Из гнили да из плесени бальзам извлечь пытаетесь
И корни извлекаете по десять раз на дню.
Ох, вы там добалуетесь. Ох, вы доизвлекаетесь,
Пока сгниет, заплеснеет картофель на корню.

Автобусом до Сходни доезжаем,
А там - рысцой. И не стонать!
Небось картошку все мы уважаем,
Когда с сальцой ее помять.

Вы можете прославиться почти на всю Европу, коль
С лопатами проявите здесь свой патриотизм.
А то вы всем кагалом там набросились на опухоль,
Собак ножами режете, а это - бандитизм.

Товарищи ученые, кончайте поножовщину.
Бросайте ваши опыты, гидрид и ангидрид.
Садитесь на автобусы, валяйте к нам в Тамбовщину,
А гамма-излучение денек повременит.

Автобусом к Тамбову подъезжаем,
А там - рысцой. И не стонать!
Небось картошку все мы уважаем,
Когда с сальцой ее помять.

К нам можно даже с семьями, с друзьями и знакомыми.
Все ловко здесь разместимся, сами скажете потом,
Что бог мол с ними с генами, бог с ними с хромосомами
Мы славно поработали и славно отдохнем.

Товарищи ученые, Эйнштейны драгоценные,
Ньютоны ненаглядные, любимые до слез.
Ведь лягут в землю общую остатки наши бренные,
Земле ведь все едино - апатиты и навоз.

Накроем стол скатеркою. Валяйте, ешьте пальцами.
Хоть вы там создаете синтетический белок.
Но он такой невкусный. Мы ж вас накормим яйцами,
Дадим с собой картофеля, хоть сумку, хоть мешок.

Для вас тот день покажется и каторжный и адовый,
Сырой картофель в грядках у ученых не в чести.
Зато впервые сможете повкалывать наглядно вы
И пользу ощутимую народу принести.

Так приезжайте, милые, рядами и колоннами.
Хотя вы все там химики и нет на вас креста,
Но вы ж там все задохнетесь, за синхрофазотронами,
А здесь места отличные, воздушные места.

Товарищи ученые. Не сумневайтесь, милые,
Коль, что у вас не ладится, ну там не тот эффект,
Мы мигом к вам заявимся с лопатами и с вилами,
Денечек покумекаем и выправим дефект.===

ДЕЖАВЮ, А.С. Макаренко, "Педагогічна поема":

===...мы очутились в мёртвом царстве. До десятка больших и маленьких домов, сараев и хат, служб и иных сооружений находилось в развалинах. Все они были равны в своём разрушении: на местах печей лежали кучи кирпича и глины, запорошенные снегом: полы, двери, окна, лестницы исчезли.

Многие переборки и потолки тоже были сломаны, во многих местах разбирались уже кирпичные стены и фундаменты. От огромной конюшни остались только две продольные кирпичные стены, а над ними печально и глупо торчал в небе прекрасный, как будто только что окрашенный, железный бак. Он один во всём имении производил впечатление чегото живого, всё остальное казалось уже трупом.

Но труп был богатый: в сторонке высился двухэтажный дом, новый, ещё не облицованный, с претензией на стиль. В его комнатах, высоких и просторных, ещё сохранились лепные потолки и мраморные подоконники. В другом конце двора — новенькая конюшня пустотелого бетона.

Даже и разрушенные здания при ближайшем осмотре поражали основательностью постройки, крепкими дубовыми срубами, мускулистой уверенностью связей, стройностью стропильных ног, точностью отвесных линий. Мощный хозяйственный организм не умер от дряхлости и болезней: он был насильственно прикончен в полном расцвете сил и здоровья.

Калина Иванович только крякал, глядя на всё это богатство:

— Ты ж глянь, что тут делается: тут тебе и речка, тут тебе и сад, и луга вон какие!..

Речка окружала имение с трёх сторон, обходя случайную на нашей равнине довольно высокую горку. Сад спускался к реке тремя террасами: на верхней — вишни, на второй — яблони, на нижней — целые плантации чёрной смородины.

На дворе работала большая пятиэтажная мельница. От рабочих мельницы мы узнали, что имение принадлежало братьям Трепке. Трепке ушли с деникинской армией, оставив свои дома наполненными добром. Добро это давно ушло в соседнюю Гончаровку и по хуторам, теперь туда же переходили и дома.

