Перші дні автомайдану

Назар Олексевич 
Перший день Автомайдану “Територіальні громади — господар України”

15 вересня Автомайдан розпочався з громади села Сівка-Войнилівська на Івано-Франківщині. Насамперед учасники завітали у супроводі представників комітету громади до звалища містобудівної техніки та прогнутих балок недобудованого мосту. Незакріплені вертикальні балки, зруйновані та розкидані за такої безгосподарності, доповнювали невтішну картину людської байдужості до використання коштів громад та громадян. Причина — припинення фінансування і на переконання громади — відсутність адекватного суб'єкта цивільно — правових відносин, який б проконтролював виконання робіт, подав відповідну заяву про кримінальний злочин, яким без сумніву є така безгосподарність. Тепер згідно з Конституцією, Цивільним кодексом України є створена юридична особа публічного права — територіальна громада, яка повинна розв'язати це питання. Приємні враження — відносно чистий Дністер та ріка Сівка, які вдалося захистити від забруднення саме зусиллями громади. 
Проте першочергова проблема громади — сільськогосподарська земля. Спочатку на землі сіл та селищ України за межами населеного пункту в умовах хворобливого мовчання самих жителів прийшло чиновництво райдержадміністрацій, озброєне ч. 12 Перехідних положень Земельного кодексу, згідно з яким право розпорядження землями за межами населеного пункту воно в абсолютно незаконний, неконституційний спосіб перебрало на себе. Дещо пізніше вже цього року на їхнє місце прийшов з неймовірно широкими правами Держкомзем ... 

Громада Сівки сприйняти таке грубе порушення своїх прав не може. До цього додамо плановані “удосконалення” до Конституції від так званої конституційної асамблеї та новітні аспекти адміністративно-територіальної реформи, за якою у більшості сіл України замість органу самоврядування сидітиме такий собі представник виконавчого органу — староста, а що відбудеться з майном сільської громади за відсутності і громади, і хоча б умовного представницького органу думаю очевидно будь-кому. Про якісь нові ресурси, які з неба з'являться в укрупнених громад, говорити щонайменше комічно. 

Саме територіальній громаді — власникові належить право володіння, користування та розпорядження (зміст права власності) своїм майном, в даному випадку — своєю землею. Згідно зі ст. 319 Цивільного кодексу України територіальна громада володіє, користується, розпоряджається своєю землею на власний розсуд. Перехідні положення Земельного кодексу в поточній версії зі змінами від 03.03.2011 року, очевидно, мали б враховувати усі означені вимоги Цивільного кодексу України. Тому передача права розпорядження органу виконавчої влади власністю територіальної громади викликає щонайменше здивування. Особливістю правомочності розпорядження у складі майнових прав є те, що вона не може бути відокремленою від права, переданого іншій особі. Ця передача позбавила б сенсу саме право власності. Хіба громада — кримінальний злочинець чи вимерла, що її раптом обмежили в її праві власності?

У відповідності із Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності” від 06.09.2012 року до повноважень центрального органу виконавчої влади нещодавно додано право розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності. У відповідності із постановою Кабміну від 23 травня 2012 року повним ходом іде інвентаризація земель. Інвентаризація земель проводиться в межах адміністративно-територіальних одиниць, землеволодінь або землекористувань і територій, межі яких визначені проектами формування території і встановлення меж сільських, селищних рад. Хотілося б нагадати членам кабміну, за нагоди, що сільські ради — це представницькі органи громад, тому меж вони ніяких мати не можуть. Межі є в адміністративно-територіальних одиниць. Мета цього дійства проста — обійти власника — територіальну громаду.

Громада Сівки закономірно запитує: що державні органи творять на нашій землі, порушуючи наше конституційне право? І очевидно миритися з цим не збирається. Не збирається миритися і з розробкою кар'єру гравію — власності громади поза контролем громади, без врахування інтересів громади, без дозвільних документів. Інструмент боротьби з цим — заява про злочин. Найбільший успіх громади — заборона будівництва на землях громади масштабного свинокомплексу ТзОВ “Даноша”. Знищення величезних ділянок родючих ґрунтів, затруєння води, отруйний сморід і фактичне знищення села — це те, що унеможливила громада свою стійкістю та згуртованістю.

Після зборів громади Сівки Автомайдан завітав у село Деліїв Галицького району. Будівництво свинокомплексів Даноші тут лише в розпалі. Але громада по досвіду сусідів з Ланів вже знала, що несе їй таке сусідство. Тому на загальних зборах в присутності громадських свідків з цілої України — учасників Автомайдану територіальна громада села прийняла рішення: у відповідності зі ст. 152 “Способи захисту прав на земельні ділянки” Земельного кодексу України внаслідок допущених порушень при підписанні договору оренди здійснити захист конституційного права територіальної громади місцевого самоврядування шляхом відновлення стану незаконно орендованої ТзОВ “Даноша” ділянки, який існував до порушення прав. 
Крім того, громада заборонила будь — яке використання зазначеної земельної ділянки без дозволу громади. 

