Профіль

Netali2010

Netali2010

Україна, Чернівці

Рейтинг в розділі:

Останні статті

люблю

не описать не рифмой, 
не рассказать и в прозе
о чувствах всех ночью тихой,
иль на душе трепещущем морозе.
нет той мелодии, иль звука,
чтоб выразить и объяснить,
как сердце тужит, ради Бога,
как можно вот так молча жить.
скажи ка парень, не робей,
о том что глазки всех милее,
что стан ее тебе лишь сниться,
что твое сердце - зона ее властей.
ей ты, девица молодая,
ты косами разбушевалась,
прошла уж осень  золотая
а ты все при своем осталась.
молчишь, все ждешь не знать чего,
все неприступная такая
моль хороша ты для него,
но ведь не вечно будешь молода ты.
не передаст ни шелест той трави,
ни шум волны перед закатом
как счастливы они
на склоне лет,не тронуты обманом.
уж голова давно седа
и  незаметен гибкий стан,
нет мысли об измене,
лишь мудрость древних стран.
но молоды их чувства,
свежи все взгляды и касания
страсть поцелуя им не чужда
итак милы наивные признания.
любовь есть мудрость,
любовь есть благословение,
она сладка лишь с выдержкой
как редкое солнца затмение.
не описать, тех чувств,
не выразить тоску и счастье,
но можно просто сказать "люблю"
и минуют многие ненастья.


Мне бы просто, чтобы рядом…

Мне б проснуться утром рано,

Так чтоб зорю встречая,

Чтобы солнышко родное

Рядышком  меня сопело,

Чтобы парочка любимых глазок,

Чтоб  «приветик» прошептало

Или просто улыбнулось,

Мне бы просто, без подмазок.

Искренне и просто мило,

Без укоров, без капризов,

Улыбнулось, не забыло,

Мне бы просто, чтобы рядом.

И я щаслива, и мир прекрасен.

Птички, солнце, свежий воздух

И любовь моей малышки,

Мне бы просто, чтобы рядом…

Ганна

Твої рожеві щічки,
як маку ніжний лист.
І ніжки невеличкі
цілую я весь час.
Пухкенькі рученята,
захоплюють мене.
Я хочу обійняти,
й не відпускати ніколи і ніде.
Життя готова присвятити
лиш усмішці твоїй.
Вічно тебе буду любити,
бо ти сонця промінь мій.
Кровиночка ти наша,
дитя світла і добра.
Для нас, ти від усіх найкраща,
на світі ти така одна.
Подарували нам тебе небеса -
ти янгол на руках моїх.
Ти щирість і краса,
ти здійснення мрій всіх.
Життя твоє таке ще довге,
ще так далеко йти.
Воно пригод і сподівання повне,
але ти не сама, тож йди.
Ми поруч завжди будемо
пліч-о-пліч завжди йти,
як треба допоможемо,
ти ж тільки здорова рости.  

мовчки

І хочеться кричати без слів,
кричати, але мовчки,
Щоб не мати ворогів.
І зізнаватися, але лиш пошепки.
Бо постіль вже давно холодна,
бо на очах вже жодної сльози.
Бо любов давно голодна,
і пусті сумління терези. 
У очах лиш відблиск грошей,
а от за душею лише пустка.
це розплата за пристрасть ночей,
це, як ніби у розуму відпустка.
І лише мовчки ти зможеш говорити,
бо на вустах твоїх кайдани.
Лише прикрість і тугу можеш створити,
бо в душі твоїй туман.
Хай тепер лоскоче тебе вітер,
а додому холод проводжає.
Бо тебе вже з пам"яті він стер
і чути про тебе не бажає.
Хай нелюбий пригортає,
хай же він тебе цілує,
бо, як він ніхто не знає
чого твоя любов вартує.
Мовчки ляжеш коло нього,
мовчки станеш обіймати,
хоч і розумієш, що не матимеш отого,
що колись змогла продати.
Ти зізнатись хочеш, хочеш закричати,
ти кохати знову хочеш,
але сама винна, й мусиш мовчати.
Та в душі ти всеодно кричиш,
наче божевільна ти голосиш.
Та ніхто не почує - ти мовчиш,
і все тому ж некохоному себе підносиш.

мы...

Мы молимся, мы плачем и терзаем

Других за то что сделали ведь мы,

Мы молимся  во тьме рыдая,

Мы просим , чего сами не зная.

Мы плачем о любви,

Мы просим: « подожди, прости, не уходи».

Бросаемся мы в ноги

Обнажив боль и тревоги.

А может все это мятеж?

И эгоизм  лишь править нами. 

Подумай: а любили?

Иль может так от скуки?

Ведь может просто промолчать

И дать подумать человеку,

Найти все за и против

Найдя решение без слез?

Ведь слезы алчны,

А тревоги, да просто так души прикол,

А мы их слушаем бедняги,

Не думая, а что потом?

Мы просим, а надо промолчать,

Мы умаляем,

А надо просто показать,

Что можем мы чуть больше в мире,

Чтоб нас просили,

И снами рядом хотели быть.

***

раніш я бачила в очах твоїх любов
і райські іскри пристрасті. 
тепер же ш не побачу я їх знов,
а лиш докори и прикроші.
раніш ти звеселяв словом теплим
і посмішкою повною бажанням,
тепер ж гнітиш мовчанням відвептим.
в очах твоїх з"явився сум,
туман, злість й образа.
це все відтінок твоїх дум
і моя, з тобою, зрада.
ти уникаеш поглядів на мене,
моїх дотипів веселих.
женеш образ мій від себе
і забуваєш солод моїх примх.
ридає серце моє, не розуміє,
як статись так могло,
що так швидко від тебе холодом віє
і що забудеш ти моє тепло.
всього сім днів і посмішки нема,
всего лиш тиждень і вже минуле,
і в твому серці вже зима,
і наші миті разом проминули.
як радість щастя, іскри
змінилася на біль и сум.
як швидко теплії вітри
арфу серця перетворили на шум.
тепер очі твої - найстрашніше
для мене. Боюсь я їх.
слова серйозні - найхолодніше,
після розмов таких палких.
і скільки жити буду я на цьому світі,
не забуду біль в очах,
який несеш ти в сірім цвіті
і сум, який ти залишаєш в моїх снах. 

***

  • 03.03.11, 15:38
Женщину надо любить так, чтобы ей и в голову не пришло, что кто-то другой может любить её ещё сильнее….

***

  • 03.03.11, 15:31
Женщину надо любить так, чтобы ей и в голову не пришло, что кто-то другой может любить её ещё сильнее….

***

  • 03.03.11, 15:05
«В мир пришёл я, но не было небо встревожено.Умер я, но сиянье светил не умножено. И никто не сказал мне - зачем я рождёнИ зачем моя жизнь второпях уничтожена»

істита життя

не сьогодні так погано, просто минувше завжди краще.