Мысли о смерти посещают меня… Почему-то именно эта попсовая фраза, из какого-то весьма посредственного фильма последние дни крутилась в его голове. Он понимал её пафосность и то насколько смешон он сам в своей, как кажется многим, «псевдодипрессии».
В свои 22 он устал от жизни.… Сама мысль об этом веселила его и страшила одновременно. Это он, тот, кому всегда легко. Это он – поэт-пьяница, с замашками непонятого гения…))) Это он, тот, кому прочили блестящие будущее враги, и карьеру алкоголика-толстовца друзья…
Ему хочется жаловаться, несмотря на та, что сама мысль об этом отвратительна, желание так нестерпимо давит изнутри, что хочется навесить всё первому встречному.
Ведь ушёл сам, и может конечно не так, как должен был… Да и должен ли был… Но ведь хотел… или, уж во всяком случае верил, что хотел… И сейчас плохо настолько, что не хватает даже сил писать о себе в первом лице… Хотя, чем плохо второе лицо??? Оно, по крайней мере ни к чему не обязывает. Да его-то толком и нет этого самого лица)))
Проснувшись утром, он понял – надо как-то не так… Он не понял как надо. Но очень чётко осознал как нельзя. Списать всё на банальное похмелье??? Нет! Хрен Вам господа!!! С похмельем он знаком!!! И оно тоже было, но было и что-то другое… что-то, что дало заряд. Даже не было а есть… именно сейчас есть… и нарастает… нарастает с силой алкогольного опьянения после выпитой залпом пол-литры… (вот компьютеру, слово это не понравилось – подчеркнул, ну да, что железяка может понимать в душевной терминологии…) Так вот. Распирает изнутри. С каждой буквой появляется уверенность, и этот грёбаный оптимизм, граничащий с эйфорией (когда ж он скотина закончится-то).
Но Она… Она простит. Уже простила. А он сначала подумал, что сопьётся без Неё… Надо бы зайти, перед Её соседями за ночной дебош извиниться. Ему будет плохо, он знает это… очень плохо… Но Ей с ним будет хуже. Ведь он не изменится, он уже такой – непонятый гений, главное не остаться алкашем подающим надежды… Хрен вам дорогие не дождётесь. Ибо прежнего нет… есть новый… он куда сильнее, злее и больше не собирается плевать на ваши могилы… Ему до них теперь вообще дела нет.
Здравствуй! Я ЕСТЬ)))

Ось раптом подумалося… Певно ж ти нікому не потрібен. Адже життєвої необхідності у твоїй присутності у людей нема. Ну, власне вони звісно можуть казати та й навіть думати шо потребують тебе, проте коли ти зникнеш вони житимуть далі. І це ніяк не пов’язане із тим що ти погана людина, або що вони тебе не люблять. Це просто нормальний хід речей. І єдине шо лишається, це бути потрібним самому собі, бо коли ти зникнеш, ти сам вже жити не зможеш. Важко жити без самого себе, хоча декому і вдається))) Тож я до чого… Давайте любити себе. Все інше – умовності)))

Доброго дня, ті хто це зара читає(чи яка там у вас пора доби). Отже не писав я сюдой дуже довго (не рахуючи останнього запису, котрий загалом і записом не назвеш), та й загалом писалося сюди занадто мало. Цю прикрість я певно шо виправлю, якщо, звісно комусь окрім мене тоє буде потрібно. Проте, навіть коли й нікому, все одно шось писатиму. Доречі політична агітація тут також періодично з"являтиметься.
Доречі, хочу вибачитися перед усіма, кого образив. Чи то зумисно, чи відверто "від нема чого робити". ПРОБАЧТЕ!!!

В Україні щороку 17 тисяч людей вкорочують собі віку. І це при тому, що на кожне самогубство приходиться ще сотня "невдалих" спроб. Отака хєрня, малята...

Чи замислювалися ви колись, чому саме ми маємо поважати старість? Чому ми маємо надавати пільги тим, хто і так має неабиякі перваги? Адже життя складається таким чином, що у виграші здебільшого не той, хто краще, а той, хто раніше. Все дорожчає... Інфляція, в супереч загальній думці процес не лише еконмічний, але й соціальний. Молода людина ніколи не отримає доступ до того, що заграбастали собі старі, доти, доки сама не перейде в ранг "пєнсіонєров".

Життя, як армія - переваги завжди отримують "дєди". Адже зростання цін, а відповідно й обсягів стартового капіталу, гарантує старим переваги, адже по всьому світові вартість купівлі середнього "робочого м*яса" є недостатньою для купівлі цим м*ясом середнього рівня життя. Це піраміда. піраміда старих суспільств. Піраміда, що безроздільно пов*язана із мораллю, котра береже непотріб.

