Мрія

Нове й незнайоме місце, але здається, що я бував тут раніше. Штучне світло, яке насправді зовсім неяскраве, сліпить очі і не дає зосередитись. До всього, ще й надто гучно грає музика (насправді, десь на фоні ледь чутно співає Океан Ельзи). Я тут уперше і всоте одночасно.

Мене переслідує дежавю од того, чого ніколи не було насправді, і в той же час було – в моїх мріях. Здається, тоді це мало велике значення.

Настільки велике, що займало собою увесь простір думок, забирало сни, перекриваючи їх яскравими і моторошними фантазіями. Змушувало буквально лазити по стінам од безсилля і рвати ці стіни голими руками. Одсунуло на другий план усе сутнє й важливе – це коли навіть смерть здається чимось незначущим, не кажучи вже про честь, гідність і банальний інстинкт самозбереження.

То було настільки давно, що вже встигло покритись маревом забуття. На зміну старим переживанням прийшли нові думки і проблеми, які витіснили все те на звалище пам’яті, що інший раз дивно й думати, що воно могло мати хоч якесь значення. Що у місці, де я бував сотні разів, доводилось довго й напружено думати, щоб згадати, чому воно видається знайомим.

Мрія прийшла, та сама, тільки коли її вже давно не чекали, пошарпана, дрябла, з несвіжим запахом і широкою беззубою посмішкою старої повії. Гнилими зубами вона безуспішно намагалась роздерти старі рани, і за її поглядом то, напевно, мало бути схоже на поцілунки. Від неї хотілось звільнитись, тому після закінчення просторою виглядала навіть задушлива вечірня вулиця, над якою зловісно звісили свої геніталії-кондиціонери будинки, обплели павутинням товсті дроти і скрізь купами снували люди, тягаючи приковані до ніг важкі темні гирі або одне одного.

І водночас важко було не зрадіти тому всьому, не вірити, що щось сталось, бо нічого не сталось насправді; чудес не буває, і стара повія вже ніколи не стане юною красунею, та й взагалі безглуздо чути голос Бога, коли то просто грім.

Але, ідучи далі, я тягну за собою нову й важку темну гирю. Бо коли все скінчилось і стало нагадувати собою видиво, що могло тільки примаритись, стало ясно, що краще ця мрія буде живою. Хоч така, вона все одно додасть кольорів однотонній суцільній тиші, яка була до того, і буде надалі і завжди.