Жили тоді ми, наче в пеклі...

Жили тоді ми, наче в пеклі,
Скрізь злочини, скрізь біль, обман.
Скрізь море сліз, тіла роздерті...
Ми вже забули, що таке мораль.

Яка мораль, коли лиш подих смерті
Веде на полі бою до мети?
Коли лежиш в окопі мерзлім
А трепний запах спалює думки...

Яка мораль, коли ідеш до бою,
Не знаючи причини і мети?
Лиш за наказом обливаєш кров"ю
І чисту совість, й праведні думки...

Яка мораль, коли товариш вірний,
Людина слова, відданий сім"ї,
Залишивши дружину і два сина,
Як жертва, був принесений війні?

Яка мораль у океані крові?
У пеклі серед лютої зими?
Сини на рану батьку сиплють солі...
А брат у брата встромлює штики...

Ми дивимось на вас із піднебесся
І зрозуміти важко нам, за що...
Ми віддали життя... За що померли?
Якщо цей дар для вас ніщо.

За мир страждали, добивались волі,
Ми для нащадків будували світ!
Ви оцінили це? Ви дякуєте долі,
Що не побачили жахливої війни?

Ні... Ви не згадаєте своїх героїв,
Вам легше жити так аби жилось.
Ми розумієм  - зараз ви на волі
І воювати вам не довелось.

Не бачили страждань, не бачили знущання,
Не засинали під страшений рев гармат.
Ви бачили лиш мараво туманне,
Відлуння чули бойових  утрат.

Але благаєм вас, хоч раз на рік згадайте,
Прийдіть до обеліска й квіти покладіть,
На монументі прізвища прогляньте,
А може хтось з нас прадід ваш чи дід.

Сходіть до церкви на травневу панахиду,
Поставте свічку, згадайте тих хто вмер тоді...
І помоліться Богу щиро...
Щоб ваші близькі не побачили війни.