Якщо ж ви таки хочете жити - викиньте це лайно з голови! Не можна поважати старість, адже бездіяльність не заслуговує поваги! Поваги варті лише ті, хто не зупинився на досягнутому, але й це не дає їм права вимагати поступитися місцем в тролейбусі. Повага до минулого - дишевий розвод! Поважай Windows95 - XP є зрадою предків та історії? За цією логікою можна нічого не створювати, а свалити на "заслужєнний отдих" і жити за рахунок молоді, що забеспечує регулярні щомісячні надходження.

Жити мріями про майбутній відпочинок, що оплачується - ідіотизм. Адже у будь-якої пираміди є вершина. Старі відмовляються працювати - молодь не спроможна їх прогодувати. Піраміда рушиться, уламками вдарить по кожному...

Не турбуватися про те, щоб вмирати з комфортом... Жити! Згоріти на роботі - ось шо варте поваги. І нехай мертві ховають своїх небіщиків!

Іноді ось так сидіш десь у кав*ярні, п*єш якусь псевдо-італійську гидоту, що фасується десь під Макіївкою, аж раптом... Рідина в чашці стає смачною, люди навколо найпозитивнішими з усіх шо ти зустрічав, а фонова музика вже не дратує, становлячись схожею на спів янголів... Спочатку ти не розумієшь, що власне відбулося... Але ось двері кав*ярні грюкнули, ти обертаєшся і це насправді так, ти знов не помилився, твоє відчуття вкотре не підвело тебе... Вона тут. Ти завжди відчуваєшь за якусь мить, навіть напівмить, що ось зараз відбудеться щось нескіннченно добре, щось, від чого стане тепло і затишно, щось, шо заспокоїть і відкине всі інші думки... І одразу з*являється Вона.
Вона підійде, немов в якійсь примарі, і Її банальне "привіт сонце" звучить як рядки ... найкращого твору найвеличнішого поета, Її рожеве волосся замарює погляд ніби наповнюючи все приміщення затишною напівтемрявою... а зелені очі заспокоюють навіть через блакитні лінзи. Вона поряд, Вона з тобою, Вона твоя... Ти кохаєш Її

Всі персонажі є нічим іншим, як наслідком хворобливої фантазії автора і не мають жодного стосунку до реальних людей. Всі збіги є навмисним псуванням чиєїсь репутації, і автор має за них відсидіти!

16 січня 2007 року - зовні нічим не примітний день, звичайний віторок... Але не для адміністрації Донецька загалом і Донецького Національного Університета окремо. 16 саме по-собі для них не суттєве, збентежило їх те, що одразу після нього наступає 17. А це вже зовсім інша справа, адже 17 до них має завітати не будь-хто, а особисто президент України( імені не називаю адже всі персонажі... ддив. вище). Здавалося б - не вони перші, до кого він приїздить. Але суть в тому, що приїздить він не аби-куди, а на батьківщину іншого
відомого політика. Крім того приїздить в заклад з такими шанованими "почесними випускниками", та ректором "героєм України". Тож маємо, як-то кажуть "нє словом а дєлом" довести всьо шо треба.
Ранок у вищезгаданому місті запам'ятався нечуваною кількістю ДАЇшників на дорогах - стояли через кожні метрів 500, а на уявному маршруті взагалі через 100 - репетирували мабуть...
Далі гірше... Тим кому в цей день поталанило побувать у вищезгаданому учбовому закладі, побачене, мабуть, згадуватиметься не один день. Отже далі просто перераховую, що, на думку адміністрації ДонНУ треба зробити, щоб зустріти президента:
1. Створити якомога більши понтів та біганини.
2. Замінити фасадне скло, що тріснуло рік тому(але це звичайно простий збіг)
3.Попиляти старі і не дуже дерева біля головного корпусу, при цьому не перекрити вулицю, і в результаті повалити дерево на автівку, що проїзджала повз(хто платитиме за розбите лобове скло досі не ясно).
4. Пофарбувати перила на сходах та постелити новий лінолеум.
5. Насипати свіжої землі у штучні клумби, які стояли майже порожні з часів ХХII з'їзду КПРС.
6. Увімкнути фонтан у внутрішньому дворі, не дивлячись на те, що січень, що -1, і що власне труби потім доведеться міняти скоріш за все.
7.Преперти з аеропорту металодетектор і поставити його на вході в аудиторію, де проходитиме лекція президента.
8.Роздати "благонадьожним" студентам роздруковані питання, які вони мають "в порядкє очєрєді" задати пану Президенту.
9. Сповістити студентів, яким поталанило потрапити до "списку запрошених" про дресс-код: світлий верх, темний низ(так і хочеться додати: "і шоб піонєрскіє галстуки билі наглажені").
10. Інше в цьому ж дусі.
Заради справедливості варто зазначити, що пункти 7-9 то є вимогою державної охорони.
Подивившись на таке, чомусь пригадується стара пісенька: ""...нєрушимий рєспублік свободних..." і далі по тексту. А ви кажете демократія.... Воно звісно добра штука, але "Патьомкєнскіє дєрєвні" якось краще спрацьовують.