Стеблів. Там, де скелі пішли під воду

Бої під час Другої Світової у цих краях були особливо жорстокі, тому старої архітектури у селищі мало, але все ж трохи є. На в’їзді з боку Корсуня зберіглась земська лікарня початку 20 ст., виконана у стилі українського модерну.

Що радує, вона досі використовується за призначенням: всередині діє амбулаторія.

У Стеблеві народився видатний український прозаїк Іван Нечуй-Левицький. У будинку, де мешкала родина митця, зараз знаходиться літературно-меморіальний музей його імені.

Пам’ятник письменнику:

І пам’ятник скорботній Нимидорі, героїні одного з його творів. А ви з ходу згадаєте, якого саме? Я на той момент підзабувся, на свій сором.

У 19 ст. містечко належало родині Головінських, що мали тут палац та парк, а також збудували суконну фабрику та два заводи. Від колишньої їх маєтності залишився тільки флігель.

Простоює пусткою й руйнується на березі притоки Росі.

На цьому зі старовиною все, і наступна будівля уже сучасна – храм Вознесіння Господнього 2015 року. Збудований на місці старої церкви, у якій священниками служили батько й дід І. Нечуя-Левицького.

Від церкви на інший берег річки веде пішохідний місток.

Стеблівська живність:

Рось у цьому місці широка й глибока, бо нижче за течією загачена греблею ГЕС. Скелі ледь виступають над водою – це мізер від тої неймовірної краси, яку річка старанно відшліфувала в українському кристалічному щиті.

Одвічний конфлікт природи й людини: ГЕС забезпечує електроенергією кілька районів Черкащини, але який скарб при цьому сховала під водою…

У межах селища русло Росі роздвоювалось, утворюючи острів. Його північну сторону штучно перекрили, щоб підняти рівень води перед греблею. Тепер там пустка:

Церква органічно домінує над місцевістю.

Спускаюсь у пусте русло. Скельні оголення тут мальовничі й чудові, але для повноти пейзажу їм бракує води.

Через мертву долину тепер протікає тільки ледь видний потічок, та й то пересихаючий.

Із узвишшя на лівому березі відкривається панорама Стеблівської ГЕС та її греблі.

І хоча з їх появою з виду пропали скелі й пороги, це дещо компенсується мальовничими водоспадами. За їх красу можна пробачити, що вони штучні і що над ними здіймаються неживі бетонні перегородки.

Ще пару кадрів старого русла:

На самій греблі облаштовані оглядові майданчики.

Нижче за течією Рось нарешті виривається з полону, являючи світу себе справжню: мальовничу, бурхливу і фантастично гарну.

І залипав би на цю красу та бродив так берегами ще довго, але на Стеблів у мене було всього півтори години, інакше б не встиг подивитися Корсунь. Тому прогулянка більше нагадувала пробіжку – поклацав швиденько, і гайда на зупинку…

Механізми та машинна зала ГЕС:

Старий будиночок по дорозі до центру селища: