Російське обличчя військ СС

Російське обличчя дивізій СС Комуністична пропаганда Радянського Союзу
на всі голоси волала про українських буржуазних націоналістів, інколи
згадуючи „лісових братів” Прибалтики , як прибічників фашистської
Німеччини, та весь час згадувала Нюрнберзький процес та причетність до
нього українських патріотів. Розвалилась „імперія зла” та щезли її міфи,
прочитані документи Нюрнберзького процесу та не знайдено жодних доказів
проти вояків УПА. Світу розкрилась правда, але не всім вона вигідна, і
особливо політикам, які заявляють, що „націоналізм – це хвороба”, і не
тим, хто хоче повернути Радянський Союз у вигляді сучасної Російської
імперії. Радянські школи викладали програми, в яких "рускій народ"
виглядав тільки як переможець, носій культури для „недорозвинутих”
нацменшин, народ, який винайшов все і вся у світі, та таке інше.
Пропаганда робила образ бездоганного „російського старшого брата”, і в
ньому не було місця для людей "руской національності", які служили
ідеалам ІІІ Рейха. А їх було чимало, за підрахунками істориків у різних
військових формуваннях служило близько 1.500.000 людей, вихідців з РСФР,
близько 70.000 з них у військах СС.


В сучасній російській пресі можна прочитати статті, де згадуються
військові формування (РОА) під командуванням генерала Власова, але майже
нічого про російські національні СС дивізії та їхню діяльність у ІІ
Світовій Війні.


На початку формування СС підрозділів до його складу могли входити тільки
представники етнічних німців, але за наказом Гіммлера від 8 жовтня 1938
року до його лав дозволено приймати представників інших національностей
(голландців, датчан, фламандців, норвежців та шведів), з 1941 року
фінів, а з 1943 року до лав СС почали приймати представників народів
Східної Європи, Індії, Кавказу, Азії. Навесні 1943 року на території
Польщі була сформована 1-а російська козача кавалерійська дивізія. У
складі дивізії перебувало дві трьохполкові бригади та декілька
допоміжних дивізійних частин. В листопаді 1944 року дивізія увійшла в
склад військ СС та отримала нову назву – XІV корпус СС, але вже через
місяць за наказом головного оперативного управління СС, була
перейменована на XV козачий кавалерійський корпус СС. Командуючим
корпусом був призначений СС- групенфюрер, генерал-лейтенант військ СС
Гельмут фон Паннвіц. Дві трьохполкові бригади дивізії перейменовані в
1-у та 2-у козачі дивізії. На базі 5-го полку 2-ї козачої бригади та
ескадронів Калмицького кавалерійського корпусу сформувалась пластунська
піхотна бригада. З грудня 1944 року корпус успішно воював з Червоною
армією в боях за Питомачу (Югославія). В 1945 році корпус діяв проти
болгарських військ та партизанських загонів Тіто. В кінці квітня частини
корпусу брали участь у прикритті відходу німецьких груп армій з
Хорватії. На початку травня 1945 року корпус здався західним союзникам,
які в свою чергу депортували майже весь її склад радянській стороні.


Хто влаштував Варшавську різанину?


Після окупації Брянської області німцями, на її території з’явився
Локотський автономний округ. В окрузі було сформовано російське
самоуправління, поліція та частини самооборони. З часом на чолі округу
став місцевий інженер Броніслав Владиславович Камінський, а місцева
самооборона почала називатися „Руская освободітельная народная армія”-
(РОНА). Вона представляла собою боєздатне антипартизанське з’єднання та
активно використовувалась німцями в каральних операціях. З підходом
Червоної армії до теренів округу, РОНА переформувалась у бригаду та
почала відступ до Білорусії. Разом з керівництвом евакуювалися сім’ї
військовослужбовців. В Білорусії бригада увійшла в підпорядкування
вищого керівництва Фюрера „Русланд- Митте” СС-групенфюрера,
генерал-лейтенанта поліції та військ СС Курта фон Готтберга, до складу
групи якого входили різноманітні частини шуцманншафта та військ СС.
Частини бригади були розташовані в районі Лепеля, де їм було наказано
забезпечити охорону прилеглої території, та, окрім цього, бригада
використовувалася у всіх антипартизанських операціях та зачисток
місцевого населення. Літом 1944 року частини бригади були переведені до
Польщі. Чисельний склад бригади складався з чотирьох полків.


