Кілька днів казки...

Так,це була справді казка...Ти з'явився так тихо і несподівано...Ні!Ти з'явився так яскраво і шикарно..!Я топилась в твоїх ніжних обіймах,ти був схожий на принца із "Попелюшки",особливо коли так благородно,нахилившись,цілував мою руку...І я повірила...що казки існують...Я занурювала обличчя в твоє плече,закривала очі і ...летіла...А ти,в цей час,вдихав аромат мого волосся,називаючи його магічним...Пробило 12 і я втекла...Сказала кілька слів про те,що не зможу так жити,що до кінця нашої історії залишились лічені дні,тож краще закінчити все,поки воно ще не почалось...Ти пішов...Кожну хвилину я згадувала той останній наш танець...Пам'ятаєш,як тремтіла тоді душа?Як швидко билось серце...Згадувала і малювала в уяві ще один вечір,який справді мав бути останнім офіційно (далі білети в різні кінці...).І мрії стали реальністю...Ти з'явився звідкись,знайшов мене,хоч жодних координатів моїх в тебе не було,посміхнувся...і я зрозуміла,що всі мої слова,про те,що варто все закінчити,безглузді, і що більше всього на світі я хочу знову опинитись в твоїх обіймах...Казка продовжилась...Та лише на той останній вечір...А далі - все,як було заплановано...Білети в різні кінці...   Цілу дорогу додому я згадувала всі миті,проведені з тобою,всі твої усмішки і такі вишукані компліменти...Майже доба в поїзді пролетіла наче одна хвилина....

 І лише потім до мене прийшла думка,що ти навіть не прийшов попрощатись,що тобі було начхати,як я дотягну важкі сумки до вокзалу,що я проїхала цілий день в жаркому поїзді,а телефон мій мовчав (хоча на той час я вже дала тобі свій номер мобільного)...

Рідні стіни мали б лікувати,а натомість ставало ще гірше...Я не могла слухати музику,під яку ми танцювали,не могла згадувати тебе,було невимовно боляче...Не хотілось нічого робити...А найсильніше почуття,яке мене переповнювало,це був страх...страх одинокості...Коли я їхала туди,я привикла до того,що в моєму житті немає місця для представників сильної половини людства,мені було добре жити в своєму царстві і нікого туди не пускати...Я стала сильна і недоступна...А тепер...Ти зробив мене слабкою...Мені захотілось летіти в космос від твоєї ніжності,відчувати захист в твоїх міцних обіймах,захотілось здатись без бою...І я здалась...Та чим більше часу проходить,тим більше я розумію,що це була хвилинна слабкість,закоханість,гра,але не любов...Ти мовчиш,і я теж...Так краще...Знаєш,я вже змирилась з цією думкою...Я вже не хочу,щоб ти з'являвся і знову створював казку на кілька днів...Будь ласка,загубись в нетрях астралу,стань нічною прохолодою і ніколи більше не з'являйся в моєму житті...