіти на присьбі і все дивитись на хатинку.

  І що було цікаво, то це те, що хатинка не заростала кущами і буряном, а завжди була в доглянутому вигляді. Ніби за нею хтось доглядає. Бабуся казала, що там продовжує мешкати Марічка з Іваном. І що в них народилася донька, яка бігає по подвір’ю і співає веселих пісень. І дійсно, Василина частенько чула веселий дитячий сміх на пустому подвір’ї. Від цього було і весело, і лячно.

   Старий дід Микола, якого в селі прозвали філософом, стверджував, що в тому місті знаходиться роздоріжжя паралельних світів. І в одному світі, відголоски якого ми інколи чуємо, Марічка з Іаном живуть щасливим життям. І що в них народилася донька, яку назвали Оленкою. Дід Микола казав, що щастя, як і душі людей, нікуди не дівається. Своє щася просто потрібно знайти. Навіть якщо воно сховається в паралельному світі.