Калина Иванович разразился целой речью:

— Дикари, ты понимаешь, мерзавцы, адиоты! Тут вам такое добро — палаты, конюшни! Живи ж, сукин сын, сиди, хозяйствуй, кофий пей, а ты, мерзавец, такую вот раму сокирою бьёшь. А почему? Потому что тебе нужно галушки сварить, так нет того — нарубить дров… Чтоб ты подавился тою галушкою, дурак, адиот! И сдохнет таким, понимаешь, никакая революция ему не поможет… Ах, сволочи, ах, подлецы, остолопы проклятые!.. Ну, что ты скажешь?.. ===

http://tsn.ua/politika/pid-kiyevom-maroderi-rozikrali-ta-rozbombili-rozkishni-mayetki-pshonki-537153.html

ЗА СТО РОКІВ НІЧОГО НЕ ЗМІНИЛОСЯ В ТРАДИЦІЯХ ТА МЕНТАЛІТЕТІ УКРАЇНЦІВ Смайлик «wink»

У більш як тисячолітній історії українського правопису виділяються чотири періоди.
Перший період (XI — XVI століть) пов’язаний із пристосованою до особливостей староукраїнської мови орфографічною традицією відомих просвітників та проповідників християнства Кирила та Мефодія.
Другий період (XVI — XVII століть) відбив вплив на староукраїнське (здебільшого церковне) письмо південнослов’янської орфографії.
Третій період (XVII — початок XIX ст. ) започаткувала праця «Грамматіка славенскія правилноє синтагма» Мелетія Смотрицького, виданою 1619 року. У «Граматиці» слов’янсько-українську писемність частково пристосовано до української фонетики. Було розмежовано значення букв г і ґ (кг), запроваджено буквосполучення дж і дз для позначення відповідних укр. звуків, узаконено вживання букви й.
Українці – одна з найдавніших націй, але історія нашого правопису коротенька, завдяки смертельним обіймам «молодшої сестри» – збоченки, яка «косила» під «старшого брата». Так уже повелося, що від Петра Олексійовича кожний тиран прагнув своїм указом ще більше урізати українську мову, її права. У Московській імперії українську мову вважали за діалект російської, забороняли українську абетку та наказували писати російською азбукою (наприклад, лис, лыс, любыты, сино, сыла, сын, хид, ходыты замість ліс, лис, любити, сіно, сила, син, хід, ходити).
Діячі української культури Наддніпрянщини, Галичини, Буковини та інших регіонів України намагалися зближувати свої правописи, формувати їх на народній основі.
З постанням Української Народної Республіки 17 січня 1918 р. Центральна Рада УНР видала «Головні правила українського правопису».
17 травня 1919 р. Українська академія наук схвалила «Головніші правила українського правопису», які стали основою для пізніших доопрацювань і поправок. Обидва видання підписав міністр освіти УНР Іван Огієнко, відомий український мовознавець, церковний та культурно-освітній діяч.
23 липня 1925 р. Рада Народних Комісарів УСРР постановила організувати Державну Комісію для впорядкування українського правопису (Державна Правописна Комісія). До неї увійшло понад 20 науковців з УСРР та із Західної України:
Булаховський Леонід
Ганцов Всеволод,
Гнатюк Володимир,
Голоскевич Григорій,
Кримський Агатангел,
Курило Олена,
Синявський Олекса,
Сімович Василь,
Смаль-Стоцький Степан,
Тимченко Євген.
У квітні 1926 р. «Проєкт українського правопису» було надруковано для ознайомлення суспільства.
4 вересня 1928 р. Рада Народних Комісарів УСРР затвердила новий український правопис на 33 літери, який діяв до 18 листопада 1933 р. Він увійшов до історії як «харківський» або «скрипниківський правопис» — від місця створення чи прізвища тодішнього народного комісара освіти УСРР Миколи Скрипника, який підписав правопис до друку. У 1929 р. Григорій Голоскевич видав «Український правописний словник» (близько 40 тис. слів, погоджений із повним правописом), тому українська діаспора називає його «правопис Голоскевича» і використовує для значної частини своїх видань.
Від 2000 року телеканал СТБ послуговується окремими правилами цього правопису у передачі новин «Вікна», а також журналісти Нового каналу.
