Сучасна ціна процесу пукача
- 28.08.15, 13:33
- Просвіта
СУЧАСНА ЦІНА ПРОЦЕСУ ПУКАЧА
Багато кому, навіть тим, хто має стійку політичну алергію на Кучму, здається, що справа Гонгадзе це не більше ніж символ, який знаходиться хоча і не далекому, але все ж таки у минулому. Отже наша спільна з Олександром Єльяшкевичем боротьба у цьому процесі часто сприймається як ретро- політика, що майже не має відношення до сучасного політичного моменту і лише відволікає від його складнощів.
Спробую переконати, що це зовсім не так, хоча часом здається: canimus serdis (ми кричимо глухим). Принаймні постараюсь пояснити, чому я такий впертий, хоча не маю до Кучми нічого особистого: адже ми знали ті ризики, на які, як і зараз йдемо свідомо. Я хочу, аби Ви зрозуміли, чому особисто переконаний, що від цього процесу у самому безпосередньому сенсі залежить доля української Конституції, а відтак – варіанти і потенційні вектори майбутнього розвитку України. Безпосередньо - наші з Вами, без найменшого виключення та перебільшення: і бізнес, і соціальні, і кар’єрні, і особисті, і навіть творчі перспективи.
Давайте згадаємо, що справа Гонгадзе була і залишається предметом торгів з родиною Кучми- Пінчука (чи не найвпливовішого клану України, поряд з яким, хто знає – підтвердить: навіть найбагатіший Ахметов знаходиться у середній вазі). Торгу – насамперед всіх українських президентів, що брали естафету політичного лідера української корупції з рук її творця і хрещеного батька: Леоніда Даниловича Кучми.
Ющенко, що закохано в себе брехав на Майдані про «бандитам тюрми», про НАТО, про євро перспективи, майже одразу після інавгурації все це гуртом продав Кучмі-Пінчуку за долю у «Росукренерго» (схема російсько-української газової корупції, що робила українських президентів кровно зацікавленими патріотами кремлівських господарів «Газпрому» ). Ця доля з царського плеча Путіна за свідченням туркменської опозиції, добре освіченої у газових оборудках пострадянського простору, несла родині Ющенка сотні мільйонів доларів на рік, а Кучма за переуступку частки своєї долі отримав гарантії безкарності.
Команда Ющенка майже миттєво знайшла (бо і шукати не було потреби) рядових і необізнаних щодо замовників виконавців, аби дати збуреному суспільству хоч якусь кістку – нехай погризе, заспокоїться і забуде. Водночас залізобетонно заблокувала розслідування щодо замовників: до останнього дня президентства Віктор Андрійович штучно саботував незалежну міжнародну експертизу записів Мельниченка. Було замовлено і організоване вбивство головного свідка – Ю. Кравченка, що вперто не схотів ані зникати і ховатися, ані брати все на себе. Того самого Кравченка, який свого часу – до вбивства Гонгадзе – цілком реально планувався наступником Кучми на троні, і навіть міг лягти на місце Пінчука головним родинним розпорядником статків клану. Виконавця О. Пукача, що знав замовників, почали театрально шукати у Ізраїлі, але насправді відправили до часу під нагляд спецслужб у рідне село і навіть дозволяли тримати телефонний зв’язок з родиною, користуватися генеральським посвідченням і раз на кілька місяців відвідувати Київ для вирішення особистих справ.
Найбільш активними членами команди, що спочатку вела переговори про ціну для улюбленця нації, а потім забезпечувала всі складові гарантій безпеки Кучми, були: і В. Шокін у ГПУ, і Ю. Луценко у МВС, і О. Турчинов у СБУ, а головним координатором команди навіть не за посадою (секретар РНБО), а за покликанням прислуговував Петро Порошенко.
Саме ця зрада Помаранчевого Майдану на користь Москви і Кучми стала першопричиною політичного скандалу, який вчинив О. Зінченко на відомій антикорупційній прес-конференції, куди у паніці прибіг Петро Олексійович і, не соромлячись журналістів, ледь не на колінах молив Зінченка замовкнути. О. Зінченко тоді не розказав подробиць ПУБЛІЧНО. І хоча він помер у 2010 році, є досить велика ймовірність існування матеріального носія розповіді керівника виборчого штабу Ющенка, першого керівника його Секретаріату (Адміністрації) – О. Зінченко щодо подвигів тих часів як Порошенко, так і його, як бачимо – незмінної, команди. Якщо це правда, то під однотуровим Порошенком може що хвилини розірватися смертельна міна, яка знаходиться не відомо у чиїх руках.
Але як би там не було, виторгувані гарантії безпеки Кучми – свідома і шкурна зрада Ющенка – у підсумок коштувала Україні втратою на десятиліття цілком реальною на той момент перспективи членства у НАТО. Фактично Ющенко ще тоді продав Путіну разом з гарантіями безкарності Кучми реальні, а не паперові гарантії безпеки України, за якими Україна ніколи не мала би ані анексії Криму, ані окупованого Донбасу, ані загрози повномасштабної агресії скуластої орди «руського міру».
