Ти подаруй мені зорі, які виблискують світло

Ти подаруй мені небо, яке від мене так низько

А я віддам тобі серце, в якому живе любов

І ти відчуєш мій погляд, як завмирає кров

Ти  показав мені мрію, навчив любити

Ти дарував мені віру, що треба жити

Ти дав повітря, яким живуть легені

Ти став моїм вітром, який дме лиш для мене

Я відчуваю тебе з ночі до рання

Ми стали одним, нас єднає кохання.

я викину тебе зі своєї голови....довго ж ти там був...настав цьому кінець

тепер я точно знаю, що не ти той єдиний.....ну, чи один з тих єдиних, яких я маю зустріти на своєму любовному шляху

ти був, і це вже добре...минулий час, як прояв впевненості у своїх діях нестримно мене радує

сила висловлювань змушує думки матереалізовуватися і ставати реальністтю, в якій тебе вже не буде

сама тебе я створила у своїй і не тільки своїй голові, сама цю програму і завершу

нічого доброго з цього не вийшло, просто було про кого думати у той час, коли показували романтичні фільми про кохання, у той час, коли дівчатка розповідали свої сумні історії про нещасну любов

обридло.....пора викидати тебе як зіпсутий продукт в смітник, нічого іншого мені в голову не приходить....таке життя

Відвертість наших розмов вражає,

Кожне слово пронизане впевненістю, хоч вона і зрадлива

Щирість фраз не переходить на особистості

Ніхто ні від кого не залежний

Ми просто існуємо в одній площині

І пересікаємося лише на відстанні думки

Залежність то ефімерне поняття, але необхідне

для стосунків, для життя, для тієї або іншої залежності

Ми спілкуємося як давні знайомі

хоча з великим примусом формуємо у пам’яті образ один одного

Ти мене не бачив жодного свідомого разу

Ти й не уявляєш моїх маленьких, нічим не примітних сюжетних ліній,

які я вміло збудувала собі за останню ніч

я уявляла все, тебе, мене, нас разом і нашу спільність

Я прожила цю ніч, відчувши себе частинкою тебе

ти цього навіть не усвідомиш,

ти не ставиш мене у рамки тих,

про кого можна було б думати перед сном

я ні про що не жалкую,

ти став маяком на чиє світло я колись можу прийти

можливо не зараз, але я обовязково скористаюся цим шансом

головне, щоб ти про мене не забув

між нами немає нічого спільного

ми просто одночасно загубилися в безкрайніх просторах павутиння

ми не самотні по-житті, але наші сутності прагнуть поєднання

...байдуже з чим/ким

ми заховуємо свої почуття, разом з усіма можливими емоціями всередину

а ззовні лишається нічим не примітний образ,

який ми вміло продаємо...але це ж фальш

цим несправжнм єством ми притягуємо до себе

таких самих несправжніх людей, з їх

такими самими несправжніми бажаннями

саме це є сценарієм нашого настільки

безглуздо-глибинного спілкування

отже вже через два дні ти не згадаєш

чим саме я відрізнялася від тієї сотні  інших

таких самих, нічим не примітних самотніх дівчат,

які так само загубилися в павутинні

Це павутиння виловлює душі, які блукають

поєднує їх своєю несправжністтю і нічим не зобовязує

Але так само швидко все зникає, навіть не руйнується

просто зникає і напевне саме в цьому весь кайф

чомусь так важко щось для себе вирішувати.....життя постійно повертається з інших боків....не встигаєш адаптуватися.....несподіванки на кожному кроці

там, де я наче була визначена....зявляється не визначеність....і що з цим робити я не знаю.....всі ці важкі питання.....чому завжди потрібно все ускладнювати.....чому не можна щоб було всім добре.....

от мені при таких обставинах добре....але іншим ні.....і від цього стає важко

я нічого не хочу вирішувати...нічого не хочу робити.....мені добре і так.....я боюся щось змінювати, мені реально страшно.....я не знаю як далі....якби знати правельну відповідь було б легше.....але таке життя...ми не знаємо, що нас чекає по переду...і в цьому напевно і є весь сенс

хочу щоб мене зрозуміли.....бо мені........я.........

так важко себе зрозуміти....

коли чогсь немає, його так не вистачає....просто катастрофічно.....коли ж зявляється.....то незнаю шо з цим робити...

життя складна штука....от думаю...невже хочеться тільки того чого немає....????

Наше життя як гра в "Сапер" один невірний крок і вже нічого не зміниш....ти програв...Сумна правда життя і можна вірити, а можна й ні, але не все в руках однієї людини...Іноді бувають такі ситуації, коли важко знайти вірне рішення..це здається неможливим...

Людина істота соціальна. вона в колективі. Простіше було б якби людина була відірвана від світу, жила одна, тоді б її житття не перетиналося з чиїмось іншим, тоді б її вчинки ні на кого не впливали і не створювали, тим самим несприятливих наслідків...

