Так, роздуми навіяні життям

Роздуми. 

На даний момент в Україні не має жодної щасливої cім’ї. Я не перебільшую. Покажіть мені зворотне  і я з радістю заберу свої слова. Але нема такої родини в якій панували б завжди взаєморозуміння, взаємоповага один до одного, а вже не кажучи про любов, адже  щастя це і є любов. Немає любові – немає щастя, ось  просте правило на яке не звертають уваги, ані молодь, ані їх батьки, яким просто ніколи задуматися над тим, що буде далі з їхніми дітьми, які дивляться на батьків, вчаться, сприймають все що ті роблять и також не задумуються. А задуматися треба!  Як побудувати ЩАСЛИВУ родину? Як зберегти вогонь Любові? Як створити атмосферу поваги один до одного? Цей перелік питань скінченний і відповідь на всі питання можна знайти, але для цього необхідно попрацювати розумом, відчуттями та найголовніше серцем. Та де ж вони ці три речі, одні забивають ці речі алкоголем і цигарками, а інші більш сильнішими наркотиками. Лише одиниці серед мільйонів шукають відповідь на ці питання. Я хочу, щоб цих людей, які ставлять запитання стало більше, але не тих хто шукае відповідь у наркотичних речовинанах. Повірте я бачив і таке, це дуже боляче коли від того, що людина не знайшла свого місця в цьому жахливому світі, втікае від себе у прірву. А ще коли ця людина талановита і рідна, і через те, що   просто не бачила світла в кінці тонелю, залишае цей світ, коли ось-ось має мерехтнути краплини роси у ранішньому сонці життя, ця втрата стае ще болючішою, ще більш невиправданішою. І ти сам починаеш ставити питання «Як так столося? Чого?  И навіщо?» Коли ти ще не досяг того віку щоб вміти проаналізувати все, продумати наскільки, хто правий, ти можеш взяти до уваги розуміння того що сталося, яке дають тобі мудріші, більш старші люди, але не треба сприймати таке пояснення ортодоксально. У тебе має виробитися своя точка зору, а для цього треба працювати розумом, а не заливати його пивом і горілкою. Нажаль це трапляється у більшості випадків, і найголовніше не робиться висновків, а якщо і робляться то поверхневі, і починають шукати винних щоб перекласти вину із себе на когось. Благо в наш час є багато, кого можна звинувачувати: державу, погане виховання у школі, вулицю, нерозумних друзів,… перелік винних можна продовжувати до безкінечності, але чи стане від цього легше жити на землі, коли вмирають мільйони, а винних ще більше і ніхто не засуджує цих винних. Якась дурниця виходить, живемо у XXI-му столітті, цивілізовано, а ніхто не може засудити причепних до скоєння злочинів. Так може досить звинувачувати когось, може необхідно зазирнути у себе, може дійсно ніхто крім нас самих не винен у тому, що розлучаються батьки, що гине найцінніша жива матерія – ЛЮБОВ, і від цього страждають діти. Адже ніхто так не впливає на дітей, як батьки, і, якщо батьки не усвідомили своїх помилок не слід чекати цього від дітей. Діти вчаться у своїх батьків, а чого діти можуть навчитися у стосунках батьків, котрі «створюють умови для співіснування», а не кохають один одного. Соціологи стверджують, що технократичний напрям розвитку цивілізації зруйнував сім’ю. Я ж хочу сказати, що не технократичний напрям розвитку людства зруйнував стосунки у сім’ї, а, саме система, що була створена не кимсь там з інших планет, а гнами людьми і ми її підтримуємо. Давайте подивимся правді у вічі,  і ми побачимо, що батько замість того щоб виховувати дитину змушений йти на  роботу, мати також веде дітей у дитбудинки і це все заради якихось копійок, їх вистачає тільки для купівлі речей, які в економічних працях різних авторів називаються «мінімум для проживаня». Тоді як система, що викачує всі соки з людей, котрі на неї працюють, має надприбутки за рахунок тих же робітників. І як інакше може себе вести чоловік з дружиною якщо приходячи ледь живий додому, він просто не в силах кохати свою дружину, йому б поспати та поїсти і знову завтра на роботу. І звичайно кому ж теке сподобається, коли так проходить все життя. Через це і розлучаються сім’ї. Та найжахливіше не це, а саме те що не має часу подумати, щож не так?, де той камінь на дорозі на, якому спіткнулося минуле покоління и, як той камінь прибрати з дороги? Щоб на ньому не спіткнулося прийдешнє покоління, наші діти, внуки, правнуки. Адже ми стараємося для них, то чогож нам лінь зупинитися і хоч трохи порозмислити над тим, що, може, їм потрібно просто родинне тепло, просто вогнище біля котрого можна зігрітися, а не бескінечні вияснення стосунків на зразок «що ти приносиш у дім...» «це ти винен у всіх негараздах...» и т.п.  Мало хто знає як вийти з цього положення та вихід є. Немає питання без відповіді, є не сприйняття відповіді по тій, чи іншій причині, буде запитання – завжди буде відповідь. І не слід відмовлятися від запитання, якщо правильна відповідь вас не влаштовує.