Наша розпач і зневіра у Ющенку посадили на шию України Януковича (до речі технологам Путіна такий підсумок було неважко передбачити і спланувати, коли серед іншого і з цією метою долучали «народного президента» до свого корупційного газового корита) .
Торги Януковича з кланом Кучми-Пінчука почалися задовго до інавгурації Віктора Федоровича. Але на торгах вже не йшлося про місце і долю Януковича у російсько-української газовій схемі. Цей ласий, за традицією – суто президентський, шматок з-під самого носу, чи не на останній хвилині перед виборчим тріумфом Хама вихопила Юлія Тимошенко не без посередницької участі Віктора Медведчука. Саме вони виперли «Росукренерго» своїм контрактом з Путіним, не менш корупційним, ніж попередня схема, але таким, що не передбачав участі українського президента (саме це, а не що інше, так не по дитячому лютило Януковича, але на одну Тимошенко, бо для Медведчука і Путіна навіть його шабельних кликів було замало).
Разом з тим Янукович підійшов до справи по-господарськи: аби збільшити масштаби відступного, він добряче пожахав і пожмакав Кучму. Спочатку за юридично бездоганною процедурою провів абсолютно незалежну міжнародну експертизу записів Мельниченка, яка дала однозначний висновок – це Кучма і не було жодного монтажу. Затим відкрив процес над Пукачем, де навмисно у матеріалах були і записи, і свідчення про Кучму, і справа про «самогубство» Кравченка, яка у один момент з тих же матеріалів та експертиз перетворюється у справу про замовне вбивство свідка, бо такою є за всіма доказами, і багато-багато інших мін, які давали можливість у будь-який момент дати команду «фас» прямо на процесі Пукача. Викликати Кучму у суд і прямо там неспростовно доказати йому і Литвину їхню провину (до речі саме за реалізацію на повторному і тепер вже відкритому процесі над Пукачем цього потенціалу , недалекоглядно закладеного слідством для іншої мети, якраз і йде та запекла війна, яку Ви спостерігаєте сьогодні у Апеляційному суді Києва). Але і цього здалося замало – порушили кримінальну справу безпосередньо по Кучмі, при цьому демонстративно згубили другого замовника – Литвина, якого тоді вигідно тримали і за комір, і мошонку у «лояльних» спікерах Верховної Ради. При цьому не просто порушили справу, а й провели Леоніда Даниловича через усі принизливі круги слідства: і через червоні ганчірки очних ставок з ненависним Мельниченком, і через єхидні допити брутальних слідчих, яких навмисно привезли у ГПУ з Донбасу, де прокурори і слідчі вже тоді нічим не відрізнялися від місцевої рекетні і бандитів, адже, як ми пересвідчились з екранів, співали одну і ту ж саму «Мурку». Жали і тиснули максимально, до самого останньої хвилини передачі справи у суд. Я не знаю точну суму, але Ренат Кузьмін свідчить про мільярд доларів живих грошей. Апріорі впевнений, що на менше Янукович би і не погодився: занадто широкі запроси – Ви ж самі бачили і Межигір’я, і КАМази готівкових доларів. Але надамо належне старому зекові: взявши гроші відповів по поняттях: виконав всі зустрічні зобов’язання за принципом: «пацан сказал – пацан сделал».
Справу миттєво закрили за ініціативою тих самих брутальних прокурорів, нагнули Конституційний суд, що прийняв дивне рішення, за яким записи Мельниченко не можуть бути доказами, а на таємному процесі Пукача не лише не викликали Кучму, а й навіть не допитали жодного свідка, що міг би пролити хоча б краплину світла на мотиви виконавця – Пукача. Ясна річ, не досліджували плівки і навіть не відкрили жодної сторінки справи Кравченка, незважаючи на те, що він з Пукачем абсолютно рівноцінний другий головний фігурант обвинувального висновку Генеральної прокуратури. У цей же час почалися погрози вбивством рідних і шалений тиск на Пукача, аби він замість Кучми і Литвина назвав замовниками Мороза і Марчука. Шантаж, який, за публічними свідченнями Пукача і його адвоката Демиденка, організував головуючий по справі печерський суддя А. Мельник, а виконавцями були прокурори та слідчі ГПУ і що саме цікаве: представник Мирослави Гонгадзе – Валентина Теличенко. Акція не вдалася: Пукач після всіх обіцянок, після того, як його зробили одиноким цапом відбувайлом не лише за свої, а і всі чужі гріхи, вже нікому не вірить. А тому за відсутності сфабрикованих замовників, не встановивши мотивів, кваліфікували вбивство не як замовне, а чи не як побутове. Тим самим сфальшували вирок виконавцю замовлення – О. Пукачу.
