Подалі від ближнього

На хутір Фальків неподалік від Луцька на Волині можна потрапити без проблем. Але помандрувати туди варто у компанії Василя Простопчука. Там у нього — музей-садиба «Подалі від ближнього».

Так назвав власну дачу головний редактор луцького тижневика "Віче".

— Все міркую, чому так трапляється, що найбільше прикрощів усіляких нам все ж таки ближній завдає, — скрушно зітхає з задерикуватою посмішкою пан Василь, пояснюючи парадоксальність назви. — І це не зважаючи на те, що вся філософія світу настановлює полюбити ближнього. Не завадить все ж таки такий собі куточок, де можна було б трошки подалі так побути на одинці сам з собою.

«Куточок» почав вимальовуватися, коли розпочався «горбачовський призов» на дачні і присадибні ділянки. Саме тоді пан Василь придбав за 86 вічно зелених американських рублів кілька соток території колишньої МТС, де посеред всілякого мотлоху бовванів старезний, ще чехами збудований хлів. От сюди тодішній редактор обласної молодіжки почав звозити звідусіль монументальні залишки радянської епохи. За Стіною Реального Сміху Крізь Сльози, яку господар мурував власноруч з використанням різноманітних свідчень епохи вільної праці, відвідувачів, а їх тут буває чимало, зустрічають гіпсові колгоспник з намальованими нагородами  на грудях і колгоспниця з нафарбованими губами і педікюром — ті, кого нібито найбільше шанували, але вони цього тоді не відчували. На просторому обійсті чимало символів часів Радянського Союзу і маразмів незалежної вже України. Генсекам відведено простір «Кремлівської стіни». Політиці – еротичний куточок. На шикарному газоні відпочивають відставні вожді у різних позах і гранітний Чкалов, що дивом опинився на Волині, над якою навіть ніколи не літав. Тут оригінальний пам’ятник Тарасові Шевченку від... його наречених і «штани Ілліча» (все що лишилося від монумента, що "прикрашав"колись Луцьк).

У поросторому будинку господарі самі не живуть. Є тут кухня, де можна приготувати, що заманеться, з того, що під руку трапиться. Є простора вітальня, де можна погомоніти на будьяку тему, спробувати засурмити у піонерського горна, або побрязкати зброєю з волинських лісів, погладити по голівкам численних Іллічів... Є музей особисто господаря. Нема лише жодної спальні. Мабуть, ніколи відпочивати.

І всюди – васюкізми. Так Василь Поростопчук називає оригінальні афоризми власного виробництва. Він поки музей-садибу «Подалі від ближнього» створював кілька книжок гумористичних видав, де відтворив чимало маразмів нашого буття. Окремі відтворив у настінних написах. Простопчук спостерігав за життєвими викрутасами не збоку. Чверть століття редагує газету, що з обласної молодіжки у 95-му перетворилася на часом дошкульний своєю незалежністю громадсько-політичний тижневик «Віче». Для кожного номера пан Василь готує фірмовий васюкізм на кшталт: «Вся влада рада!», «Свій до свого по своє», «Дурень думкою багатіє, а розумний – з дурня»...

— Я собі так думав на дачі, — розмірковує у голос заслужений журналіст України Василь Простопчук. — Треба ближче до народної мови повертати. Те, що люди кажуть, пишуть... Адже, як справжньої журналістики, може, її у нас і нема такої в Україні. А весела журналістика у нас — весела. Кожний сміється чи з того чи з того, іронізує. Отак я вважаю себе людиною веселої невдачі, і вдачі і дачі.