Щастя

Щастя стукає в моє вікно, я тихенько посміхнусь до нього. 

І так само тепло вдягнусь піду за ним, по холодним вулицям міста.

До тебе, туди де тепло, де ти чекаєш мене давно. 

Ми зачинимо вікна і двері, і будемо вдвох додавати до кави цукор щасливої доби.

І просто дивитись в очі, чарівні рідні очі.

Ми разом будемо робити, те що хотілося давно, те про що кожен з нас думає засинаючи окремо в своєму ліжку.

 Ми разом будемо гріти руки нашому щастю.

Будемо гуляти по зірковому шляху наших мрій.

І розділимо останню краплю кави на двох.

Засинаючи на твоєму плечі, щастя тихенько піде, залишивши лиш на спогад краплини дощу за вікном.

Ми довго будемо шукати його, загорнуті у свої думки, та згадувати де поклали від нього ключі.

Ми станемо знову ходити по паралельним вулицям, зійдемось на зупинці що зветься кохання, та щастя не приходить в холодний дім. 

Ми будемо обирати різні шляхи шукаючи його, різні долі, перешкоди та мрії .

Щастя постукає у моє вікно, холодним вечором в листопаді.

Я вдягнусь тепло та піду за ним, до тебе.

Ми разом постукаємо в твої двері. 

Але від них уже не буде ключа. Від них вже не знайдеться слів. 

А все тому, що колись шукаючи своє щастя, ми загубили від себе ключі.

Ми загубили себе серед інших.

Та в єдиний день,єдину годину…

Коли в двері постукає щастя разом зі мною.

Ключів не буде ні в тебе, ні в мене…

Не губи їх, залиш біля серця та не роби дублікат.

Просто чекай на мене.Я з твоїм щастям вже поряд… десь там на одній з холодних вулиць листопаду.