У випадку невиконання цього рішення сторонами фіктивної, на переконання громади, угоди про оренду буде подано відповідну заяву про злочин у правоохоронні органи згідно зі ст. 205 Кримінального кодексу України “Фіктивне підприємництво” та у відповідності з Законом України “Про засади запобігання і протидії корупції”, а також здійснено усі необхідні кроки з залученням правоохоронних органів.

Після цього Автомайдан ввечері завітав у село Мшана, де відбулася зустріч з членами громадських комітетів територіальних громад сіл Шоломиничі, Переможне, Воля Бартатівська, ініціативної групи села Наварія. Голови територіальних громад ділились не лише проблемами, з якими вони зіткнулись при створенні громад, але й інструментами та кроками по виконанню поставлених громадою завдань. На Львівщині громади сконцентровані на проблемі незаконного вилучення у громад сільськогосподарських земель, нових можливостей для безпосереднього господарювання, кооперації. Львівщина доводить, що за потреби територіальна громада — юридична особа може зареєструвати свій статут безпосередньо без будь-якого затвердження сільською радою чи будь-яким іншим органом. Це допоміжний крок для ведення господарської діяльності, який згідно з Європейською хартією місцевого самоврядування зовсім не є обов'язковим. На Львівщині розуміють, що статут громади поруч з Конституцією та законами України є окремою частиною регуляторних актів, що діє на території конкретної адміністративно-територіальної одиниці. 
Пізно ввечері у перший день Автомайдан прибув у першу створену загальними зборами територіальну громаду України - село Руда на Львівщині. Тут громада добилася відчутних кроків у контролі рішень сільської ради (однієї на чотири села), фінансуванні інфраструктурних проектів за рахунок коштів з різних джерел, закритті несанкціонованих сміттєзвалищ. Громада зіткнулась з проблемою незаконного вилучення у неї у минулі роки лісових ресурсів. Зібравши необхідні документи, громада готується повернути все належне їй за Конституцією. 
У другий день Автомайдану передбачені зустрічі у Рівненській та Хмельницькій областях.

Сказка о звериной партии

  • 15.09.13, 08:03

Людмила Лутаева

СКАЗКА О ЗВЕРИНОЙ ПАРТИИ

В лесу дремучем зашумели,
Свои ряды сплотить сумели
Хищники-злодеи,
Волки-лиходеи….

Раскрыв большие злые пасти,
И напустив на лес напасти,
Зверьё вдруг партию создали,
Зубастых всех туда собрали.

Они решили лес сгубить,
Всю живность тихо придушить,
Прибрать к когтям богатство,
Загнать животных в рабство.
И вскоре стали власть делить:
Рычать, кричать и слабых бить,
Прорвались в лессоветы,
Осуществлять «секреты».

«Секрет» один: в совет попал,
Кто злобу к живности питал –
Одни авантюристы,
В разбоях активисты…

«Секрет» второй: избрать главу,
Чтоб легче грабить им в бору
Под шум и вой «Свобода!»
Воспрянет зла порода…

Медведя выбрали главой.
Михайло сильный, хищник свой:
Подолгу спит, закрыв глаза,
И не проймёт его слеза.

Пока проснётся, отойдёт,
Смотри уж год, другой пройдёт,
Зверьё в такой растяжке
Ослабит все упряжки.

Разрушит лессоюзы
И разорвутся узы.
За твёрдую валюту
В лесу посеет смуту.
Устроит перебранки
И пустит лес на дранки.
Задиристым героям,
Нуждою рты закроет.

Завалит лесоводство,
Задушит скотоводство,
А съестные запасы
Сгноит с мышиным классом.

Когда наступит «тишина»,
Устанет биться «старина»,
Под дикий Джаз и Рок-н-ролл,
Накроет всем прощальный стол
По светлым жертвам братства,
Лесничего богатства.

И третий важный всем «секрет»,
Внесён был срочно на совет,
Пока сидят там Волки,
Стреляя из двустволки:
«Мол, лес ничейный, он не лес,
Засох бесхозный и облез»…

Из глоток тех, кто лес губил,
Раздался пламенный призыв:
«Спасать скорей природу,
Списать всё на погоду!»

И быстренько рекламу,
Ввели в лесопрограмму,

Пусть видят мелкие зверюшки
И держат ушки на макушке.

