Як нездоланне подолати?

Щоб з'ясувати, до чого здатні наші хлопці, слід створити їм якомога більше перепон. І світ здивують, і самі не відразу збагнуть, як спромоглися таке встругнути.

Чайка "Спас", що по всіх ріках, морях та океанах ходить
Біля причальної стінки Балаклавської бухти козацька чайка "Спас" не губилася навіть поряд з ошатними яхтами. Щоправда, корабель довжиною 21 метр, шириною 3 метри, висотою надводного борту шось близько метра виглядав куди скромніше за красунь "Алсу" і "Руслана" (належать тим самим Алсу і Руслані). Що й казати про власність компаній "Лукойл" і "ТНК", припнуту десятками тросів в марині елітного яхт-клубу (там такими мільонами американських карбованців хизуються!).

 Все одно, що порівнювати випещену виставкову конячку з витривалим піджарим скакуном-степовиком. Щось хиже і свавільне вбачалося у стрімкому, притиснутому до бірюзової гладі корпусі. До того ж і шість гармат — не іграшкові.
Хлопці поралися біля чайки неквапливі, спокійні, грунтовні. Порозумілися відразу. Мореходи з сухопутного Львова розповідали про пригоди небагатослівно, але смачно.

Почалося все з "Пресвятої Покрови".
Це - козацька чайка, яку збудували у Львові в 1990 - 1992 роках козаки з Товариства "Кіш" на чолі з Василем Качмарем, і пішли в море. Мандри тривали довго, цікаво, завжди надзвичайно.
Через дев’ять років весною 2001-го дійшли до Барселони, але до того обійшли Францію, були в Англії, Голандії, відвідали безліч фестивалів, відкривали міжнародні регати.
Останні два роки мандрів, перед поверненням в Україну, козацька залога прожила комуною на кораблі, весь час у переходах від Шербурга в Нормандії, через свято старовинних кораблів "Брест-2000" у Бретані, вниз по Біскайській затоці до Бордо, а там каналами — у Середземне море. Підробляли косметичними ремонтами вітрильників та будинків у Шербурзі, Сан-Тропе та на Менорці.      
По дорозі в Україну придумали перейти Атлантичний океан до Нью-Йорка. Спершу думали це зробити на "Пресвятій Покрові", але в Товариства "Кіш" були власні плани на свій корабель. Тому разом із Мироном Гуменецьким, що останні чотири походи був капітаном чайки, вже тепер "старої", задумали будувати нову чайку.
Перед початком реального будівництва з півроку розповідали усім друзям і знайомим про проект. Першим знайшовся львівський художник і викладач Богдан Салій. В розмові за кавою порахували, скільки грошей потрібно на зрушення справи з місця. Виявилось - 3500 доларів. Богдан сказав, що ідея хороша, наступного дня приніс гроші і вклав їх у корабель.
Знайшли місце поблизу Львова в селі Раковець. Будувалося по-різному. Швидко і радісно, коли зустрічали розуміння і допомогу. А часом робота не йшла, грошей не було, і чиновникам, чомусь, було плювать, що в сухопутному Львові будується вже другий корабель, котрий вперше збирається здійснити Трансатлантичний перехід.
У грудні 2003-го привезли першу п’ятнадцятиметрову товстенну модрину на киль. Дозволили її спиляти в заповіднику. Коли падало це височенне чудо, стався невеликий землетрус. Нарахували 180 кілець. Колоду дотягли до ангару великим трактором, і важила вона приблизно сім тон. Майже, як готова чайка. Недовго по тому з’явилась і назва корабля - "Спас". "Львівліс" подарував щоглові сосни з Радехова, потім - модрину зі Старого Самбора. Мідні заклепки зробили у Бродах. Гармати відливали на Кераміко-скульптурній фабриці у Львові. Оковка на щоглу та залізні вертлюхи під гармати — городоцька фірма "Писанка"…

Людей, причетних до будівництва корабля, було багато. І на запитання: скільке все це коштувало, хлопці знизують плечима догори. Підрахувати важко, але не нажилися. Кожну копійчину — у діло. А наразі дерев’яний корпус чайки готовий, чотирнадцятиметрова щогла встановлена, вітрила пошиті, весла справні.
У червні 2006-го дісталися суходолом до Севастополя. Поспішали до Дня військово-морських сил України. Збиралися салютувати з усіх шести гармат президентові. Але довелося споглядати урочистя з пірса. Потрібний кран був лише у росіян з ЧФ. А допомоги з боку командування українським флотом треба було дочекатися. Тим не менш чайка "Спас" після освячення капеланом ВМС України таки стала на воду. Президента не діждалися. Подалися до Миколаєва, щоб встановити двигун і навігаційне оладнання. Потім — до Балаклави. Випробували чайку на морському просторі. Раділи щиро: слухняна, досить швидка, шторм у чотири бали витримала гідно.
У штольні підземного музейного комплексу "Балаклава" перечекав "Спас" зиму. А там, дасть Бог, його вітрило площиною 85 квадратів побачать в Атлантиці, Нью-Йорку, Чикаго. Прощаючись з хлопцями, від душі побажав успіху. Можливо, такий приклад невпинного поступу до омріяної мети запорізьким звитяжцям за взірець стане.
Та от чиновництво наше непереборніше за будь-який шторм. В океан чайку не відпускали люто. Виявилося, що не можуть ніяк її до морського регістра занести - не яхта, не корабель, не катер...А на престиж держави, її славу їм так собі... начхати....