Росія така ж Русь, як міліція – поліція

Московія вдалася до простої маніпуляції з назвою... Якби Росія, приміром, зараз назвала себе Китаєм, невже вона б мала право претендувати на спадок і досягнення династії Цинь?..

Коли проблеми неможливо розв’язати, їх вирішують перейменуваннями. З 1 березня зіпсованої «перевертнями в погонах», насильством і продажністю міліції в Росії не існує – там віднині поліція.

Хоча, якщо табуретку назвати собакою – чи виросте від того в неї хвіст?

Російські філологічні вправи були б кумедні, якби не стосувалися України.

На прес-конференції в УНІАН депутат Держдуми Росії Сергій Марков розповів, що зараз усередині РФ тривають бурхливі дискусії, що таке Росія. «Це молода двадцятирічна політична країна чи це, перш за все, тисячолітня Росія, а нинішня Росія – це лише форма буття в історії. Іде бурхлива дискусія, особливо після подій 11 грудня на Манежній площі, з приводу російського народу. Російський народ всередині Російської Федерації – це державотворчий народ разом з іншими, чи в нас є, перш за все, політична нація – росіяни?» 

А потім від цих міркувань про долю Росії депутат Держдуми перейшов до України: «В українській сучасній лексиці часто відбувається підміна понять. Наприклад, часто говорять «російська мова». Це груба помилка, яка спеціально робиться націоналістами. Тому що це ніяка не російська мова, а «русская».

Варто відзначити, що насправді «грубу помилку» – називати московитів росіянами – наказав зробити ще цар Петро І. А «руською мовою» ще в XVII-XVIII століттях називалася українська. Приміром, церковнослов’янсько-український («словено-руський») словник початку XVII століття Мелетія Смотрицького дає таке: «Словенски переводимъ: Удержи языкъ свой от зла и устни свои же не глати лсти. Руски истолковуемъ: Гамуй языкъ свой от злого и уста твои нехай не мовятъ здрады».

Як бачимо, руська мова в Середньовіччі – це українська. Тієї «руської мови» росіянин Марков навряд чи второпає без перекладача.

Чи, за Марковим, Мелетій Смотрицький теж був націоналістом?

Значно цікавіше дискутувати з компетентними істориками. Але в них чомусь погляди збігаються.

Академік Петро Толочко, попри відомі політичні погляди, також вважає, що назва Русь – місцевого походження, що виникла на території України: "Вочевидь, "Русь" - дуже давнє слово іраномовного походження, пов`язане з назвами сарматських племен (роси, россомони, роксолани). Десь на межі VIII - IX століть воно закріпилося на середньому Дніпрі й перейшло на слов`ян. Не випадково літописець писав: "Поляни, іже нині зовомая Русь". Інакше кажучи, слов`яни з племені, яке стало ядром давньоруської держави, спочатку іменувалися полянами, але потім на них поширилася назва "Русь"... Вочевидь, зі словом Русь пов`язані й давні імена річок – Росі, а також її приток Росави й Роставиці".

Перший історично зафіксований напад скандинавів (на Англію) відноситься до 787 року. Це перша дата появи вікінгів у міжнародній історії.

Проте ще в IV ст. н. е. готський історик Йордан згадує плем`я россомонів, учасників антського союзу племен на Нижньому й Середньому Дніпрі.

Назва Русь з`являється вперше задовго до варягів – у середині VI століття. Сирійський автор Псевдо-Захарій Ритор говорить про народ Північного Причорномор`я і Подніпров’я як про народ "рос".

У "Житті Стефана Сурозького" – творі невідомого автора Х століття – у зв`язку з подіями кінця VIII століття згадується руський князь Бравлин і його похід на Сурож (Судак) та все узбережжя від Херсонеса до Керчі.

У "Хронографії" Феофана (810-814 роки) вказано, що роси становили частину флоту імператора Константина V в 774 році, хоча деякі дослідники твердять, що тут йдеться про червоний колір кораблів, що грецькою співзвучно з назвою "рос".

Близько 821 року Географ Баварський називає русів поряд із хозарами.

Середньоазійський учений аль-Хорезмі у своєму географічному творі "Книга картини землі", написаній між 836-847 роками згадує ріку Друс (Данапрос-Дніпро), яка тече з Руської гори, вочевидь, з Київських гір.

У франкській хроніці "Бертинські анали" від 839 року про посольство візантійського імператора до двору імператора франків хроніст-очевидець пише: "Він також послав з ними (послами) якихось людей, які сказали, що вони, тобто їхній народ, зветься Рос і що їхній король зветься хакан, прислав їх до нього візантійського імператора, як вони твердять, заради дружби". Таким чином, уже в 830-х роках руси мали впливово володаря.

Усе це теж було задовго до варягів.

