хочу сюди!
 

Анастасія

38 років, терези, познайомиться з хлопцем у віці 20-50 років

Досвiд

  • 11.09.24, 11:11
Моє покоління говоритиме своїм дітям: ви що, який вигляд з вікна? Беріть тільки на нижньому поверсі. І ще питатиме: а що там поруч є? І додаватиме: тільки ж так щоб ні біля яких аеропортів.
Моє покоління триматиме вдома продукти, що швидко не псуються. Навіть я. Я, людина, яка майже не готує. Крупа. В хаті має бути крупа. А ще - заморожене масло і консервований тунець. Сіль. Цукор. І мед.
Моє покоління нагадуватиме своїм дітям: якщо не буде електрики, то вода у вас буде тільки до 10 поверху. І знову казатиме: беріть квартиру на нижчих поверхах!
І в монолітно-каркасних будинках. Або біля метро.
Моє покоління проситиме своїх дітей тримати завжди заправлені чи заряджені автівки.
Моє покоління не уточнюватиме причин своїх порад. Але всі все мовчки розумітимуть.
А діти? Діти собі тихо шептатимуться. Шептатимуться типу баба потроху дурніє від своїх літ.
А баба?.. баба просто матиме колективну травму. Травму і, я маю надію, мудрість. Мудрість виховати нове покоління так, аби нарешті воно могло сказати бабиним внукам: та робіть ті скляні вікна від підлоги до стелі, якщо хочете. Однаково р...сії більше не існує.
__________
Текст - Kateryna Smachylo.
15

Коментарі

111.09.24, 15:02

    211.09.24, 23:20

    Наші діти вже не розуміють, як це: підняти з підлоги, чи навіть з куряви у дворі шматочок хліба, що впав, обдмухати від сміття, поцілувати і вже тільки тоді віддати пташкам чи домашній живності. Але спочатку вибачитися перед хлібом, що не вберегли, не втримали в руках. Ми ще розуміємо, бо Голоду не бачили, але бабусі нам розповідали, як тої скибочки хлібця святого не вистачало. Та минулося, слава Богу. Лишився досвід.
    І ця біда минеться, бо все минуще в цьому світі. І все чомусь має навчити. Дай Боже, щоб і ця трагедія навчила людей жити в мирі. Не ворушити минулого, не прагнути чужого. Взагалі мені здається, що якби люди просто дотримувались десяти Божих заповідей, то не потрібні були б ні конституції, ні стоси законів. Просто розуміти, що все минуще і в домовині немає кишень.

      312.09.24, 06:45Відповідь на 2 від nasinynka

      Так у кожного поколiння свiй досвiд.

        412.09.24, 07:03Відповідь на 2 від nasinynka

        У меня одноклассница решила поменять квартиру еще до ковида. Купила в новом современном доме на 22 этаже. Тогда никто и не думал что будут недоступны какие то блага цивилизации, но при этом все знакомые и друзья были в шоке от этажа. Здравый смысл подсказывал что очень стремно, да еще и с собакой, которую нельзя не выгулять. Вобщем в блекаут у нее был персональный ад.
        Жилмассивы это сплошные высотки, и именно современная высотная застройка попала под длительные отключения света. Без воды без плиты...а зимой. будет и без тепла. Те кто с маленькими детьми, должны уехать, государству плевать на генофонд. Не ужас?

          512.09.24, 07:05Відповідь на 1 від WalKing

            612.09.24, 08:44Відповідь на 4 від Ман-го

            І що має зробити держава, яка є не нападником, а жертвою війни, для збереження генофонду?

              712.09.24, 08:47Відповідь на 3 від Ман-го

              Так. І в кожного покоління, на жаль, свій хрест. Війна, тиф, голодомор, війна, розруха, Чорнобиль, ковід, війна....

                812.09.24, 13:54Відповідь на 6 від nasinynka

                І що має зробити держава, яка є не нападником, а жертвою війни, для збереження генофонду?Все просто отключить мвет именно в сральных районах где много маленьких детей и новорожденных и подтолкнуть их к мысли уехать пока еще принимают. А вернуться потом хотят единицы.
                Особенно им приятно слушать людей, которые говорят что в их районе вообще ни разу свет не выключали. А теперь зимой пугают и не кто то а власти.

                  912.09.24, 16:38Відповідь на 8 від Ман-го

                  А в якому конкретно районі ні разу не вимикали світло? Якщо проблема тільки в світлі, то може варто туди переїхати жити?

                    1012.09.24, 23:39

                    Я по крымским санаториям помню про воду, но там совсем плохо было. Я совсем не закрывала дверь, потому, что номер был на первом, и все просили набрать воды. Я, обнимая очередной том Волкова, шипела -- Да берите, только тихо.
                    Жуляны и никакого метро. Пик горы.

                      Сторінки:
                      1
                      2
                      попередня
                      наступна