На острови

По кораблям-конкурентам неозброєним оком видно, наскільки вони заповнені.

Але народ переважно тусить за столами та біля барної стійки, а в цей час із корми така краса, що не відлипнеш…

Тільки звик до натовпу, зайшли у сусіднє село Тучепи і підібрали ще кілька десятків.

І вперед, на острови і подалі від континенту. Здалеку видно, настільки крихітними є прибережні села у оточенні гір.

На обід була риба, яку тут же при нас і смажили, заодно віднявши під це діло корму.

Смачно, але мало.

Тим часом підійшли до першого острова, Хвар. Обидва острови величенькі, мають на собі по кілька сіл та містечок і по 10 з лишком тисяч постійного населення. На кожному було по одній зупинці.

На Хварі – година вільного часу у місті Єлса, котре зручно розташувалось навколо затишної бухти. Єлса існує з 14 ст., була вагомим торговим портом та центром виробництва вина й оливкової олії. Зараз тут все зав’язано на туризм, звісно.

На дальньому березі – маленьке кладовище з каплицею:

Обід на кораблі завжди перед висадкою, і місцеві чайки давно просікли цю фішку. Вони в буквальному сенсі хмарою оточують судно, за що в нагороду отримують об’їдки. Сурові й нахабні літаючі міні-термінатори.

Церква на горі на півдні міста одразу показує, куди в першу чергу треба йти шукати краєвидів.

На затишних вуличках повно екзотичних для нас рослин. Лимони дозрівають просто під ґанком і пишно квітне бугенвілія.

По мірі підйому все краще види:

І нарешті відкривається панорама бухти Єлси та її центру.

Ну а сам пагорб вінчає католицька церква св. Марії. І тут є де розвернутись, щоб нормально її сфотографувати, бо на вузьких вуличках хорватських міст будівлі дуже складно помістити в кадр.

На захід – пагорби і приватний сектор. Одна з вулиць, що веде туди, має цікаву назву Put proroka.

Вулички середмістя:

Церква у центрі:

Набережна, за якою чекає наше коритце:

Пам’ятників віслюкам у Хорватії багато. Як данина подяки цим тваринкам, що вірно й тяжко служили у якості тягової сили на тутешніх крутих пагорбах.

Далі перепливаємо до острова Брач, а конкретно в містечко, яке… так і хочеться прочитати цю назву як Боль, але насправді воно Бол.

Виглядає не менш чудесно, ніж Єлса:

Головною фішкою містечка є пляж Золотий Мис (Золотий Ріг) із дуже чистою й теплою водою. Іти до нього від пристані 2 кілометри, плавають туди і морські таксі-катерки, але з хорватськими цінами краще одразу пішки.

Ну і повно просто різних розваг на воді.

І своя жовта субмарина:

Пройшовся трошки і по самому селищу.

Як же із Хорватії без котиків, цього разу у відео варіанті:

Віслючок місцевий:

На східній околиці селища є домініканський монастир, що діє з 1475 року. Маленька церковця зліва, так і взагалі збудована в 9-10 ст. на місці античної фортеці 6(!) ст. До монастиря я так і не дійшов, не вистачило часу, бо довго валявся на пляжі. Ага, просто собі валявся. Вибачте.

І поїхали далі.

Думається, по часу у них все вивірено, так що обійшли острів і взяли курс на Макарську якраз під захід сонця. І світило повільно сповзло за скелястий східний край острова Брач. Як ледь не щодня у Хорватії, цей процес неймовірно красивий.

Перед тим як остаточно причалити, ще дали коло на біс по бухті, на радість більшості (тих хто ще не зголоднів). Та і самим морякам їх робота явно до вподоби.

Із півночі бухту замикає виступ із маячком та статуєю святого Петра.

І нарешті нас зустрічає сутінкова Макарська, зовсім несхожа на себе у ранковому промінні.

Зі своєю власною, тільки уже червоною субмариною.