Как сытый Волк умело врёт
И в тёмный лес гулять зовёт.
«Под массовым гипнозом,
Пусть дышат глубже носом!»

Дурман напущен был в лесу.
Все зубры шли на колбасу,
И стали сок с берёз сливать,
С пушных зверюшек мех снимать,

И отправлять сырьё за лес,
Где Лев в лесное дело влез,
Живя в красивых джунглях,
И оставаясь в «умных».

Лев не губил своё добро –
Лианы, пальмы и зверьё,
Не ел, кого попало
С жадностью Шакала.

Смеялся, что в большом лесу
Нещадно рушат всю красу
И давят маленьких зверьков,
Да кормят партию Волков.

А Волки стайкой, группировки,
Меняют шкурки на дублёнки,
Сосну – на мелкие бруски,
Цветы живые – на венки.

А ум, талант зверьков иных
Содержат в клетках небольших,
За сеткой крепкого металла,
В глуши таёжной лесовала.

Вот у разбойников Волков,
Вооружённых до «зубов»,
Есть «право» – дело завершить,
В округе всё добро скупить,
«Урвать» зелёненький лесочек,
Да самый лакомый кусочек.

Чтоб помнил, знал бесправный класс:
«Хозяин» леса есть у нас
Для ягоды-малинки,
Для узенькой тропинки!

Хозяин нужен для зайчишек,
Для белок, ёжиков и мышек.
Пусть будет каждый на виду
И лес воздаст всем по труду!

«Велика» милость ловкачей
И совесть партии «рвачей»:
Прибавят тяжкие заботы,
Загонят заживо в болото,
Научат, молча голодать,
От тени собственной дрожать,
Носить «шкурёночки» в заплатах,
Внатяжку жить и ждать расплаты.

Зато увёртлив лесактив,
Меняет цвет, как реактив,
Где надо – станет серым, белым,
Но после линьки – всюду первым!

За власть он жизнь зверьков отдаст,
За место – купит и продаст.
Так хищник долго лес терзает,
Всех топчет, рвёт и обижает.

Как-будто с тёмных, злых небес
Его спустил на землю Бес,
Животным посадил на шею,
Но как? – Сказать пока не смею…

Не дай, Господь, Медведь от спячки,
Проснётся в бешеной горячке,
Начнёт искать ко мне тропу,
От страха я тогда умру…

Вдруг разорвёт меня на части?
Боюсь изведать дикой страсти.

А может, лучше промолчать,
Лесную сказку не писать?
На белый цвет сказать – он чёрный,
И быть по времени проворней?

Как Волк, гоняться за Бобром,
Не быть в друзьях, не быть врагом,
Ночь ото дня, не отличать,
Закрыть глаза на всё и спать?!

Уж нет! Скажу «секрет» четвёртый,
Пока он в сказке не затёртый.
Дров наломала группировка
И прояснилась обстановка:

Кругом грабёж, делёж, возня,
Сплошная драка и грызня.
Совсем в лесу сгустились краски,
Зверьё надело птичьи маски.

Медведь «поёт», как соловей,
Чирикнул Волк, как воробей.
Лишь хитро-мудрые лисички,
Две рыжехвостые сестрички,
Тут по коммерческой цене
Гадают чудно на вине.

Идёт доверчивый к ним кот
Узнать, что завтра диких ждёт?
На всё Библейский дан ответ:
«Терпеть пока, коль светит свет!
Вот и «секрет» открылся пятый:
Борьбой истерзанный, помятый.

Распался весь лесной союз,
Теперь Медведь – козырный Туз
И не сидит в берлоге,
Валяется на стоге.!

Исчез напыщенный фазан;
Ушёл потрёпанный кабан,
Пропали куропатки,
Олени и лошадки.

К тому же лес дремучий пуст,
Давно поделен каждый куст,
Пеньки грибные, ели,
Где дичь давно там съели.

А жирный Лев доволен,
Что лес чужой разорен,
Что роздан он на части
У нерадивой власти.

Ведь у разбойной партии,
Нет ни в чём гарантии,
А чтоб их не побили,
Дела свои зарыли.

Здесь мелкие «шкурёночки»
Забились быстро в норочки:
Всё ждут кого-то свыше,
Кто «залатает крыши».

Везде Шакалы рыщут
И запах крови ищут,
Лесочек подчищают,
Дороги «охраняют».

Спасибо «санитарам»,
Что кость грызут недаром,
На распрях всех звериных
Совсем согнули спины.

Страдают, стонут звери
И никому не веря,
Лишь чуда ждут, когда Орёл,
Объявит в небе птичий зов,
И Сокол-Буревестник,
Откроет старый песенник.