Наприкінці липня 1944 року бригадний генерал Камінський зустрівся з
рейхсфюрером СС Гіммлером, який нагородив Камінського Залізним хрестом
1-го ступеню за особливі заслуги перед Рейхом та за участь в
антипартизанських операціях на теренах Білорусі. Під час розмови було
досягнуто домовленостей про перехід бригади під командування військ СС.
Бригада Камінського була переформована в штурмбригаду СС „РОНА”, а він
сам отримав чин Ваффен-бригадефюрера та генерал-майора військ СС. 1
серпня 1944 року наказом головного оперативного управління СС,
штурмбригаду СС „РОНА” перейменовано на 29-ту військово гренадерську
дивізію СС (рускую №1). Полки бригади переформували в три номерних полки
СС і різноманітні служби підтримки.


В той час у Варшаві частини Армії Крайова підняли повстання. У німців
він викликав переляк, і вони почали швидко збирати військові частини для
його приборкання. Керівником приборкання повстанців Гітлер призначив
„спеціаліста” по партизанам фон дем Бах-Зелевського. З перших днів
повстання дивізії Камінського було наказано прибути до Варшави. З деяким
запізненням, після прямого наказу Гіммлера, Камінський із складу РОНА
сформував полк чисельністю 1700 бійців за підтримки 4 танків Т-34,
однієї самохідної артилерійської установки СУ-76 із складу танкового
з’єднання дивізії, та двох 122-мм гармат. Полком командував полковник
Фролов. 4 серпня 1944 року полк Фролова прибув до Варшави. Серед усіх
частин було розповсюджено звернення Гітлера про придушення Варшавського
повстання та покарання його учасників. 5 серпня частини СС Камінського
та частини 36-ї дивізії СС пішли на штурм барикад в районах Воля та
Охота. Цей наступ мав на меті деблокувати оточену на Саксонській площі
групу генерала Штабеля. Після звільнення районів Воля (частини 36-ї
дивізії) і Охота (група Фролова) там почалася різня - за один тільки
день було вбито біля 10 000 мешканців Варшави. Через декілька днів до
Варшави прибув сам Камінський. Фон дем Бах-Зелевськи відчував наближення
кінця війни і ту ситуацію, за вчинення злочинів яких треба буде нести
комусь відповідальність, тому ніяк не радів масштабам різанини.
Зелевськи застосував ряд кроків для того, щоб схилити повстанців до
капітуляції, але поляки, сподіваючись на підтримку Червоної армії,
відкидали пропозиції німців.


Зелевськи вирішив змінити тактику і наказав військовим частинам СС
припинити терор. Під час телефонної розмови Камінський посварився з
Зелевськи. 19 серпня 1944 року командуючих 29-ою та 36-ою дивізіями
викликали в Лодзь на конференцію офіцерів СС. По прибуттю Камінський був
заарештований, та після проведення суду розстріляний. Після розстрілу
Каменського полк РОНА залишався ще деякий час у Варшаві. Під час
вуличних боїв полк втратив до 500 людей. Після виводу з Варшави полк був
відправлений на полігон Нойхаммер, куди раніше прибули інші частини
дивізії. Знаходячись на полігоні, дивізія була розформована, а її склад
передано під командування Руской освободітельной армії (РОА).


Хто спалив українське село Ведильці та білоруську Хотинь?