Але торги після мільярду відступних не закінчилися – ще Варлаам Шаламов попереджав: «вірити блатним, а тим більше – паханам, ніколи, ніде, за будь-яких обставин не можна». Відомо, що Янукович постійно вимагав і отримував допомогу та преференції клану Кучми-Пнічука через їхнє лобі серед куплених на Заході політиків. З часом інструментом шантажу став апеляційний процес по справі Пукача, який навмисно, аби тримати Кучму з Пінчуком у напрузі, затягувала якраз прокуроро-суддівська команда. Під цей шантаж відпрацьовував Кваснєвський, що переконував дружити з Януковичем, не звертаючи увагу на політичних в’язнів. Під цей шантаж відпрацьовували майже всі західні друзі Пінчука, що не безкоштовно снідають у Давосі спонсорськими варениками. Адже не гидує цих, ой не маленьких вареників, і родина Клінтонів, навіть не зважаючи, що вони подаються меценатом Пінчуком у фірмовому кривавому соусі репутації Кучми. (На Заході вже з’явилися і оприлюднені матеріали розслідувань корупційних зв’язків клану Кучми-Пінчука з цілою низкою відомих політиків, зокрема названих Квасневського і Клінтонів. Але поки що, точніше – до пори: журналістських. Матеріали, де корупційну заразу, що лізе у Європу та США від олігархів Росії та України, що спокушає шаленим кешом та інфікує зрадою власних політиків , вже починають називати східно-європейським корупційним вірусом. Поряд з яким африканський Ебола виглядає легкою, ледь помітною нежиттю.) Саме це лобі Кучми-Пінчука за спиною героїв Майдану намагалося зберегти Януковича при владі через політичні домовленості та дивні, як для Майдану, компроміси з так званими лідерами парламентської опозиції, що до того ж всі як один були і залишаються у учнях Кучми і друзях Пінчука. Але яких ми були змушені тримати на трибуні, бо просто не було інших легітимних.
Вони добре скористалися цим політичним і кадровим вакуумом, аби швиденько поділилити нашу перемогу. Так Яценюк став прем’єром, і вже, як кажуть, без кулі у лобі відсвяткував з друзями свій перший особистий мільярд. Кличко – ділить те, що залишилося у Києві. Турчинов у секретарях РНБО по східній ціні координує корупцію військових, ментівських та сбушних генералів . Відтерли від влади лише Тягнибока, бо все ж таки – чужорідне тіло.
А Порошенко став Президентом. Національним лідером Революції Гідності і Головнокомандувачем українських кіборгів. Той самий Порошенко, що спочатку разом з Шуфричем шустрив у СДПУ (о) на В. Медведчука, якраз тоді коли відрізали голову Гонгадзе, а Петро Олесійович майже у той же день ледь не на колінах давав клятви у вічній відданості Кучм, а потім був на пару з Азаровим головним засновником Партії Регіонів. Той самий Петро, який свого часу своїми хижими амбіціями розвалив помаранчеву коаліцію Ющенка-Тимошенко-Мороза і тим поставив Януковича у прем’єри ще за Ющенка, а коли Янукович став президентом увійшов до уряду Азарова міністром економіки.
Думаєте змінився?
Маю великий сумнів, адже і тепер на закритих засіданнях СБУ, де не передбачалися, але випадково з’явилися телекамери, він і далі цілком природно не соромиться називати героїв добровольців «цинічними бандерівцями». І це щиро, а головне – свідомо, виголошує вже сучасний Порошенко, говорить у той час, коли справжні патріоти гниють у окопах АТО, а наших братів – кримських татар та українців пресують і нищать у анексованому Криму та на окупованому Донбасі.
Не дивуйтесь самі собі: це закономірний продукт маніпулятивних технологій монополії Кучми та його учнів на телебачення і провідні ЗМІ. Саме вони: Кучма і Пінчук (ISTV, СТБ, Новий канал) Фірташ і Львочкін (ІНТЕР, НТН, К1, К2), Садовий (24 канал) і Рабінович (News one), Турчинов (Перший національний - під час виборів) і безумовно сам Порошенко (5 канал), залякали штучними страшилками, обдурили і підкинули без альтернативність «шоколадного патріота» та у підсумок, як не прикро – саме прозомбованою ватою наших голосів призначили чергового учня Кучми у гаранти і захисники корупції, яким, нажаль, був і залишається український президент від першого дня заснування цього владного інституту.
Asinus asinum fricat (віслюк муляє віслюка). Настала черга і учня Порошенка вимуляти власного вчителя Кучму і, аби поділився, наступити йому на ахіллесову п’яту справи Гонгадзе.
Не знаю достовірно, чи йдеться на його торгах з кланом Кучми-Пінчука про матеріальне, але думаю не без того, адже беру до уваги хворобливу жадність Петра Олексійовича.
Так само як і Янукович, Порошенко користується лобі куплених Пінчуком іноземних політиків, аби ті переконували у себе на Заході незамінність Порошенка, а головне знаходили геополітичні пояснення користі від вивертів його політики. Наприклад, якось же треба розжувати європейцям та американцям, що допомагають Україні санкціями проти Росії і несуть десятки мільярдів збитків, що у цей самий час сам Порошенко розширяє особисте бізнес-партнерство з агресором і що це цілком нормально. По-друге, необхідні роз’яснення моральних парадоксів абсолютно не зрозумілих для західної людини, коли невинних Савченко та Сенцова путінські прокурори та суди готують чи не до довічного ув’язнення, і в цей же час, у цих самих судах порошенківський «Рошен» виграє процеси і повертає собі немалі гроші. По-третє, необхідно також якось обґрунтувати незамінність та унікальність чудесників Мінських угод: Кучми, Медведчука і Шуфрича, так само, як і дива, про які вони домовляються через терористів зі своїм резидентом Путіним. Але й не це головне з того, що хоче Порошенко у обмін на довічну безкарність Кучми.