А хищники заморские,
Холённые и шёрсткие,
В лес всё бросают пищу,
Заблудшим в дебрях нищим.

«Секретов» тьма… Могу назвать,
Их в голове не удержать:
Кто с партией зверей сдружился,
Попал в ловушку, заблудился.

Так он по-зверски жизнь живёт,
И кровь из ближних всех сосёт.

Злодей досыта ест и пьёт,
Ему открыт любой проход
К наполненной кормушке,
Как избранной «Верхушке»!

Он тащит с общего «котла»,
Куницу, норку, соболя,
Снимает шкуры в сотый раз,
Пополнив новый свой запас,
На праздный день, на тёмный день,
Он тень наводит на плетень,
Войдя в лесной телеканал,
Рычаньем хриплым зверь в «запал»
Калечит ложью чьи-то души,
Хоть закрывай глаза и уши!

А главное – в лесной газете,
Не даст печатать все «секреты»!
Закроет лапою лохматой
Лесную сказку – зверь заклятый!

1991год

http://dikoepole.info/archives/5631

Автомайдан 2013: поверни державі власника - громаду


У 2011 — 2012 роках Автомайдан став традиційним інструментом живого спілкування активістів Асамблеї малого та середнього бізнесу України та Вільного простору, партнерських організацій з українськими громадами, що не змирились з роллю мовчазного свідка руйнації держави, витравлення українського народу зі своєї власної землі, а гідно утверджують у своєму власному житті, своїм  прикладом гасло “ВЛАДА — ЦЕ Я”.  Зброя наших активістів одна — Конституція та законодавство, що їй не суперечить.
Цьогоріч Автомайдан їде по реально створених більшістю жителів на загальних зборах територіальних громадах. Звичайно є і зустрічі  інформаційного характеру у містах України, але в основному наголос зроблено на поширення практичного досвіду захисту громадами своїх порушених прав, зокрема права власника. Від громад можна очікувати економічного розвитку і добробуту лише тоді, коли реальністю стане бюджет громади, їм буде повернуто вилучені в незаконний спосіб чиновницьким рекетом та новітньою колективізацією водних, земельних та лісових ресурсів, громада утвердить свій статус юридичної особи — власника. Так живе сьогодні та Україна, що пробудилась зі сну байдужості, загальної недовіри, духовного занепаду, невимовного фаталізму.
Сьогодні громада Чайківки зупиняє екологічно неприйнятний видобуток титану на рідній землі, повертає собі став, колгоспні сади, спільно обробляє землю, забороняє руйнувати комунальну дорогу. Громада Рудої зупиняє незаконну вирубку лісу, знаходить кошти на ремонт дренажних систем вперше за десятки років, заставляє в законний спосіб використовувати кошти за невитребувані паї, припиняє практику незаконних сміттєзвалищ.
Громада Гуляйполя не дозволяє видобуток кварцитів на території заповідника, усуває загрозу зневоднення цілого району. Сівка — Войнилівська не віддає свою землі під черговий свинокомплекс данської Даноші, котру за забруднення земель прогнали не лише у Німеччині, але й у себе на батьківщині. Проте українська земля на думку соціально-безвідповідального данійця мала стерпіти і не таку наругу за сприяння зманкуртілого чиновництва. Сьогодні черга Деліїва зробити це ж саме у Галицькому районі Івано-Франківщини. Викиди на людські поля, сморід, мертві туші на території заповідника — це не бізнес, а злочин. Громада Недайводи захищає від тупості та безвідповідальності вітчизняних олігархів заповідні землі та пам'ятки нашої історії тисячолітньої давності. Молодаво та Мирогоща на Рівненщині теж мають метою захистити право селян на рідну землю. Громада Врадіївки захистила своїх членів від злочинців у погонах.
Територіальна громада села Студенок на Харківщині вступила в нерівну боротьбу з недружніми для екології бізнесом та вітчизняними шукачами легкої наживи, що вподобали собі харківську землю для видобутку сланцевого газу. От тільки екологічні наслідки цього дійства такі, що жити на цій землі стане неможливо. Сьогодні плече в плече з Студенком стоять села Луганщини. Поки що Львівщина та Івано-Франківщина не допустили цього інструменту не економічної незалежності, а швидкого збагачення купки осіб на своїх землях, але реалії  вітчизняного неконституційного законодавчого процесу такі, що без створення громад — юридичних осіб рішенням кабміну заборону місцевих органів самоврядування можна і обійти.
Як відновити громаду — власника, громаду — юридичну особу публічного права? Як громаді взяти під контроль виборчий процес на місцях? Як громаді заробляти кошти, повернути собі право розпоряджатися бюджетом, мізерність якого сьогодні є наслідком вітчизняного беззаконня? Про це говоритиме з людьми цьогорічний Автомайдан. Їдемо  з 15 -го по 21 вересня через 10 областей України.


