Небо - это место, где стоит жить
- 04.02.11, 13:04
…Смотри, как просыпается Море! Оно музыкой прибоя бросает пригоршни звезд на влажный песок, и так рождается пробуждение рассвета. Звезды, взошедшие из морских глубин космического океана бесконечности, дарят утро любви тем, ктоспособен услышать и почувствовать сквозь Безмолвие…
…Однажды на Земле родится новый День, и зажгутся тысячи свечей в звездной дали, приветствуя и празднуя вместе с Землей это второе рождение. Это возрождение из страшных пепелищ Земных костров. Звезды помогут Земле в этом новом рождении, помогут выжить Вселенной и утвердить жизнь навечно. А сейчас далеко-далеко начинает розоветь утро новой жизни, потому что только после рассвета наступает зарево дня… (с)
Я пережила многое - пережила одиночество, потери, пустоту, долгие зимние вечера, прошла всепоглощающую страсть. И теперь я наполнена - наполнена любовью к себе, наполнена любовью к миру, к жизни.
Жизнь становится действительно волшебной, многие не понимают, что надо избавляться от всего ненужного, от ненужных вещей, ненужных людей, в первую очередь от тех, кто причиняет боль, нужно "закрывать скучную книгу, уходить с плохого кино", нужно делать только то, что тебе хочется в данную минуту, не слушать никого, только себя!
А пока мы будем держать в нашей жизни весь этот хлам - ничего хорошего не будет, все будет повторяться по кругу, каждый сам кузнец своего счастья, никто не виноват в наших слезах, кроме нас, просто надо уметь расставлять приоритеты,отделять главное от второстепенного, лучше перетерпеть и жить счастливо, чем мучиться годами!
Бывает такой день, когда всё получается. Счастливый день….
Вот так захотел, запланировал, дела, отдых. Но не запланировал счастье на сегодня, а оно и не нужно, кто планирует счастье?! И вот оно утро, и просыпаться не хочется, и завтракать, а ехать куда-то…нет…
А ты проснись и вспомни, и скажи себе – сегодня счастливый день! Сегодня мой счастливый день! Я так хочу! И так будет! Почему? Потому что эта заметка именно для тебя – Сегодня ТВОЙ счастливый день!
С добрым Утром!!!
И что теперь, с тобой? Оглянись, ведь птицы поют на улице, уже совсем по-другому - счастливо. И небо серое и дождь моросит уже радостно! Ведь после Радуга!
И вкус кофе уже не такой горький, и холодный душ уже такой теплый, и радостные глаза любимой уже такие близкие, и никуда не опаздываешь, и всё вовремя, и без пробое и без тянучек и если были то только к лучшему.
Ещё раз обдумав планы, дополнив их самой малостью – своей улыбкой и радостью! Сегодня ты всё успеешь, сегодня ты будешь счастлив! Сегодня твой день – сегодня твоя Удача!
Так,це була справді казка...Ти з'явився так тихо і несподівано...Ні!Ти з'явився так яскраво і шикарно..!Я топилась в твоїх ніжних обіймах,ти був схожий на принца із "Попелюшки",особливо коли так благородно,нахилившись,цілував мою руку...І я повірила...що казки існують...Я занурювала обличчя в твоє плече,закривала очі і ...летіла...А ти,в цей час,вдихав аромат мого волосся,називаючи його магічним...Пробило 12 і я втекла...Сказала кілька слів про те,що не зможу так жити,що до кінця нашої історії залишились лічені дні,тож краще закінчити все,поки воно ще не почалось...Ти пішов...Кожну хвилину я згадувала той останній наш танець...Пам'ятаєш,як тремтіла тоді душа?Як швидко билось серце...Згадувала і малювала в уяві ще один вечір,який справді мав бути останнім офіційно (далі білети в різні кінці...).І мрії стали реальністю...Ти з'явився звідкись,знайшов мене,хоч жодних координатів моїх в тебе не було,посміхнувся...і я зрозуміла,що всі мої слова,про те,що варто все закінчити,безглузді, і що більше всього на світі я хочу знову опинитись в твоїх обіймах...Казка продовжилась...Та лише на той останній вечір...А далі - все,як було заплановано...Білети в різні кінці... Цілу дорогу додому я згадувала всі миті,проведені з тобою,всі твої усмішки і такі вишукані компліменти...Майже доба в поїзді пролетіла наче одна хвилина....
І лише потім до мене прийшла думка,що ти навіть не прийшов попрощатись,що тобі було начхати,як я дотягну важкі сумки до вокзалу,що я проїхала цілий день в жаркому поїзді,а телефон мій мовчав (хоча на той час я вже дала тобі свій номер мобільного)...
Рідні стіни мали б лікувати,а натомість ставало ще гірше...Я не могла слухати музику,під яку ми танцювали,не могла згадувати тебе,було невимовно боляче...Не хотілось нічого робити...А найсильніше почуття,яке мене переповнювало,це був страх...страх одинокості...Коли я їхала туди,я привикла до того,що в моєму житті немає місця для представників сильної половини людства,мені було добре жити в своєму царстві і нікого туди не пускати...Я стала сильна і недоступна...А тепер...Ти зробив мене слабкою...Мені захотілось летіти в космос від твоєї ніжності,відчувати захист в твоїх міцних обіймах,захотілось здатись без бою...І я здалась...Та чим більше часу проходить,тим більше я розумію,що це була хвилинна слабкість,закоханість,гра,але не любов...Ти мовчиш,і я теж...Так краще...Знаєш,я вже змирилась з цією думкою...Я вже не хочу,щоб ти з'являвся і знову створював казку на кілька днів...Будь ласка,загубись в нетрях астралу,стань нічною прохолодою і ніколи більше не з'являйся в моєму житті...
Щастя стукає в моє вікно, я тихенько посміхнусь до нього.
І так само тепло вдягнусь піду за ним, по холодним вулицям міста.
До тебе, туди де тепло, де ти чекаєш мене давно.
Ми зачинимо вікна і двері, і будемо вдвох додавати до кави цукор щасливої доби.
І просто дивитись в очі, чарівні рідні очі.
Ми разом будемо робити, те що хотілося давно, те про що кожен з нас думає засинаючи окремо в своєму ліжку.
Ми разом будемо гріти руки нашому щастю.
Будемо гуляти по зірковому шляху наших мрій.
І розділимо останню краплю кави на двох.
Засинаючи на твоєму плечі, щастя тихенько піде, залишивши лиш на спогад краплини дощу за вікном.
Ми довго будемо шукати його, загорнуті у свої думки, та згадувати де поклали від нього ключі.
Ми станемо знову ходити по паралельним вулицям, зійдемось на зупинці що зветься кохання, та щастя не приходить в холодний дім.
Ми будемо обирати різні шляхи шукаючи його, різні долі, перешкоди та мрії .
Щастя постукає у моє вікно, холодним вечором в листопаді.
Я вдягнусь тепло та піду за ним, до тебе.
Ми разом постукаємо в твої двері.
Але від них уже не буде ключа. Від них вже не знайдеться слів.
А все тому, що колись шукаючи своє щастя, ми загубили від себе ключі.
Ми загубили себе серед інших.
Та в єдиний день,єдину годину…
Коли в двері постукає щастя разом зі мною.
Ключів не буде ні в тебе, ні в мене…
Не губи їх, залиш біля серця та не роби дублікат.
Просто чекай на мене.Я з твоїм щастям вже поряд… десь там на одній з холодних вулиць листопаду.