Духмяністю морочила...

Духмяністю морочила,дурила

жасминова напівпритомна ніч.

Дурман очей із серцем віч-на-віч.

Над ліхтарем метелики дуріли.

Пример мій крок.Поміж дерев пробрів.

Струміло листя чи леліли коси?

Заплутались зірки в моїм волоссі,

я в голосі - канцони солов"їв.

Вмирала я - народжувався сад.

Він рухався,і царював,і дихав,

і в сяйві місячнім,в зеленім сріблі віхол

запаморочивсь,виник зорепад.

Мій приятель,п"янісінькийяк ніч,

безжурний конкурент мій,юний коник

сюрчав натхненно.Поглядом ікони

передчувала музику - свій бич -

і божеволіла.Бо очманілий червень -

враз скресли сльози - вийшов з берегів,

слова губили пелюстки снаги...

Я плакала.Мовчали рожі червоно.

Роса блищала.Світ не потурав

моїй мольбі про штиль і милосердя.

Світ просто ставив на коліна серце

нестерпністю краси...