36-а військово-гренадерська дивізія СС в післявоєнному світі набула
зловісної слави. Історія цієї частини почалась 10 серпня 1940 року, коли
Оскару Дірлевангеру було наказано створити команду мисливців
„Ораниенбург”. До складу команди увійшли німці, засудженні за
браконьєрство, а її командир був засуджений в 1935 році за насильство
над неповнолітньою. Формування команди проходило в концтаборі
Заксенхаузен і до вересня виросло до складу батальйону. Після
переформування був відправлений в Польщу в підпорядкування поліцайфюреру
СС Люблена, який, у свою чергу, передав батальйон піхотному полку
„Мертва голова” №5, який був задіяний в охороні концентраційних таборів
Польщі. Після скандальних історій серед керівництва, весною 1942 року
батальйон був переупорядкований до поліцейського полку „Центр”. Літом
1942 року Дірлевангеру дозволили залучати до своїх лав колишніх громадян
СРСР, і до кінця року з них було сформовано дві роти. Чисельність
батальйону налічувало всього 300 вояків. Весною 1943 року батальйон брав
участь у всіх антипартизанських акціях в районі Борисів - Мінськ. За
повідомленням заступника командира батальйону, рускіє стали некерованими
і навіть розстріляли прибалтів, які прибули для поповнення. Тим не
менш, в червні батальйон виріс до чотирьох рот - одна німецька та три
рускіє, окрім цього, німецький взвод розвідки та артилерійська батарея.
Загальна чисельність батальйону склала 760 чоловік. 10 липня батальйон
було реорганізовано до 6 рот. В серпні 1943 року батальйон брав участь у
знищені великого партизанського табору біля озера Пелик, де поніс
значні втрати. Основними завданнями батальйону було знищення
партизанських баз. Всілякі накази Гітлера і керівників тилових районів
розв’язували руки Дірлевангеру, і, як наслідок, окрім партизанських баз,
вони почали знищувати білоруські села, які можливо були причетні до
зв’язків з партизанами. 13 вересня 1943 року наказом головного
оперативного управління СС батальйон був розгорнутий в трьохбатальйонний
полк.


В листопаді 1943 року полк відправили на фронт. В результаті боїв полк
втратив значну частину особового складу і налічував 259 чоловік станом
на 30 грудня 1943 року. Після операції „Багратіон” полк відступив на
територію Польщі для отримання поповнення. Після початку Варшавського
повстання полк чисельністю 881 чоловік був задіяний у його придушенні.
Підрозділ Дірлевангера діяв у Варшаві з надзвичайною жорстокістю і після
війни був звинувачений в масових розстрілах варшав’ян. Після придушення
повстання полк переформували в штурмову бригаду СС.


15 жовтня 1944 року бригада чисельністю 4 000 чоловік була задіяна в
придушені Словацького повстання. 22 жовтня у Білого Потоку бригада
успішно вела бої з частинами словацької армії та комуністичних партизан.
Протягом листопада 1944 року бригада повністю навела порядок на даній
території. 12 лютого 1945 року бригада була перейменована в 36-у дивізію
СС. В березні дивізія брала участь в боях за Сілезію, де була майже
повністю знищена радянськими військами.


30-а військово-гренадерська дивізія СС


На окупованих територіях Росії та Білорусії німці створювали
різноманітні добровольчі підрозділи. В Росії це були переважно фронтові
частини, а в Білорусії – частини шуцманншафта. На початок 1944 року в
різних областях Білорусії було створено 7 „шума”–батальйонів. Окрім
цього, 23 лютого 1944 року була створена Білоруська Крайова Оборона
(БКО) та ще 4 батальйони „шуми”. До літа 1944 року до складу БКО входило
вже більш як 40 батальйонів. В результаті операції „Багратіон” в червні
1944 року частина білоруських батальйонів була повністю знищена, а
частина відійшла до Польщі.


В Польщі батальйони БКО були реорганізовані, а „шума” – батальйони 31
липня 1944 року зведені в шуцманншафт-бригаду „Зіглінг”. До складу
бригади увійшли 3 рускіє та 2 українські „шума”–батальйони. Разом вони
склали 4 полки.


1 серпня 1944 року бригада перейменована в 30-ту гренадерську дивізію
військ СС (руская №2). На початку серпня дивізію з районів Варшави
перевели на територію Франції. В середині серпня дивізія прибула в
Бургундію та була дислокована по гарнізонах тамтешніх міст. 27серпня
1944 року два українських батальйони дивізії, перестрілявши німецьких
офіцерів, перейшли до французьких партизан в районі міста Везуль. На
сторону французів перейшло 820 чоловік. На місце втікачів до складу
дивізії були передані 23-й рускій батальйон СД та 654-й рускій південний
батальйон. На початок вересня 1944 року весь склад батальйону був
переведений в район Діжона. З початком контрнаступу союзників частини
дивізії з боями відійшли до кордонів Німеччини. 15 січня 1945 року 30-а
дивізія була переформована в військову гренадерську бригаду СС
(білоруська №1). Рускіє чини дивізії були передані в склад Збройних сил
Комітета по звільненню народів Росії (ВСКОНР), а німці та білоруси пішли
на формування нових частин. В кінці квітня 1945 року дивізія здалась
західним союзникам, які в свою чергу депортували весь її склад
радянській стороні.