На першому місті – конституційний задум. Справа у тому, що омріяні зміни до Конституції абсолютно неможливі без голосів клану Кучми-Пінчука, що мають своїх солдатів і навіть князьків по всіх фракціях від Опозиційного блоку Бойка до Самопомочі Садового. Не вистачить голосів і без їхніх мажоритарників , яких навіть порахувати важко (згадайте принаймні, як сучасна Верховна Рада в урочистий день своєї присяги на вірність Україні не Кравчуку, не Ющенку, не Порошенку і навіть не народу України, а саме Кучмі, стоячи, влаштувала демонстративну овацію – здавалося, що ще трошки, і за мафіозною традицією вишукаються цілувати кінчики пальців пом’ятого у розкішних надмірностях пенсіонера).
А тепер давайте трохи розміркуємо, чого саме хоче Порошенко у цих конституційних змінах. Для аналізу не треба довгих і складних юридичних фраз – їх вже написали найкращі правники країни, зокрема Віктор Шишкін, що виклав повний аналіз і всі правові аргументи згубності конституційної «творчості» кулуарно-кабінетного Бонапартика. Жодної децентралізації – з точністю до навпаки: знищення місцевої самоврядності на користь абсолютного контролю Президентом виконавчої влади на місцях. Але скажемо те, про що не згадують юристи теоретики. Ми вже бачили стиль, методи і зміст кадрової політики Порошенко на горі. Після цих змін матимемо дзеркальне відображення на місцях, де у кожному районі, кожній сільраді засядуть гройсмани з ложкіними та шокіни з грицаками, або навіть галатеї з луценками, ті що не мають жодних сентиментів і навіть мозків, аби шкірою відчувати історичні прецеденти на кшталт Коліївщини. Жодної політичної, а відтак і економічної конкуренції. Де факто не матимемо жодних демократичних виборів: ані президентських, ані парламенту, ані місцевих рад – суцільний, централізований і системно дисциплінований адміністративний ресурс у одні руки: Порошенка. Лише його воля і кадри. У кожному куточку України префект – особистий кулак Порошенка, що збирає відкати і данину, з усього, що хоч як рухається в Україні, чавить всі без виключення бюджети – і виключно у корупційний общак президента, з якого має пристойне утримання.
То як Ви думаєте, якщо ми не зробимо гарантії безкарності Кучми неможливими, а відтак не зупинимо торги Порошенка з Кучмою і Пінчуком, ми здатні зірвати корупційні плани Порошенка щодо Конституції?
І не вже Ви маєте хоча б крихту надії, що після того як в Україні запанує конституційний режим довершеної системної корупції, нас хтось пустить навіть під поріг і Євросоюзу, і НАТО? – вони ж не самогубці, аби добровільно чіпляти смертельно небезпечну корупційну інфекцію.
Не вірте жодним євро інтеграційним балачкам наших владних корупціонерів – це чистий маніпулятивний піар. І тут Порошенко з Яценюком, як ви вже самі потроху можете переконуватися, нічим на кращі за попередніх таких же «рішучих» і балакливих євроінтеграторів: Ющенка і Януковича. Для того щоб розуміти, чого від них чекати, треба просто усвідомлювати справжній і незмінний інтерес корупції та її лідерів, які час від часу фізично міняються, але змістовно схожі як дві краплі води. Корупції смертельно заважають цивілізовані правила політичного та економічного життя: вільні вибори, правосуддя, конкуренція, прозорість, законність тощо. А це якраз все те, що є умовою і європейської, і євроатлантичної інтеграції України. Умовами, які за українців ніколи ніхто не виконуватиме, тим більше ті вітчизняні небожителі, для яких все ці умови і правила смерті подібні.
Більш того дозволю собі навіть стверджувати, що перманентна війна на Донбасі цілком вписується у Конституційну комбінацію Порошенка, і мова навіть не про якісь статуси. За такої системи влади, де корупція зведена у абсолют, їй життєво необхідна постійно діюча м’ясорубка, де, по-перше, можна було б легітимно фаршувати найактивнішу, найрадикальнішу, найрішучу патріотичну масу, яка завжди несе для корупції неабияку майданну і навіть революційну загрозу, а по-друге, випускати пар і списувати труднощі обивателя на зовнішні обставини, аби він хоч і жебракував, але радів, що принаймні його особисто не зачепило війною, а відтак: Слава Порошенку!
P.S. Написав і стало сумно, сумно аж за край, хоча картина вийшла майже маслом.
