Село Онут, як модель Українського суспільства.

Блукаючи інтернет-сторінками на догоду своїй пристрасті до мандрівок, в одному із звітів про подорож Дністром, я наткнувся на дуже цікаву фразу: "..у селі Онут, де нам дві старші жінки співали пісню своєї молодості про героїв Крут. І цікаво, що мешканці цього села, розділеного колись границею між Росією і Австро-Угорщиною навпіл, досі різняться між собою рівнем національної свідомості. Стосунки між обома частинами села досить неприязні."  http://www.v-stetsyuk.name/uk/Lit/Letters/TerribExp/Podilla/Onut.html (майже в кінці).

Мене це зацікавило і я спробував дізнатись більше про історію села. Мої пошуки якихось текстів, присвячених цікавій для мене темі, я знайти не зміг крім деяких розрізнених свідчень, зате знайшов кілька збірок досить цікавих фотографій:

Трохи більше про Онут я взнав від інтернет-друга, який кілька разів сплавлявся Дністром. Викладаю те, що зміг довідатись. 

Село, утворене на початку тринадцятого століття в добу правління Данила Галицького, після російсько-турецької віни 1877-1878 років було розділене навпіл між Росією та Австро-Угорщиною. Ділянка кордону проходила вздовж потоку, який протікає вздовж села. http://uamaps.com/chernovitskaya/zastavnenskiy/onut/ Такий стан зберігався практично до 1940 року, коли СРСР було інтерновано Північну Буковину. Незабаром село було зайнято іншим завойовником. Лише після того, як відгуркотіла війна, село нарешті об"єдналось знов. Але повного порозуміння між мешканцями села не настало й до цього часу. Тривале проживання в різних економічних, політичних умовах наклало потужний відбиток на менталітет мешканців Омута.  

Це явище мало б стати предметом серйозних досліджень етнографів, істориків, соціологів та інших "ологів", я ж хочу повернутися до теми замітки.

Мене переслідує така думка,- якщо мешканці одного села, пов"язані родинними стосунками, не маючи видимих зовнішніх перешкод, живучи в безпосередньому сусідстві один від одного, не можуть порозумітись між собою, то наскільки скалдно порозумітись усім українцям з краяною-перекраєною історією, та ще й зазнаючи постійних інформаційних впливів не конче дружнього змісту.  

Але, повертаючись до села, я бачу й немало стриманого позитиву. Селяни живуть між собою мирно і не йдуть по суботах з"ясовувати стосунки між собою з кілками в руках. Разом ходять на вибори, а діти навчаютьсяв одній школі. А теплими літніми вечорами хлопці таки стрибають на ту сторону потічка. Це значить, що не все так погано і

Надія є..