Віршик #2

Навколо холод, темрява і тиша,

Заклякли занавіски на вікні,

Кімната стала непомітно інша

І спить з твоїм портретом на стіні.

До нього б доторкнутись ненароком

Роздерти фальш яскравих кольорів,

І рушити туди сміливим кроком

Крізь морок в якийсь інший із світів,

Де все не так, хоча і не даремно

Там можна також страх і біль знайти,

Та все одно він кращим є напевно...

Бо там є ти.

Та не розірветься пожовкле полотнище

І не відбудеться ніяке із чудес,

Ніяк не підійти до тебе ближче

І не знайти під жодним із небес.

І неможливим стане того більше

Знайти тебе на жодній із планет.

Залишиться лише похмура тиша

І посірілий неживий портрет.