Невже і цього разу українців залишать за бортом цивілізації та ще й накажуть: Plaudite, acta est fabula! (Аплодуйте, комедія закінчена!)
Багато кому, навіть тим, хто має стійку політичну алергію на Кучму, здається, що справа Гонгадзе це не більше ніж символ, який знаходиться хоча і не далекому, але все ж таки у минулому. Отже наша спільна з Олександром Єльяшкевичем боротьба у цьому процесі часто сприймається як ретро- політика, що майже не має відношення до сучасного політичного моменту і лише відволікає від його складнощів.
Спробую переконати, що це зовсім не так, хоча часом здається: canimus serdis (ми кричимо глухим). Принаймні постараюсь пояснити, чому я такий впертий, хоча не маю до Кучми нічого особистого: адже ми знали ті ризики, на які, як і зараз йдемо свідомо. Я хочу, аби Ви зрозуміли, чому особисто переконаний, що від цього процесу у самому безпосередньому сенсі залежить доля української Конституції, а відтак – варіанти і потенційні вектори майбутнього розвитку України. Безпосередньо - наші з Вами, без найменшого виключення та перебільшення: і бізнес, і соціальні, і кар’єрні, і особисті, і навіть творчі перспективи.
Давайте згадаємо, що справа Гонгадзе була і залишається предметом торгів з родиною Кучми- Пінчука (чи не найвпливовішого клану України, поряд з яким, хто знає – підтвердить: навіть найбагатіший Ахметов знаходиться у середній вазі). Торгу – насамперед всіх українських президентів, що брали естафету політичного лідера української корупції з рук її творця і хрещеного батька: Леоніда Даниловича Кучми.
Ющенко, що закохано в себе брехав на Майдані про «бандитам тюрми», про НАТО, про євро перспективи, майже одразу після інавгурації все це гуртом продав Кучмі-Пінчуку за долю у «Росукренерго» (схема російсько-української газової корупції, що робила українських президентів кровно зацікавленими патріотами кремлівських господарів «Газпрому» ). Ця доля з царського плеча Путіна за свідченням туркменської опозиції, добре освіченої у газових оборудках пострадянського простору, несла родині Ющенка сотні мільйонів доларів на рік, а Кучма за переуступку частки своєї долі отримав гарантії безкарності.
Команда Ющенка майже миттєво знайшла (бо і шукати не було потреби) рядових і необізнаних щодо замовників виконавців, аби дати збуреному суспільству хоч якусь кістку – нехай погризе, заспокоїться і забуде. Водночас залізобетонно заблокувала розслідування щодо замовників: до останнього дня президентства Віктор Андрійович штучно саботував незалежну міжнародну експертизу записів Мельниченка. Було замовлено і організоване вбивство головного свідка – Ю. Кравченка, що вперто не схотів ані зникати і ховатися, ані брати все на себе. Того самого Кравченка, який свого часу – до вбивства Гонгадзе – цілком реально планувався наступником Кучми на троні, і навіть міг лягти на місце Пінчука головним родинним розпорядником статків клану. Виконавця О. Пукача, що знав замовників, почали театрально шукати у Ізраїлі, але насправді відправили до часу під нагляд спецслужб у рідне село і навіть дозволяли тримати телефонний зв’язок з родиною, користуватися генеральським посвідченням і раз на кілька місяців відвідувати Київ для вирішення особистих справ.
Найбільш активними членами команди, що спочатку вела переговори про ціну для улюбленця нації, а потім забезпечувала всі складові гарантій безпеки Кучми, були: і В. Шокін у ГПУ, і Ю. Луценко у МВС, і О. Турчинов у СБУ, а головним координатором команди навіть не за посадою (секретар РНБО), а за покликанням прислуговував Петро Порошенко.
Саме ця зрада Помаранчевого Майдану на користь Москви і Кучми стала першопричиною політичного скандалу, який вчинив О. Зінченко на відомій антикорупційній прес-конференції, куди у паніці прибіг Петро Олексійович і, не соромлячись журналістів, ледь не на колінах молив Зінченка замовкнути. О. Зінченко тоді не розказав подробиць ПУБЛІЧНО. І хоча він помер у 2010 році, є досить велика ймовірність існування матеріального носія розповіді керівника виборчого штабу Ющенка, першого керівника його Секретаріату (Адміністрації) – О. Зінченко щодо подвигів тих часів як Порошенко, так і його, як бачимо – незмінної, команди. Якщо це правда, то під однотуровим Порошенком може що хвилини розірватися смертельна міна, яка знаходиться не відомо у чиїх руках.
Але як би там не було, виторгувані гарантії безпеки Кучми – свідома і шкурна зрада Ющенка – у підсумок коштувала Україні втратою на десятиліття цілком реальною на той момент перспективи членства у НАТО. Фактично Ющенко ще тоді продав Путіну разом з гарантіями безкарності Кучми реальні, а не паперові гарантії безпеки України, за якими Україна ніколи не мала би ані анексії Криму, ані окупованого Донбасу, ані загрози повномасштабної агресії скуластої орди «руського міру».