У 1933 р. правописна комісія на чолі з А. Хвилею затаврувала харківський правопис як «націоналістичний», негайно припинила видання будь-яких словників і без жодного обговорення за 5 місяців створила новий правопис, «очищений від націоналістичних перекручень, що ставили перешкоди оволодінню грамотністю широкими масами і спрямовували українську мову на відрив від російської, орієнтували українську мову на польську та чеську буржуазну культуру, ставили бар’єр між українською та російською мовами» (Український правопис. — X., 1933). Нову редакцію українського правопису схвалено постановою Наркому освіти УСРР від 5 вересня 1933 р. З нього вилучено майже все, що відбивало оригінальні риси української фонетико-морфологічної системи. Було вилучено п’яту літеру алфавіту ґ (дигаму) як буржуазно-націоналістичну, а українську наукову термінологію переглянуто й узгоджено з російсько-українськими словниками.
Інститут української наукової мови було зліквідовано в 1930 році.
4 жовтня 1937 року в газеті «Правда» з’явилася критична стаття, у якій висувалася вимога українську мову наблизити до російської. Після того політбюро ЦК КП(б)У ухвалило постанову, згідно з якою: «Вважати за необхідне дати на сторінках газети «Комуніст» розгорнуту, докладну критику викривлень і помилок, допущених у «Словнику». Укладений за цією редакцією російсько-український словник Агатангел Кримський назвав російсько-рОсійським.
Нагальна потреба у новій редакції українського правопису постала тоді, коли радянська армія здала майже всю європейську частину СРСР гітлерівцям, у 1942 році уряд звернувся до Академії наук УРСР із пропозицією поновити роботу над «урегулюванням» та «удосконаленням» українського правопису. 2 жовтня 1942 року в Уфі дійсний член Академії Л.Булаховський доповів свій проект Президії Академії, що схвалила викладені принципи, а проект передала Урядові. 28 серпня 1943 року під Харковом у воєнній обстановці проект та думки правописної комісії, що прибула туди в повному складі, були викладені на нараді в присутності: Голови Ради Народних Комісарів УРСР тов. М. С. Хрущова, Голови Президії Верховної ради УРСР тов. М. С. Гречухи, Секретаря ЦК КП(б)У тов. Д. С. Коротченка, Заступника Голови Ради Народних Комісарів УРСР тов. В. Ф. Старченка і Секретаря ЦК КП(б)У по пропаганді тов. К. З. Литвина.
Проект в основному було схвалено, і затвердження його доручено Народному Комісарові Освіти УРСР тов. П. Г. Тичині. Коли Павло Григорович відмовився підписати наказ, що батьки мають право вибирати буде їхня дитина вивчати українську мову чи ні, його одразу ж звільнили.
Незначні зміни прийнято в редакції правопису 1946 року.
У 1958 р у Ташкенті було ухвалено рішення про вивчення національних мов за бажанням учнів.
1956 р. видано «Правила русской орфографии и пунктуации», тож «у ряді правописних моментів, спільних для української і російської мов, виникла певна неузгодженість, яку тепер, після опублікування «Правил русской орфографии и пунктуации», можна усунути».
1960 р. вийшло ще більше покращене четверте видання «Українського правопису», ке існувало до 1990 р.
Новий варіант правопису затверджено 14 листопада 1989, а опубліковано в 1990 році. Він відновив букву ґ та кличний відмінок (за радянських часів він був необов’язковим і називався клична форма). Під час I Міжнародного конгресу україністів (27.VIII — 3.IX 1991) було ухвалено постанову про потребу єдиного сучасного правопису для українців, які проживають і в Україні, і в діаспорі, котрий опирався на історичний досвід української мови.
15 червня 1994 року уряд України затвердив склад Української національної комісії з питань правопису при Кабінеті Міністрів. Усі напрацьовані пропозиції було передано до Інституту української мови в середині січня 1999 року.
І сьогодні державність України сумнівна, бо:
1. Україна не має україномовної більшості.
2. Культурна еліта (вчителі української мови, журналісти) вдома, на перервах і в кулуарах послуговуються російською; їхні діти не україномовні.
3. Політична «еліта» в більшості українофобна; вона, їхні діти російськомовні громадяни інших країн.
4. Ми не маємо українських ЗМІ, наявні ТБ, радіо, преса в Україні.
5. Освітні програми виховують у дітей презирство до всього українського.
От Вам коротка історія українського правопису від Петра І Олексійовича до Петра Олексійовича.