Будівельні СС бригади


Окрім бойових частин СС, сформованих з числа громадян РСФСР, були
сформовані рускіє будівельні бригади СС, які виконували роботи по
зведенню різноманітних військових об’єктів. Таким чином, на світ
з’явилися: в жовтні 1942 року 1-СС будівельна бригада (для закордону)
складом 1000 чоловік, в квітні 1942 року 2-СС будівельна бригада. Також
на протязі 1943 – 1944 роках, були сформовані з колишніх військово
полонених – 3-СС, 4-СС, 5-СС, 6-СС, 9-СС – будівельні бригади. Окрім
цього, 1-СС, 2- СС, 3-СС, 8-СС, 10-СС, 11-СС, 12-СС, 13-СС – залізничні
будівельні бригади.



Єгерські батальйони СС


15 лютого 1942 р. в Бобруйську був сформований табір постачання для
військ СС. Табір знаходився під керівництвом ХССПФ „Росія-Центр” та мав у
своєму складі частини постачання та три піхотні батальйони з числа
громадян РСФСР. Вже з кінця червня 1942 року І та ІІ батальйони вперше
взяли участь в бойових діях проти партизан на території Білорусії. 15
квітня 1944 року І і ІІ батальйони отримали, відповідно, нові назви: №
500 та №501 – єгерські СС батальйони. В серпні 1944 року батальйони
брали активну участь у придушені Варшавського повстання.


Організація „Цепелін”


Навесні 1942 року, з метою збору розвідданих про Червону Армію,
проведенню диверсійних операцій в тилу ворога, вербування та підготовки
агентурної мережі з громадян СРСР, було сформовано організацію
„Цепелін”. Командування розташовувалось в Берліні, а при кожній
Оперативній групі РСХА були сформовані фронтові команди. На протязі 1942
року у складі цих команд почали діяти добровольчі роти для боротьби з
партизанами. Окрім цього, на базі „Цепеліна” були відкриті мережа шкіл
та вишкольних таборів для підготовки диверсійних груп. Найбільш знану
диверсійну операцію, яку намагалися провести агенти „Цепеліна” - замах
на Сталіна, успішно розкрили співробітники ГУКР „Смерш”.


Спеціальне формування СС „Дружина”


В квітні 1942 року зі складу радянських військовополонених, завербованих
в організацію „Цепелін”, був сформований 1-й рускій національний отряд
СС. В склад РНО увійшли також рускіє білоемігранти – співробітники VІ
управління РСХА. Літом 1942 року чисельність загону складала близько 500
осіб, і він набув назву спецформування СС „Дружина”. Літом 1942 року
„Дружина” була направлена в район міста Парчев та підпорядкована СС
Підрозділу „Люблін”. Під керівництвом останнього „Дружина” брала участь в
знищенні загонів Армії Крайова в Парчевському районі та депортації
євреїв в концтабори. До кінця 1942 року загін брав участь в операціях
проти партизан в районі Слуцка. Тим часом в Бреславлі був сформований ще
один рускій СС загін, а на полігоні СС „Гайдов”- посилена рота „Дружина
ІІ”.


На початку 1943 року всі перераховані частини були зібрані біля містечка
Лужки та переформовані в 1-й рускій національний полк СС „Дружина”,
чисельністю більш ніж 1200 осіб. Полк діяв на території Прип’ятських
боліт проти радянських партизан. В квітні 1943 року полк „Дружина” був
розгорнутий в 1-у рускую бригаду СС в складі чотирьох батальйонів. З 28
квітня по 12 травня 1943 року частини бригади брали участь в двох
антипартизанських операціях в районах Молодечно-Вилейка-Лепель-Борисів. В
кінці квітня біля 400 чинів бригади було переведено в склад Псковської
Гвардійської бригади РОА.


В червні 1944 року „Дружина” брала участь в широкомасштабній
антипартизанській операції „Коттбус” в районі Бегомля. Командував
підрозділом підполковник Володимир Родіонов.