Наша розпач і зневіра у Ющенку посадили на шию України Януковича (до речі технологам Путіна такий підсумок було неважко передбачити і спланувати, коли серед іншого і з цією метою долучали «народного президента» до свого корупційного газового корита) .
Торги Януковича з кланом Кучми-Пінчука почалися задовго до інавгурації Віктора Федоровича. Але на торгах вже не йшлося про місце і долю Януковича у російсько-української газовій схемі. Цей ласий, за традицією – суто президентський, шматок з-під самого носу, чи не на останній хвилині перед виборчим тріумфом Хама вихопила Юлія Тимошенко не без посередницької участі Віктора Медведчука. Саме вони виперли «Росукренерго» своїм контрактом з Путіним, не менш корупційним, ніж попередня схема, але таким, що не передбачав участі українського президента (саме це, а не що інше, так не по дитячому лютило Януковича, але на одну Тимошенко, бо для Медведчука і Путіна навіть його шабельних кликів було замало).
Разом з тим Янукович підійшов до справи по-господарськи: аби збільшити масштаби відступного, він добряче пожахав і пожмакав Кучму. Спочатку за юридично бездоганною процедурою провів абсолютно незалежну міжнародну експертизу записів Мельниченка, яка дала однозначний висновок – це Кучма і не було жодного монтажу. Затим відкрив процес над Пукачем, де навмисно у матеріалах були і записи, і свідчення про Кучму, і справа про «самогубство» Кравченка, яка у один момент з тих же матеріалів та експертиз перетворюється у справу про замовне вбивство свідка, бо такою є за всіма доказами, і багато-багато інших мін, які давали можливість у будь-який момент дати команду «фас» прямо на процесі Пукача. Викликати Кучму у суд і прямо там неспростовно доказати йому і Литвину їхню провину (до речі саме за реалізацію на повторному і тепер вже відкритому процесі над Пукачем цього потенціалу , недалекоглядно закладеного слідством для іншої мети, якраз і йде та запекла війна, яку Ви спостерігаєте сьогодні у Апеляційному суді Києва). Але і цього здалося замало – порушили кримінальну справу безпосередньо по Кучмі, при цьому демонстративно згубили другого замовника – Литвина, якого тоді вигідно тримали і за комір, і мошонку у «лояльних» спікерах Верховної Ради. При цьому не просто порушили справу, а й провели Леоніда Даниловича через усі принизливі круги слідства: і через червоні ганчірки очних ставок з ненависним Мельниченком, і через єхидні допити брутальних слідчих, яких навмисно привезли у ГПУ з Донбасу, де прокурори і слідчі вже тоді нічим не відрізнялися від місцевої рекетні і бандитів, адже, як ми пересвідчились з екранів, співали одну і ту ж саму «Мурку». Жали і тиснули максимально, до самого останньої хвилини передачі справи у суд. Я не знаю точну суму, але Ренат Кузьмін свідчить про мільярд доларів живих грошей. Апріорі впевнений, що на менше Янукович би і не погодився: занадто широкі запроси – Ви ж самі бачили і Межигір’я, і КАМази готівкових доларів. Але надамо належне старому зекові: взявши гроші відповів по поняттях: виконав всі зустрічні зобов’язання за принципом: «пацан сказал – пацан сделал».
Справу миттєво закрили за ініціативою тих самих брутальних прокурорів, нагнули Конституційний суд, що прийняв дивне рішення, за яким записи Мельниченко не можуть бути доказами, а на таємному процесі Пукача не лише не викликали Кучму, а й навіть не допитали жодного свідка, що міг би пролити хоча б краплину світла на мотиви виконавця – Пукача. Ясна річ, не досліджували плівки і навіть не відкрили жодної сторінки справи Кравченка, незважаючи на те, що він з Пукачем абсолютно рівноцінний другий головний фігурант обвинувального висновку Генеральної прокуратури. У цей же час почалися погрози вбивством рідних і шалений тиск на Пукача, аби він замість Кучми і Литвина назвав замовниками Мороза і Марчука. Шантаж, який, за публічними свідченнями Пукача і його адвоката Демиденка, організував головуючий по справі печерський суддя А. Мельник, а виконавцями були прокурори та слідчі ГПУ і що саме цікаве: представник Мирослави Гонгадзе – Валентина Теличенко. Акція не вдалася: Пукач після всіх обіцянок, після того, як його зробили одиноким цапом відбувайлом не лише за свої, а і всі чужі гріхи, вже нікому не вірить. А тому за відсутності сфабрикованих замовників, не встановивши мотивів, кваліфікували вбивство не як замовне, а чи не як побутове. Тим самим сфальшували вирок виконавцю замовлення – О. Пукачу.