Аварія на "Стиролі" і "совковий" менталітет.

17 серпня, 2013    Євген Стратієвський  


Дихати по-горлівськи. Аварія на «Стиролі» не викликала у місцевих бажання боротись за чисте повітря
Чому Горлівка не стала обласним центром, як у місті сприймають техногенні загрози і чим сьогодні наповнене місцеве політичне повітря

Зображення: gorlovka.ua

Тема столиці та бруду

1932 року, коли було утворено Донецьку область, до якої увійшло кілька донбасівських округів, серед претендентів на роль центру нової адміністративної території були Луганськ, Артемівськ, Сталіно (Донецьк) і Горлівка. В історичних матеріалах зазначено, що Луганськ та Артемівськ з різних причин одразу вийшли з обойми. Залишалися Сталіно та Горлівка. Тоді передбачалося, що у Горлівки було більше переваг: мовляв, місто перебувало в центрі області, і до нього з усіх боків підходили залізничні та шосейні дороги.

Незабаром у Донбас приїхав відповідальний за організацію Донецької області член Політбюро ЦК ВКП (б) Лазар Каганович. Коли він проїжджав через Горлівку, йшов сильний дощ, і його автомобіль на одній з ділянок дороги потрапив у непролазне болото. Як зазначається в історичних джерелах, Каганович, вийшовши з машини, втратив у ньому свої чоботи. Розсердившись, він вилаявся на адресу міської влади та заявив: «Поїхали до Юзівки – там буде обласний центр!».

Таким чином, дорожній бруд завадив Горлівці свого часу стати столицею Донеччини. Символи ж цієї історії досі не втратили своєї актуальності. Після недавньої аварії на «Стиролі» про Горлівку вкотре згадали як про найбільш екологічно брудне та небезпечне місто країни, а також приписали їй статус «чорної столиці».

Екологічне терпіння

«Горлівці – мужній народ, вони вже звикли до серйозних екологічних загроз, – каже місцевий еколог і громадський діяч Володимир Ющенко. – Це дуже погана звичка, але від цього нікуди не дітися. Екологічна обстановка у нас, звичайно, напружена, але я б не сказав, що вона критична».

Фахівець акцентує, що у шістьох загиблих в аварії на «Стиролі» практично не було жодних шансів вижити. «Коли прорвало трубу, аміак, перебуваючи в рідкому стані, почав литися на землю, – пояснює фахівець. – Потім він перейшов в газоподібний стан, і автоматично утворилася хмара. Тим, хто потрапив під цю хмару, врятуватися вже було неможливо. Один-два вдихи й відбувається рефлекторна зупинка дихання, і людина гине».

Поставарійної паніки чи особливої стривоженості серед місцевого населення сьогодні в Горлівці не спостерігається. З одного боку, можна все списати на характерну для нинішньої Донеччини соціальну апатію, яка проявляється і в політичних, і в екологічних питаннях. Водночас горлівцям, судячи з усього, просто не властиво відкрито виражати свій внутрішній страх перед постійними техногенними загрозами. «Живемо, як на пороховій бочці. До цього ніколи не звикнеш. Але наш народ упокорюється з усім», – каже горлівський таксист Андрій Вадимович.

Одна з ключових проблем Горлівки – нестача кваліфікованих екологів. На місцевій суспільно екологічній сцені практично немає активних гравців. Винятком можна вважати горлівський екологічний центр «Деко-Віта». Проте навіть ця організація останнім часом особливої активності не проявляє. Цілком імовірно, що перспективних екологів у Горлівці відстежують і швидко переманюють до себе на роботу місцеві підприємства. У результаті горлівський «третій сектор» залишається без екологічних експертів та активістів.

Навряд чи найближчим часом у Горлівці можливі такі масові екологічні протести, як торік у Маріуполі. «Люди чекають вирішення проблем з екологією від влади», – зазначає головний редактор сайту Gorlovka.ua Олександр Белінський. Утім, це не означає, що горлівці поголовно підтримують політику Банкової. Протестні настрої тут теж присутні. Однак на користь опозиції вони перетікати не поспішають, бо тут її мало хто розглядає як реальну альтернативу діючій владі. Це також характерна тенденція для сьогоднішньої Донеччини.

