Одного гарного погожого ранку ви прокидаєтеся і вирішуєте кудись податися. Сідаєте на улюблений вид транспорту (наприклад, на плечі сусіду) і вирушаєте у сторону майбутньої столиці України – міста Бердичева. Проте на половині шляху звертаєте наліво – на Кодню. Дорога – кращої годі й бажати, асфальт кращий ніж по деяких центральних вулицях Житомира.
За Коднею ви зможете побачити пам’ятник героям Коліївщини, котрих було страчено під цим селом.
Далі проїжджаючи повз Миролюбівку, Млинівці та проминувши Великі і Малі Мошківці, потрапляєте у величезне смт Червоне. Саме тут у 1850-х роках цукровий магнат Терещенко збудував собі невелику хатинку. 
    Сама будівля вражає своєю величчю та красою архітектурної композиції. Навіть зараз, незважаючи на свій важкий стан, цей палац викликає захоплення та малює в уяві яскраві картини з минулого. Ось сюди, де стоїть сучасна карета, колись подавали бричку для Терещенка. А у струменях фонтану виграє різнобарв’ям сонячне проміння. Увечері палац сяє вогнями та лунає віденський вальс на балу чи йде вистава у власному театрі. До речі, сама кімната театру все ще збереглася. Таке враження, наче палац випромінює хвилі якогось позитиву.
    Просто неможливо собі уявити, як опівночі з підвалу палацу долинає моторошний стогін, а на верхніх поверхах лунає дзвін важких ланцюгів та чути кроки пропащих душ. Хоча, декорації для фільму про привидів відмінні.  
    Зараз там осів жіночий монастир московського патріархату. Намагаються реставрувати палац силами монастиря. Справа в них просувається поволі.
На наш приїзд піп зреагував трохи насторожено, проте не побачивши у обличчях якихось злих намірів, все-таки дозволив прогулятися околицями та по фотографувати будівлю.
    Після відвідин палацу Терещенка, орієнтуючись по карті, потрапляєте до села Красівка. Виявляєте, ще це не той напрямок, і повертаєте назад… Але не спішіть повертатися! До села підходить клаптик лісу з величезними ялинами на узбіччі. Тут можна зробити привал та перекусити. Чим? Наприклад, корою дуба, сухим листям чи сходити в ту ж Красівку та поцупити якогось гусака чи курку. А для кращого апетиту скажу, що цей клапоть лісу носить таємничу назву – урочище Чорні Лози.
   Отже, попоївши, вертаєтесь назад до палацу Терещенка і по цій же дорозі прямуєте далі. За Червоним дорога зовсім перестає радувати і навіть навпаки, дратує. "Совіцька" бруківка, та ще й зроблена по принципу "косо-криво, аби живо". Не раджу їхати на власному авто, хіба що ви вирішили зробити для машини останній її рейс. Минаєте Криловку, потрапляєте в Городківку. Саме село розкинулося на крутому схилі річки Гуйва. Дивлячись на нього в пам’яті постають усі мальовничі описи українського села в літературі.   
   В самому селі на вас чекає невелика фортеця. Архітектура цієї будівлі загадкова. В ній поєднано протилежності. Величезні вікна та башта, що носить яскраво виражений оборонний характер. Будівля вражає людською працею. Стіни викладені з каменю. Лише віконні та дверні прорізи та склепіння викладені з цегли. Двері оббиті залізом.
На цеглі звичайні стінові "розписи" типу "Здєсь бил Вася" чи "Пєтя+ Іра=БОЛЬ_АЯ ЛЮБОВ". І до кінця невідомо, чи то молоді люди мали один до одного велике та чисте почуття, чи то свідчення захоплень Петі та Іри
садо-мазо. Деякі автори цих написів додумалися залишити ще дату появи свого цінного історичного напису. А це підвищує цікавість розписів. Так, спостерігалися написи, датовані 63-м роком.
  
У дворі поховано шляхтичів.
 (Написано по-польському)
З Хоєцьких
Клара ІВАНОВСЬКА
дружина Житомирського маршалка (?)
померла 5/6/1859 у Халаїмгородку (Городківка)
у віці 70 років

Євстахій-Антоній-Хеленюш
ІВАНОВСЬКИЙ
останній гербу "Лодзя"
помер 24/6/1903 у Халаїмгородку (Городківка)
у віці 90 років.

    Досить цікаві великі вікна. Вони випуклі назовні. Складається таке враження, наче в середині залу відбувся невеликий вибух при закритому приміщенні. Шибки вціліли, але їх повипинало. 
    Ось такі мальовничі куточки є по Україні у несподіваних місцях. Кажуть, за кордоном цікаво, класно. Воно то так. Але що не кажіть, а у нас краще!