Але торги після мільярду відступних не закінчилися – ще Варлаам Шаламов попереджав: «вірити блатним, а тим більше – паханам, ніколи, ніде, за будь-яких обставин не можна». Відомо, що Янукович постійно вимагав і отримував допомогу та преференції клану Кучми-Пнічука через їхнє лобі серед куплених на Заході політиків. З часом інструментом шантажу став апеляційний процес по справі Пукача, який навмисно, аби тримати Кучму з Пінчуком у напрузі, затягувала якраз прокуроро-суддівська команда. Під цей шантаж відпрацьовував Кваснєвський, що переконував дружити з Януковичем, не звертаючи увагу на політичних в’язнів. Під цей шантаж відпрацьовували майже всі західні друзі Пінчука, що не безкоштовно снідають у Давосі спонсорськими варениками. Адже не гидує цих, ой не маленьких вареників, і родина Клінтонів, навіть не зважаючи, що вони подаються меценатом Пінчуком у фірмовому кривавому соусі репутації Кучми. (На Заході вже з’явилися і оприлюднені матеріали розслідувань корупційних зв’язків клану Кучми-Пінчука з цілою низкою відомих політиків, зокрема названих Квасневського і Клінтонів. Але поки що, точніше – до пори: журналістських. Матеріали, де корупційну заразу, що лізе у Європу та США від олігархів Росії та України, що спокушає шаленим кешом та інфікує зрадою власних політиків , вже починають називати східно-європейським корупційним вірусом. Поряд з яким африканський Ебола виглядає легкою, ледь помітною нежиттю.) Саме це лобі Кучми-Пінчука за спиною героїв Майдану намагалося зберегти Януковича при владі через політичні домовленості та дивні, як для Майдану, компроміси з так званими лідерами парламентської опозиції, що до того ж всі як один були і залишаються у учнях Кучми і друзях Пінчука. Але яких ми були змушені тримати на трибуні, бо просто не було інших легітимних.
Вони добре скористалися цим політичним і кадровим вакуумом, аби швиденько поділилити нашу перемогу. Так Яценюк став прем’єром, і вже, як кажуть, без кулі у лобі відсвяткував з друзями свій перший особистий мільярд. Кличко – ділить те, що залишилося у Києві. Турчинов у секретарях РНБО по східній ціні координує корупцію військових, ментівських та сбушних генералів . Відтерли від влади лише Тягнибока, бо все ж таки – чужорідне тіло.
А Порошенко став Президентом. Національним лідером Революції Гідності і Головнокомандувачем українських кіборгів. Той самий Порошенко, що спочатку разом з Шуфричем шустрив у СДПУ (о) на В. Медведчука, якраз тоді коли відрізали голову Гонгадзе, а Петро Олесійович майже у той же день ледь не на колінах давав клятви у вічній відданості Кучм, а потім був на пару з Азаровим головним засновником Партії Регіонів. Той самий Петро, який свого часу своїми хижими амбіціями розвалив помаранчеву коаліцію Ющенка-Тимошенко-Мороза і тим поставив Януковича у прем’єри ще за Ющенка, а коли Янукович став президентом увійшов до уряду Азарова міністром економіки.
Думаєте змінився?
Маю великий сумнів, адже і тепер на закритих засіданнях СБУ, де не передбачалися, але випадково з’явилися телекамери, він і далі цілком природно не соромиться називати героїв добровольців «цинічними бандерівцями». І це щиро, а головне – свідомо, виголошує вже сучасний Порошенко, говорить у той час, коли справжні патріоти гниють у окопах АТО, а наших братів – кримських татар та українців пресують і нищать у анексованому Криму та на окупованому Донбасі.
Не дивуйтесь самі собі: це закономірний продукт маніпулятивних технологій монополії Кучми та його учнів на телебачення і провідні ЗМІ. Саме вони: Кучма і Пінчук (ISTV, СТБ, Новий канал) Фірташ і Львочкін (ІНТЕР, НТН, К1, К2), Садовий (24 канал) і Рабінович (News one), Турчинов (Перший національний - під час виборів) і безумовно сам Порошенко (5 канал), залякали штучними страшилками, обдурили і підкинули без альтернативність «шоколадного патріота» та у підсумок, як не прикро – саме прозомбованою ватою наших голосів призначили чергового учня Кучми у гаранти і захисники корупції, яким, нажаль, був і залишається український президент від першого дня заснування цього владного інституту.
Asinus asinum fricat (віслюк муляє віслюка). Настала черга і учня Порошенка вимуляти власного вчителя Кучму і, аби поділився, наступити йому на ахіллесову п’яту справи Гонгадзе.
Не знаю достовірно, чи йдеться на його торгах з кланом Кучми-Пінчука про матеріальне, але думаю не без того, адже беру до уваги хворобливу жадність Петра Олексійовича.
Так само як і Янукович, Порошенко користується лобі куплених Пінчуком іноземних політиків, аби ті переконували у себе на Заході незамінність Порошенка, а головне знаходили геополітичні пояснення користі від вивертів його політики. Наприклад, якось же треба розжувати європейцям та американцям, що допомагають Україні санкціями проти Росії і несуть десятки мільярдів збитків, що у цей самий час сам Порошенко розширяє особисте бізнес-партнерство з агресором і що це цілком нормально. По-друге, необхідні роз’яснення моральних парадоксів абсолютно не зрозумілих для західної людини, коли невинних Савченко та Сенцова путінські прокурори та суди готують чи не до довічного ув’язнення, і в цей же час, у цих самих судах порошенківський «Рошен» виграє процеси і повертає собі немалі гроші. По-третє, необхідно також якось обґрунтувати незамінність та унікальність чудесників Мінських угод: Кучми, Медведчука і Шуфрича, так само, як і дива, про які вони домовляються через терористів зі своїм резидентом Путіним. Але й не це головне з того, що хоче Порошенко у обмін на довічну безкарність Кучми.