Місцеві політрозклади

Хай би там як, опозиціонери в Горлівці все ж таки можуть перемагати кандидатів від влади, якщо будуть не просто чіплятися за свою опозиційність, а провадити конкретну соціальну роботу. У приватному порядку це підтвердили квітневі вибори до Горлівської міськради. На одному з округів міста тріумфувала кандидат від Європейської партії Ірина Коржукова. Вона набрала майже 43%, випередивши з великим відривом кандидатів від ПР і КПУ.

А на останніх парламентських виборах з Горлівкою були пов’язані два обласні округи. Перемогли на них відповідно кандидати від Партії регіонів Анатолій Гончаров та Ігор Шкіря. Варто зазначити, що Гончаров отримав найнижчий показник (40%) серед усіх регіоналів-мажоритарників у Донецькій області. Проте останнім часом він активніше піклується про горлівські проблеми, зокрема – екологічні, та буває тут частіше, аніж Шкіря.

«Шкіря не з’являється в Горлівці вже більше чотирьох місяців, – зазначає  Белінський. – Він намагався очолити Горлівську міську організацію ПР, але в підсумку на місцевому партійному з’їзді в травні цього року знайшли іншого кандидата – Ігоря Крижановського. Він і очолив міську організацію ПР, за нього проголосували одноголосно. За деякою інформацією, у Шкірі є проблеми і у відносинах з губернатором області».

Що стосується Дмитра Фірташа, то,виходячи із спілкування з жителями Горлівки та місцевими експертами, стає ясно, що до власника «Стиролу» тут ставляться краще, аніж до загальнонаціональних і локальних лідерів Партії регіонів. Йому, безсумнівно, додало плюсів те, що після аварії він прямо або побічно не нарікав на «людський фактор», а зразу визнав технологічні причини інциденту. Крім цього, багатьох вразив і розмах допомоги, яку «Стирол» виділив сім’ям загиблих (по мільйону гривень) і постраждалим (крім оплати за лікування та матеріальної допомоги, ще й оплата навчання їхніх дітей у професійних і вищих навчальних закладах).

Утім, у Горлівці трапляються і негативні оцінки того, що робить господар «Стиролу». «Фірташ усіх нас труїть, тому він повинен доплачувати «екологічні» всім горлівцям, – вважає працівник одного з місцевих підприємств Володимир Петрович. Проте такі оцінки радше виняток з правил. Адже в Донбасі до впливових місцевих бізнесменів прийнято ставитися нейтрально або позитивно.

--

Використання державної символіки злочин?

З кожним днем я все більше впевнююся в тому, що українська нація не використовує усіх прав, які їй належать згідно Конституції.
Так сьогодні мені відмовила сільська рада в реєстрації інформаційного запиту від Територіальної громади, бо на листочку зверху є зображення герба України, пояснюючи це тим, що ми, Територіальна громада ще не зареєстровані в юстиції, а тому не маємо права на використання державної символіки. Але все ж штампик про прийняття поставила, хоча і без вхідного номеру. Я вимагала, щоб відмову мені надали письмово. Тепер чекаю відповіді. Якщо відмовлять у реєстрації нашого звернення, доведеться телефонувати на 102, реєструвати склад злочину перевищення повноважень службової особи.
Для себе (щоб упевнитися в своїй правоті) задала в пошук "Закон про порядок використання державної символіки", про який згадується в ст.20 Конституції України. І що я знайшла? ВІДСУТНІСТЬ даного закону. А якщо не заборонено, значить - дозволено!smile

Вчимося жити громадою

Під акомпанемент медведчуківських плакатів «Влада в Україні належить тобі …» громадський рух «Вільний простір» продовжує, як сьогодні видається, нескінченний автомайдан із встановлення конституційного ладу у кожному селі, селищі чи місті України.  Плакати такого штибу на сьогодні ще доповнюються семінарами та зустрічами активістів псевдо – «українського вибору», на яких в середовищі місцевих депутатів, мерів, сільських голів та поодиноких громадських активістів вкидається ідея територіальних громад як дарунок долі від «славного» українського політика Віктора Медведчука. До яких останній не має жодного відношення. Нещодавно таке дійство відбулося на Тернопільщині, дещо раніше – на Рівненщині. Ось тільки ідея повновладдя громад в устах глави адміністрації президента Кучми звучить щонайменше кумедно!

Ще кілька тижнів тому, пошук в Інтернеті за словосполученням «територіальна громада» давав зовсім незначну кількість результатів. Сьогодні ж як за наказом зверху (наскільки мені відомо, такий таки був) словосполучення «територіальна громада» звучить від кожного мало-мальськи «обдарованого владою» чиновника чи депутата. Більше того, в електронному реєстрі можна знайти зареєстровані юридичні особи – територіальні громади з видом діяльності «збір чи вивіз сміття», «державне управління», тощо або у вигляді громадських організацій. З одного боку, узурпується конституційне право територіальних громад, коли за їх відсутності як юридичної особи їх представницький орган вирішує затвердити не на загальних зборах чи шляхом референдуму, а на депутатській сесії статут територіальної громади, та зрештою зареєструвати його у місцевій юстиції. От тільки, де тут громада і де тут власне її конституційне право?

