Про довгi зимовi канiкули

Якось затяглися дуже надовго мої львiвськi канiкули.

На початку сiчня так тiшилася з можливостi побути вдома до Водохреща. Чи то життя традицiйно вносить корективи, чи то рiк кролика в останнi днi вирiшив побешкетувати... але майже на три тижнi опинилася прикутою до лiжка з опиками. Вимушена бездiяльнiсть ледь не звела з розуму. власне не так бездiяльнiсть, як неможливiсть кудись випхатися.

Тепер зi мною все добре, я помiняла стару шкiру на нову i почала виходити по трохи в свiт.

у першу вилазку витягла подругу i, може й дивно, але пройшлися ми насамперед по церквах. Хоча нiчого дивного. надворi собачий холод, а пiсля iзоляцiї нiяк не хотiлося зайти в кафешку i сидьмом сидiти, то ми забiгали погрiтися. Подруга запропонувала зайти до костелу на вечiрню службу. Пiшли.

На входi замерзлими пальцями погладили свячений лiд, перехрестили чоло, зайшли, сiли на лавочку. Вийшов ксьондз, запросив нас всiх сiсти ближче до вiвтаря. Нам роздали шпаргалки i... служба почалася англiйською мовою.

Пiсля служби , я зрозумiла, що курси англiйської не минули даремно.

Менi дуже сподобалося, що в католикiв служба набагато коротша, нiж в нас, вони сидять i клякають на зручну м"якеньку подушечку. А ще вразили деякi специфiчни обряди. i казання у ксьондза цiкаве, життєве i таке занудне як у православних. Загалом з церкви я вийшла з настроєм позитивним, умиротворена, одним словом у такому станi, в якому, на мою думку, людина має виходити з церкви. Бо, чесно кажучи, пiсля стояння 4 години на службi з них годину на колiнах на каменi, плитцi чи голiй дошцi, думається не про молитву, а про то що тиснуть мешти, болить спина i терпнуть руки.

Добре що тепер нема святої iнквiзицiї ))))

Ну а потiм були традицiйнi посиденьки в кафешцi.
Аа за кiлька днiв "чумайдан, вокзал, Київ". Я так скучила за мiстом, що вже кiлька днiв броджу вулицями, а вчора i позавчора вiдверто кайфувала, гуляючи увечерi пiд лiхтарями i розглядаючи снiжинки. Нарештi дочекалася iдеальної погоди.

Одним словом, з поверненням мене