Перші ж достовірно відомі дані про контакти подніпровських слов`ян із варягами датуються лише серединою ІХ століття. Тобто, якби варяги принесли ім`я русів, воно ніяк би не могло бути зафіксоване в VI-VIII століттях.

Найбільш достовірно назва і походження Русі трактується тим, що певна частина сарматських племен (найімовірніше – частина роксоланів) осіла в зручному місці в середині Дніпра – давньому цивілізаційному осередку, пристосованому водночас до зведення городищ, землеробства та використання водного шляху Дніпра для торгівлі й набігів. Поступово плем`я росів асимілювалося слов`янами, водночас зберігши й поширивши на слов`ян основні компоненти своєї культури та племінну назву.

Цікаво, що мандрівники фіксували в русів у Х-ХІ століттях шаровари й шапки з шликами, назву "жупан" для позначення керівника.

Слово "Україна" вперше з`явилося в літописах у 1187-го – того ж року, коли було написано "Слово о полку Ігоревім". Вживання назви “Україна” в літературі ХІІ-ХV століть свідчить, що в той період термін "Україна" вживався як синонім "князівства", "землі".

Україна позначає "наше князівство", "наша земля", "країна". І нині по-українськи слово "країна" означає власне країну.

Слово "українянин", яке зустрічається вже в ХІІІ столітті, а пізніше "українець", відповідно, означало "земляк", "співвітчизник".

Тому Україна є просто новою, більш молодою назвою Русі. А Русь, відповідно, є древньою назвою України.

У такій подвійній назві Україна типова. Це швидше правило, ніж виняток. Колись Франція звалася Галлією, а Іспанія – Іберією. До англосаксонського завоювання сучасна Велика Британія звалася просто Британією, потім Альбіоном, потім Англією, а сьогодні використовує одразу дві назви.

Китай змінював назву щоразу зі зміною правлячих династій.

Пізніші спроби привласнити назву Русі – це просто спроби колишніх околиць підняти свій престиж. Так, Німеччина в Х столітті назвала себе на честь Риму, а Румунія – навіть у ХІХ столітті.

Московія почала претендувати на спадок Русі щонайменше через п’ятсот років після князя Володимира з появою ідеї "третього Риму", через кілька століть після того, як були припинені державні зв’язки з Києвом.

Якщо українців це зможе втішити, то Московія з не меншим ентузіазмом аж до ХІХ століття претендувала на спадок другої Римської імперії, тобто Візантії.

Насправді Росія має таке ж відношення до "Кыєва" і князя "Володымира", як, приміром, Індія до англійського короля Георга. Між тим, у Росії є своя справді велика історія, особливо починаючи з XVIII століття. Але чомусь Росії її здається мало.

Українці ніколи не визнавали позбавлення їхньої країни імені "Русь". З часів Романа Великого всі галицько-волинські князі називалися "князями й господарями Руської землі", або "всієї Руської землі", а на їхніх печатках був відображений напис - "король Русі".

Гетьман Богдан Хмельницький у офіційних документах і в дипломатичному листуванні називався "господарем всієї Русі", "єдиновласником і самодержавцем руським".

У XVIII столітті в Україні з`являється геніальний історико-політичний твір - "Історія русів", який стверджує однозначний український характер Русі. Українські козаки в XVI-XVII століттях вважали свої походи на Стамбул продовженням походів Київських князів на Константинополь.

Тарас Шевченко у своїх творах не застосовує щодо Росії слів "Русь" і навіть "Росія", а завжди писав про "Московщину". В українській мові з ХVIII століття є слово "росіяни", яке поступово замінило «московіти», у той час як прикметник «руський» залишено для всього, пов`язаного з Київською середньовічної державою.

Тобто в Україні еліті від початку було зрозуміло, що з боку влади Московії мала місце проста маніпуляція назвою.

Якби Росія, приміром, зараз назвала себе Китаєм, невже вона б мала право претендувати на спадок і досягнення династії Цинь?

У Києві російський депутат Марков також порадував відкриттям, що «суржик – це прамова, це проторосійська мова, з якої сформувалися літературні російська, білоруська, українська мови». Як влучно цікавиться видання «Обком», «враховуючи, що український суржик як такий формувався шляхом накладення російськомовних канцеляризмів і неологізмів на утверджену граматичну основу української мови, то що слід вважати протомовою слов`ян? Слова на зразок «прідсідатель», «обізяна», «марожене» або «самальот»?

Варто відзначити, що історія маніпуляцій з назвами має в Росії глибоку традицію. Нещодавно ця країна звалася СРСР, а до того Московським царством, перед тим – Суздаллю й Заліссям.

Якось село Дедіново під Москвою почали називати «Макарами». Тому що цар Петро І спитав одного селянина: «Як звати?» Той відповів: «Макар». Цар відповів «Хорошо». Після цього всі селяни, щоб сподобатися царю, почали відповідати йому, що вони Макари.