Різницю пояснити доволі легко. Сотні сільських рад по цілій Україні сьогодні дають згоду на видобуток газу, титану, уранових руд, піску всупереч інтересам громад. Як наслідок, сотні акцій протесту по цілій країні. Ці ж місцеві ради дають дозвіл на розміщення свиноферм, качатників, інших господарств, що очевидно не дружать ні з екологічним законодавством, ні з інтересами села. Чого лише вартують вивози мертвої худоби, відходів на територію заповідників, кількакратне перевищення поголів’я, на що виробниче устаткування просто не розраховане, і через що шкода для екології є неспівмірною з якимись міфічними економічними здобутками. І все це в умовах повної відсутності контролю, як через відсутність кваліфікованих працівників, обладнання, так і через відсутність бажання його здійснювати. Звичайна річ: голови сільських рад переважно трансформувалися в працівників райдержадміністрацій, а не найманих працівників громади. Тут показовим є інтерв’ю голови Миколаївської облдержадміністрації, в якому він розповідає, як за адміністративно-територіальною реформою сільські ради наділять певною частиною своїх повноважень територіальні громади. Мало того, що чоловік не читав Конституції України, він ще й як посадова особа дозволяє собі аж надто вільно трактувати її положення, оскільки за Конституцією саме територіальні громади наділяють свої представницькі органи певною частиною своїх повноважень. Хоч при бажанні можуть цього і не робити і здійснювати місцеве самоврядування безпосередньо загальними зборами.

Наприклад, на Житомирщині сільський голова попід руку з працівниками райдержадміністрації взяв собі за мету провести альтернативні збори для зміни як керівництва громади, так і її статуту, щоправда на такі збори люди просто не прийшли. Більше того, депутати сільської ради взялися звільняти з роботи вчительку – голову громади. Водночас, бочки з отруйними хімікатами на території села не є проблемою для такого голови, бо у нього нібито є висновок санепідемстанції, а відсутність питної не затруєної води у прилеглих будинках – для нього не проблема.

Не прийнятною є ситуація, коли кілька людей, зібравшись, оголошують себе територіальною громадою. Лише більшість громади може керувати справами та власністю громади. Інше трактування права громади не має нічого спільного з механізмами легітимного здійснення влади. Лише громада – юридична особа є власником. Ані відмовлятись від статусу громадянина, ані відмовлятись від законодавства, що не суперечить Конституції ми не збираємось. Це наша держава, в якій все належить громадам, а через громади громадянам України.

Що ж відбувається, коли виникає громада? Голова франківської обласної ради може чітко покластися на відсутність згоди чи рішення територіальних громад на видобуток сланцевого газу, коли його запитують про причини відсутності згоди депутатського корпусу. І він стократ правий. Бо власник – громада не дав дозволу, отже і видобутку в конституційний спосіб бути не може. Нещодавно, в двох селах та хуторі на території Харківщини створена територіальна громада теж взялась за вирішення цього питання в інтересах громади, а не в інтересах дивних підписантів зовсім непрозорої угоди з використанням неприйнятної технології.

Громада відчуває себе власником. Вона по новому впевнено говорить з орендарем паїв. Про підписання порожніх листків з невизначеним терміном угоди та з нечіткими умовами оплати оренди взагалі можна забути. Громада чи не вперше в багатьох селах України піднімає питання оцінки землі. Цікавиться долею комунального майна і з дивом для себе виявляє, що майно насправді нікому крім неї не належить, але хтось вправно цим майном користується. Такий горе – орендар чи власник доволі часто добровільно покидає у неправовий спосіб набуте майно. Громада зрештою може прийняти рішення про спільне придбання техніки та спільний обробіток паїв, при цьому допомагаючи ще й сусіднім селам. І такий прецедент у нас вже є.

Громада перевіряє реєстрацію юридичної особи – ради депутатів і з дивом виявляє, що вона створена до вступу в силу закону про місцеве самоврядування. І що серед її засновників  територіальної громади немає, а в кращому випадку – це окремі фізичні особи. Тому закономірно ставить запитання: колеги, а на яких підставах ви з 1997 року роздаєте наше майно і приймаєте за нас рішення, якщо ми вам згідно з Конституцією України ніяких повноважень не делегували?

