Єдиний Боже! Все обсіли хами.
Веди мене шляхетними шляхами.
І не віддай цим людям на поталу, -
вони вже іншу віру напитали.
Одплач в мені, одплач і одболи, -
вони ж моїми друзями були.
Ліна Костенко
Мені нагадують людські серця
Крихке й тоненьке серце олівця -
Зламати легко, застругати важче,
Списати неможливо до кінця.
* * * *
Я міг би жити радісно й щасливо,
Якби мені вдалось маленьке диво:
Змирити серце з розумом - або
Дізнатись, хто говорить з них правдиво.
Д. Павличко
Лише жінка готова віддати все для свого обранця, лише жінка наважується співчувати тому, від кого відвернулися люди; вона може піти на приниження, на смерть заради коханого, бо жінка живе любов'ю.
Павло Загребельний,,Смерть у Києві"
Я не просила ще нічого в тебе.
Тож, коли місто зморене засне, -
спини у грудях своє хмарне небо.
Згадай мене.
Від гіркоти, мабуть, така весела,
зухваліша з відчаю з кожним днем.
І не любити, і любить - несила.
Не гудь мене.
Моє життя - лише моє, не більше.
Як сніг весняний, промайне - й мине.
А ти в мені - не спомин і не біль вже.
Звільни мене!
Врятуй мене від мене і від себе,
від муки, що нізащо розіпне.
О, не минай і не мовчи - не гребуй
Спини мене.
Скажи, що чуєш! Що таке буває.
Скажи: нічого. Врешті схаменусь.
Скажи. що жаль... Та час...
І все спливає..._
І я тобі в обличчя розсміюсь.
Світлана Йовенко.
Як добре, що написаний цей вірш,
який тепер я вже не написала б,
в якому мить я зупинить здолала,
що проминула - навіть не щемить.
А що ж тоді озвалося в мені?
Веселий подив? Холодна цікавість
враз ворухнулась в серця глибині?..
Ні покривить душею, ні злукавить.
Бо що ж це промовля, як не печаль?
Здригнувся й він, чи так лише здавалось?..
Як добре, що було це, і як жаль,
що мало бути більше, та не сталось.
Світлана Йовенко
О горе тим, що мають душу чесну!
Коли вони ще вірять у богів,
Благати мусять силу ту небесну:
,, Пошли нам, боже, чесних ворогів!''
Леся Українка
О, знаю я, багато ще промчить
Злих хуртовин над головою в мене,
Багато ще надій із серця облетить,
Немов од вихру листячко зелене.
Леся Українка
Я помню длительные муки:
Ночь догорала за окном;
Ее заломленные руки
Чуть брезжили в луче дневном.
Вся жизнь, ненужно изжитая,
Пытала, унижала, жгла.;
А там, как призрак возрастая,
День обозначил купола;
И под окошком участились
Прохожих быстрые шаги;
И в серых лужах расходились
Под каплями дождя круги;
И утро длилось, длилось, длилось...
И праздный тяготил вопрос;
И ничего не разрешилось
Весенним ливнем бурных слез.
А. Блок
Люди покоряют горизонты.
Пусть не многим удаётся это,
Но я счастлив, если знаю:
где-то
Люди покоряют горизонты.
Александр Стовба
О, годрість. жорстока й велична -
Жіноча окраса одвічна,
Ти скільки вогню погасила,
На стукіт дверей не відкрила?!
Лідія Шевело