Але ж це не так..ми живемо...ми існуємо в надзвичайно складному світі, і ми кожного разу перетинаємося з величезною кількістю людей, декі залишаються в житті, деякі йдуть...але всі з нами контактують, хто в меншій, хтось в більшій мірі. І наше життя опосередковано впливає на їхнє. А якщо враховувати батьків та близьких друзів, які є з нами нерозривними....це складний ланцюг в якому ми є початком та одночасно кінцем. Це саме коло, яке є замкненим і не дає нам свободи вибору, середовище, яка нас оточує диктує нам свої рамки. Дуже просто казати, що людина вільна істота і має право вибору, насправді, якщо людина перш за все любляча істота то вона у виборі правельного рішення буде думати ще й про оточуючих і тут про свободу в повній мірі можна вже й не говорити...

Дуже часто бувають випадки в яких є два або більше вирішення....але всі вони є трагічними, і як з цих рішень обрати одне, якими мотивами керуватися, знаючи що все одно буде погано чи зараз чи пізніше...це напевно питання без відповіді. Таке питання колись в житті виникає в кожного, і кожен має знайти на нього свою відповідь, і це буде його вибір, може і не вільний, але саме його і ця людина буде нести за нього відповідальність. Насправді напевно всі відповіді на якійсь складні ситуації чи рішення приймаються в перші 10 секунд, а потім весь інший час йде на доведення для самого себе, що саме це можливо є кращим....хоча це лише теорія...як і одна з багатьох, яка має місце в житті...

Ми самі творимо життя і ми відповідаємо за наслідки, певно і того так страшно, але одгного дня можемо не прокинутися і тоді для нас все буде завершено...назавжди....і винекне лише одна думка: "Чому я не встиг...?"

так добре, коли все добре.......давно такого не було....

дуже приємно після такої кількості проблем просто вільно дихати і знати що все добре......все закінчилося....та сторінка перегорнута....починається нове життя....починється літо....відпочинок...безтурботне життя.....хоча не так....літо вже почалося....з 25.....воно триває.....і я хочу щоб воно тривало довго.....

так приємно прокидатися вранці......так приємно бути на сонечку......приємно відчувати себе сонечком.....приємно жити......

розумію що в мене тк мало таких постів......саме позитивнх постів.......але це буде початком....неможу ж все бути не так..))))

..які це були дні......цих 4дні були найкращими в житті......море було настільки свіжим і теплим....відчувалася одна безтурботність.....найкращим було те, що ми вдвох....дуже далеко від цивілізації.....біля берега моря......людей майже немає.....природа дивовижна....що навіть неможливо описати.....просто куточок раю......ми майже не розмовляли....просто насолоджувалися тишею та спокоєм.....які були нероздільними з нами......в цьому мовчанні було стільки розуміння....прийняття та тепла....що б вистачило на декілька років вперед......впринципі мені і цих 4 днів висачить на багато.....неможу навіть передати наскільки спокійно в твоїх обіймах.......пронизує відчуття захищеності та врівноваженості.....прогулянки на заході сонця.....море....гори......ці краєвиди назавжди залишаться в моїй душі......і вони нероздільно поєднуються з тобою......і я знаю що ти теж відчуваєш те саме.....ми з тобою на одній хвилі.....ми єдині....і це чудово....

останнім часом дуже багато біля мене такого, про що ворто було б задуматися....часто бачу чи читаю про смерть...про те що життя не вічне....про те що потрібно цінувати кожну хвилину життя....кожна хвилинка безцінна....потрібно робити тільки те, що буде приносити радість.....щастя....бути корисними....жити на повну....не марнувати свого життя на непотріб то порожнечу....Потрібно наповнювати життя сенсом.....не вагатися...просто жити...так як хочеться...не зважати на якійсь провила чи пересуди.....життя...воно ж тільки наше....я так хочу жити незважаючи ні на що...просто робити що подобається...насолоджуватися кожною миттю.....але......але щось все таки стримує....просто хочу бути щасливою....це так банально...але так щиро.....

чогось все таки не вистачає для щастя.....і як це знайти......певно я знаю як....але не все від мене залежить....є ще інші люди з їхніми почуттями.....чи з їхньою відсутністю......щось мене вже не туди занесло....але нічого.....все що не робитися....це не просто так....у всього є своя мета.......

і в мене теж....сподіваюся......

Дивний стан....щоразу як пишу в мене щось схоже....дивно тільки і в такі моменти хочеться писати.....навіть незнаю чому....напевно хочеться чи підтримки чи розуміння ...чи просто хочеться вилити це все...кудись....з цим покищо не відомо....

отож, хотілося написати про розуміння...і наскільки воно є важливим в нашому житті.....про те без цього самого розуміння нічого не вийде....і в коханні і в дружбі і в житті....

але зараз не про це...інша думка.....стосовно мрій

які це огідні створінячка.....оті наші мрії....в них дещо таке, що змушує до різких вчинків

от ти плекаєш якусь мрію....хочеться тобі кохання ....щирого, чесного....справжнього....хочеться стосунків....хочеться того, що зветься щастям.....ти живеш цим, малюєш собі в думках його образ.....а потім розумієш шо це все така фігня.....що ти просто бачиш світ в рожевих тонах......те все про що ти мрієш просто елементарна ілюція, яку ти саама собі створила.....просто мрія......от тоді і дійсно погано.....коли мрії руйнуються вщент.....

простіше жити і нічого не відчувати.......бо буває дуже боляче....занадто