Громада зупиняє нищення своїх національних пам’яток. Їй не зрозуміти, як можна було згорнути екскаватором український Стоунхендж біля села Недайвода з обіцянкою «пізніше поставити все, як було». Чи як можна копати котлован на території виявлених поховань епохи ранньої бронзи, не кажучи про те, що на території планованого видобутку на кожному метрі до 10 рослин, занесених в Червону книгу. Тому створення територіальної громади – потужний інструмент боротьби з людським невіглаством і безвідповідальністю.

На Кам’янеччині зусиллями громадських активістів закрито сміттєзвалище, на яке роками вивозило відходи  таке собі КП «Кам’янка». Весняні розливи дещо ускладнили цій структурі вивезення сміття на закрите сміттєзвалище, тому водії безкарно всіяли всю дорогу до сміттєзвалище високими «барханами» відходів з Кам’янка – Бузької. На зауваження громади такі собі «працівники» одразу кидалися навкулачки, а на виїзди відправлялися за правило втрьох. Чи є легким у цьому випадку шлях від жителя до громадянина? Звичайно ж ні. Але громада несе консолідовану відповідальність за кожного свого члена і кожен її учасник відповідальний перед громадою. Відсутність цієї відповідальності породжує недолюдину з відсутніми цінностями та пригальмованою реакцію на події.  Громада покликана розбудити, спонукати і виховати. А КП «Кам’янка» тепер буде спілкувати з природоохоронною прокуратурою та слідчим прокуратури.

Суддя на Кам’янеччині порушив закон і ми змушені були подати на нього заяву про злочин.  Там ж прокурор порушив закон і ми теж змушені були подати на нього заяву про злочин. На сільського голову на Житомирщині, що не усуває небезпеку хімічного затруєння води та ґрунтів, ми теж змушені зреагувати аналогічно.

Громада – це не лише статус юридичної особи – власника і повернення власності, а пізніше захист набутої правовим способом власності. Громада – це інша людина, громадянин, що впевнено з законом у руках захищає себе, свій дім, своє село чи місто, свою державу. Це людина, чий голос чути постійно і чия воля незборима. Громада – це інструмент і захист такої людини.

Не потрібно боятись, щоб така громада обирала начальника міліції, суддю, прокурора. Просто слід чітко прописати у статуті громади механізми захисту голосу і права кожного. Лише та громада, що живе громадою. Громада – це не делегування голосів комусь, це власна участь у повсякденному управлінні державою, яка починається з будинку, вулиці, села чи міста.

На цей момент в різних областях України вже є 22 територіальні громади, створені загальними зборами жителів. Вони вже є. Ці люди вже інші. Якась з громад успішніше долає шлях становлення, якась помаліше. Але жодна з них не пошкодувала про те, що вибрала шлях Конституції та закону.

Ігор Гурняк, голова Асамблеї ГО МСБУ


http://maidanua.org/2013/07/vchymosya-zhyty-hromadoyu/

«В єдності сила народу - Боже нам єдність подай»


Останнім часом усе більше і більше відчувається тиск комерційних та політичних структур на органи місцевої влади, створюються умови для нищення нації через нищення самоврядування. Руйнуються демократичні принципи управління і порушуються конституційні права громадян. Без згоди громади депутатським корпусом приймаються рішення про нові податки для населення, про виділення земель для будівництва небезпечних об’єктів, нецільове використання коштів місцевих видатків та інше.

Згідно ст.. 142, 143 Конституції України, все рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси є власністю територіальної громади.

Для забезпечення жителями села Недайвода права власності (володіння, управління і розпорядження) територіальної громади на комунальне майно, рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, мало бути вирішено питання про утворення юридичної особи «Територіальна громада села Недайвода». Для цього був розроблений статут територіальної громади с.Недайвода.

На виконання свого обов’язку, з метою дотримання народовладдя, яке реалізується на основі ст. 5, абзац 1 Конституції України, 11 серпня 2013 року на загальних зборах села Недайвода було проголошено про створення територіальної громади села Недайвода та прийнято її статут.

Саме з цієї дати починається відновлення прав першої в Дніпропетровській області законно утвореної на загальних зборах громади.

Відповідно до ст.140 Конституції України визначено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і Законів України.

Ми впевнені, що зможемо скористатися правами, наданими Конституцією і законами України і наведемо лад на своїй Богом даній землі!

Комітет громадських представників

Голова територіальної громади села Недайвода

Інгулецький степ 15.04.2013





Цю частину степу бульдозерами знищили в 2011 році. Але здатність природи відновлюватися вражає. Сьогодні там от таке видовище із "сон трави".




А це місця археологічних розкопок.




Як тільки у Мінприроди руки піднімаються знищувати таку красу?