Спеціальний полк СС „Варяг”


В березні 1943 року зі складу рускіх агентів „Цепеліна” була сформована
спецгрупа „К”. Частина групи була направлена в склад бригади „Дружина”, а
більша частина розгорнута в спецбатальйон СС, який отримав назву
„Варяг”. В кінці 1943 року батальйон брав участь в антипартизанській
операції. В лютому-квітні 1944 року в Люблені були сформовані ще два
рускіх батальйони. На базі цих трьох підрозділів був зорганізований
спецполк СС „Варяг”, який воював з партизанами Тіто. В кінці війни полк
під керівництвом М.Семьонова перейшов в розпорядження генерала
А.А.Власова.


Не можна не відзначити той факт, що формування російських СС підрозділів
тривало аж до останніх днів війни, незважаючи на явну поразку
Німеччини. В лавах німецьких військ перебували окремі взводи, роти,
батальйони, складені з колишніх громадян РСФСР. Так, окремо можна
виділити діяльність в останні дні війни, 4 рускіє роти в складі
знищувального підрозділу СС „Ост”, 23-й рускій батальйон СД у складі
знищувального підрозділу СС „Зюдвест” під командуванням Р.Муравйова, та
безліч охоронних та поліцейських формувань, які були добре озброєні та
виконували різноманітні функції на користь ІІІ Рейха.


Прихильність до фашистської ідеології, як ми бачимо, в середовищі
корінних росіян відігравало аж ніяк не останню роль у роки ІІ Світової
війни. Нажаль, і в теперішній час в різних громадських та політичних
організаціях лівого толку намагаються підняти імена коричневих
„визволителів” під стягом триколора, та взяти на озброєння їхні методи
побудови держави, підміняючи поняття боротьби за незалежність
Української держави в лавах ОУН-УПА та служіння фашистським окупантам в
"Руской Освободітельной Армії".


Яскравий приклад блюзнірської політики Кремля – історія реабілітаціїї фон-Панвіца.


Командир 15-го кавалерійського корпусу військ СС генерал-лейтенант фон
Панвіц був страчений за вироком Військової колегіі Верховного суду СРСР у
1947 році. Але майже через півстоліття, у 1996 році, був
реабілітований. А ще через 5 років Головна військова прокуратура визнала
власне рішення, прийняте у екстраординарному порядку, неправомірним та
відмінила його.


Мабуть, Єльцина, тодішнього президента Росії, та його приближених, не
засмучувала двозначність реверансу з об’явою нацистського генерала,
улюбленця рейхсфюрера СС, "жертвою політичних репресій". Є свідоцтва, що
слідом за фон Панвіцем збирались реабілітувати й группенфюрера СС Ганса
Раттенхубера, начальника особистої охорони Гітлера, який закінчив свої
дні у радянській тюрьмі, але з якихось причин ця затія зірвалась.


Мало того – у 1994 році, у Москві, на території Храму Усіх Святих (біля
метро "Сокол"), створили православний меморіал "Прімірєніє народов
Россіі, Германіі і другіх стран, воєвавших в 2-х Мірових і Гражданской
войнах". На одному з пам’ятників Меморіалу – прізвища Краснова, Шкуро,
фон Панвіца, Кононова та інших генералів і атаманів, які співробітничали
з Гітлером та воювали на його боці. Не забутий і 15-й казачій корпус
СС. Щоправда, у написі абревіатуру "СС" прибрали, і виглядає вона таким
чином: "...казакам 15 кавалерійского корпуса, павшим за вєру і
отєчєство". Тобто, це вони, казаки-есесівці, воювали "за вєру і
отєчєство"?!


Усім відома "непримиренність" представників Московського Патріархату до
історії визвольної боротьби УПА, але, у той же час, вони з готовністю
"прощають" прибічників гітлерівців. Наприклад, ситуацію з цим Меморіалом
представник Московської патріархії протоієрей Всеволод Чаплин
прокоментував так: "Каждий чєловєк імеєт право на хрістіанскую память. Я
нє оправдиваю тех, кто воєвал протів своєй Родіни. Хотя діссіденти в
СССР тоже дєйствовалі протів своєй страни. Ето просто мєсто
хрістіанского поміновєнія".


Валерій Рябченко