Ой в городі Бузина...

Книжка найпопулярнішого в Україні письменника Олеся Бузини про Тараса Шевченка вийшла вже давно і відгуків зібрала чимало – як схвальних, так і нищівних. Я свого часу упустив її з виду, але краще пізно ніж ніколи, тому залишу і свої враження.

На превеликий жаль, літературні та аналітичні здібності автора, а тим більше політичні погляди мені хвалити ні за що; поваги заслуговують хіба що його наїзди на педиків та хвору на всі голови українську організацію голих цицьок. Отже подивимось, чим так не вгодив Тарас Григорович сину КДБіста з типово українським іменем-прізвищем (ще чуба на лисину почепи – і прямо тобі козак).

Для тих хто не читав: книжка починається більш ніж круто. Після легкого обсирання найвідоміших літераторів XIX століття автор порівнює Шевченка… зі Сталіним. Мовляв, його творчість так і просякнута жорстокістю, невдячністю до панів і царів, які йому тільки й робили, що помагали, а також відсутністю всякого глузду.

Оцінка творчості – взагалі найбільш суб’єктивна частина твору, яка виражає думки хіба що автора, але аж ніяк не широкого загалу. Я згоден, що з радянських часів і до наших днів з Тараса вперто ліплять героя якоїсь ідеології, і під всі він підходить; що у школі його вивчають аж забагато і не факт що найкращі твори. Тільки це зовсім не відміняє його дореволюційної популярності, перекладів на купу іноземних мов і т. п. Свого часу я абсолютно самостійно проковтнув «Кобзаря» - відверто кажучи, зустрічались мені книжки і цікавіші, але і його художня цінність оскарженню не підлягає.

Наїзди на смисл творів взагалі смішні. В «Причинній» дівчина померла, не дочекавшись козака, а той, побачивши це, убився об дуб головою. Яка нечувана жорстокість! Тоді Шекспір, який у «Гамлеті» або «Королі Лірі» випиляв майже всіх головних героїв, просто маніяк якийсь! В «Гайдамаках» Ґонта вбиває своїх окатоличених діточок, хоча його історичний прототип цього не робив – значить, це Шевченко такий злий, і саме себе вклав у образ Ґонти. (За такою логікою сам Бузина вклав себе у свого літературного героя Шевченка – безвольного і неадекватного.

Основи біографії життя поета подаються у вигляді в принципі давно відомих фактів, тільки перекручених. (Власне, канонічна біографія також перекручує ті ж самі факти тільки в інший бік, що зайвий раз нам свідчить, яка історія хитра наука; а істина, як найчастіше буває, десь посередині).

Отже, якщо ви раптом про це не знали, то кріпацтво було в вищій мірі гуманним явищем, за яке Шевченко не мав ніякого права злитись на панів. Те, що кріпаків продавали іноді або відсилали на каторгу – то так, лише побічна сторона гуманізму. (Реформи Миколи I почались у 1830-х роках і тому не мають відношення до дитячих вражень про райське життя у селі Тараса, які найпевніше стали основою для його анти-панських творів). Батьки його вмерли рано очевидно також не від переїдання червоною ікрою, а пан Енгельгард відзначився хіба тільки тим, що хотів злупити побільше грошей за Тараса, коли на горизонті замаячили заможні покупці.

Зрештою, в чомусь Бузина правий – пани теж були різні, і в деяких кріпакам мало житись непогано. Можливо, саме з таким панством і товаришував Шевченко, а не з подібними його хазяїну. Тисячі кріпаків так і залишались кріпаками, і Тарас в принципі мав моральне право проїхатись за це і по панам, і по цареві з царицею.

Далі – більше. Заслання Шевченка, як виявляється, також було не засланням, а просто-таки відпочинком у санаторії. Він швидко привертав до себе симпатії офіцерів (от гад!), із-за чого здобув дозвіл знову малювати і писати (а після доносів в столицю все те швиденько спалювалось, а його карали), пиячити ледь не цілими днями, обідати в домі коменданта, іноді ходити в цивільному… (Знову ж таки, більшість цих фактів загальновідомі; суть тільки в тому, як їх подано).

Просто щастя якесь, а не заслання. Напевно сам Олесь Олексійович тільки зрадів би, якби завтра його вивели з улюбленого помешкання і відправили на кілька років пожити в цілющому оренбурзькому кліматі чи помилуватись аральськими пейзажами.

Я не маю підстав говорити, що написане у книзі – брехня. Тим більше, автор опирається на цілком реальні мемуари і листи, частина з яких приведені тут же. (Правда, в самих цих листах можна докопатись хіба що до шевченківського алкоголізму; а так всі характеризували його як людину приємну, розумну і талановиту – якось не в’яжеться з кровожерливим тупим вурдалаком, спорідненою душею Сталіна, яким його зображує Бузина). Нехай так, Шевченко любив випити, відібрав подарунки у нареченої-зрадниці, просив захисту у панів, яких же сам проклинав. Річ не в цьому, а в тому, як і навіщо це подано. Он, Єсенін був відомими гулякою, і напевно також за своє життя нажив на подібну книжку. Але писати і читати її не треба. Достатньо того, що він був просто чудовим поетом. А тут іде банальна гра на почуттях – ікона української літератури – а я розкажу вам, як він бухав. Ну-ну.

Напевно кожному в житті траплялись такі дивні люди – не розумні, а саме талановиті. У них буває бардак вдома і в голові, якісь дивні переконання і поведінка, може і в чарку заглядають. Зате вони можуть змінювати світ – бо бачать його зовсім не так, як реалісти і прагматики.

Власне, не Шевченком єдиним. В різних місцях книжки теплих слів удостоюються Пушкін, Франко, Леся Українка, Достоєвський… Схоже на банальне звеличення себе за рахунок приниження інших, більш успішних. Типовий рабський малоросійський світогляд.

І все ж, Бузина опирається більше на факти, а не емоції (За винятком відверто ахінейного розділу, чомусь названого «Анекдотами»). Тому куди більш характерною є до нудоти схвальна післямова до книжки, написана таким собі професором Білодідом. Я не знаю, хто це в біса такий, та й нафіг треба. Бо ось це чмо вже не соромиться в виразах – у нього Шевченко виявляється закомплексованим, боягузливим, страждаючим від еротичних невдач… (Як кажуть, кому що болить). А особливо я б виділив ось це:

Но все в этом мире имеет свой неотвратимый конец, изрядно перед этим надоев и приевшись. Так случилось и с Шевченко. Если раньше на Шевченковские дни народ толпами собирался вокруг его памятника напротив Киевского университета, то сейчас там сходится полторы калеки, да начальство во главе с ректором по долгу службы «покладає вiнок».

Вам все ясно? Підставте сюди замість Шевченка будь-що українське і отримайте ЇХНЄ ставлення до нас – калік, свідомістів, ненормальних. Такими вони нас бачать, і хочуть, щоб самі українці в це повірили. І тепер, коли українофобство знову в моді, надзвичайно важливо не вестись на ці провокації.

P. S. Якщо комусь цікаво, ось тут детально і обґрунтовано спростовується більшість "сенсаційних фактів".