На першому місті – конституційний задум. Справа у тому, що омріяні зміни до Конституції абсолютно неможливі без голосів клану Кучми-Пінчука, що мають своїх солдатів і навіть князьків по всіх фракціях від Опозиційного блоку Бойка до Самопомочі Садового. Не вистачить голосів і без їхніх мажоритарників , яких навіть порахувати важко (згадайте принаймні, як сучасна Верховна Рада в урочистий день своєї присяги на вірність Україні не Кравчуку, не Ющенку, не Порошенку і навіть не народу України, а саме Кучмі, стоячи, влаштувала демонстративну овацію – здавалося, що ще трошки, і за мафіозною традицією вишукаються цілувати кінчики пальців пом’ятого у розкішних надмірностях пенсіонера).
А тепер давайте трохи розміркуємо, чого саме хоче Порошенко у цих конституційних змінах. Для аналізу не треба довгих і складних юридичних фраз – їх вже написали найкращі правники країни, зокрема Віктор Шишкін, що виклав повний аналіз і всі правові аргументи згубності конституційної «творчості» кулуарно-кабінетного Бонапартика. Жодної децентралізації – з точністю до навпаки: знищення місцевої самоврядності на користь абсолютного контролю Президентом виконавчої влади на місцях. Але скажемо те, про що не згадують юристи теоретики. Ми вже бачили стиль, методи і зміст кадрової політики Порошенко на горі. Після цих змін матимемо дзеркальне відображення на місцях, де у кожному районі, кожній сільраді засядуть гройсмани з ложкіними та шокіни з грицаками, або навіть галатеї з луценками, ті що не мають жодних сентиментів і навіть мозків, аби шкірою відчувати історичні прецеденти на кшталт Коліївщини. Жодної політичної, а відтак і економічної конкуренції. Де факто не матимемо жодних демократичних виборів: ані президентських, ані парламенту, ані місцевих рад – суцільний, централізований і системно дисциплінований адміністративний ресурс у одні руки: Порошенка. Лише його воля і кадри. У кожному куточку України префект – особистий кулак Порошенка, що збирає відкати і данину, з усього, що хоч як рухається в Україні, чавить всі без виключення бюджети – і виключно у корупційний общак президента, з якого має пристойне утримання.
То як Ви думаєте, якщо ми не зробимо гарантії безкарності Кучми неможливими, а відтак не зупинимо торги Порошенка з Кучмою і Пінчуком, ми здатні зірвати корупційні плани Порошенка щодо Конституції?
І не вже Ви маєте хоча б крихту надії, що після того як в Україні запанує конституційний режим довершеної системної корупції, нас хтось пустить навіть під поріг і Євросоюзу, і НАТО? – вони ж не самогубці, аби добровільно чіпляти смертельно небезпечну корупційну інфекцію.
Не вірте жодним євро інтеграційним балачкам наших владних корупціонерів – це чистий маніпулятивний піар. І тут Порошенко з Яценюком, як ви вже самі потроху можете переконуватися, нічим на кращі за попередніх таких же «рішучих» і балакливих євроінтеграторів: Ющенка і Януковича. Для того щоб розуміти, чого від них чекати, треба просто усвідомлювати справжній і незмінний інтерес корупції та її лідерів, які час від часу фізично міняються, але змістовно схожі як дві краплі води. Корупції смертельно заважають цивілізовані правила політичного та економічного життя: вільні вибори, правосуддя, конкуренція, прозорість, законність тощо. А це якраз все те, що є умовою і європейської, і євроатлантичної інтеграції України. Умовами, які за українців ніколи ніхто не виконуватиме, тим більше ті вітчизняні небожителі, для яких все ці умови і правила смерті подібні.
Більш того дозволю собі навіть стверджувати, що перманентна війна на Донбасі цілком вписується у Конституційну комбінацію Порошенка, і мова навіть не про якісь статуси. За такої системи влади, де корупція зведена у абсолют, їй життєво необхідна постійно діюча м’ясорубка, де, по-перше, можна було б легітимно фаршувати найактивнішу, найрадикальнішу, найрішучу патріотичну масу, яка завжди несе для корупції неабияку майданну і навіть революційну загрозу, а по-друге, випускати пар і списувати труднощі обивателя на зовнішні обставини, аби він хоч і жебракував, але радів, що принаймні його особисто не зачепило війною, а відтак: Слава Порошенку!
P.S. Написав і стало сумно, сумно аж за край, хоча картина вийшла майже маслом.
Невже і цього разу українців залишать за бортом цивілізації та ще й накажуть: Plaudite, acta est fabula! (Аплодуйте, комедія закінчена!)
