Профиль

kiryna

kiryna

Украина, Киев

Рейтинг в разделе:

Свежие фотографии

Пам’яті Богдана Ступки.

Пам’яті Богдана Ступки.

 

На рівні відвертості гри не існує,

Є просто пульсація чистоти.

Творець не вмирає, він –  інтегрує.

У ньому, як зародки, - я і ти.

 

На рівні відвертості, поза умовностей

І рамок із часу для пустоти,

Звучить на тональностях вічного Всесвіту

Любов, що, як зодчий, зводить мости.

 

На рівні відвертості, поза сумнівом,

Гріховність і праведність - завжди свята.

Творець не вмирає – миттєвою думкою

Міняє історію, світ і літа.

 

На рівні відвертості сцена стирається.

І ми, в драмі вічності – не глядачі.

Актор не вмирає – завіса спускається,

А в наших серцях його слово звучить.

 

На рівні відвертості фальші немає.

Ти міг це нести тим, хто мав Тебе чути.

Богдане, душа Твоя в нас не вмирає,

Ти вчив як не вбити її, не забути.

 

І квіти, слова,і уклін до землі –

Все лиш атрибути процесій прощання.

Ти образом став всіх життєвих емоцій,

Зігравши всі ролі в грі світопізнання.

 

Тому я не пам’ять несу у собі

А погляд очей та глибини тоналі.

Спасибі, великий наш Майстре Тобі,

Що ми в Тобі світ і себе в нім пізнали!

 

Ірина Вір

Липень 2012 року  

http://vk.com/public30477468

kiryna@ua.fm

***

Теплий подих, миттєвий вогонь.

Кров з вином у глибинах єства.

Стукіт серця, немов метроном.

Не відомо: однечи два?..

Терпкий присмак із кожним ковтком.

За вікном – чорні штори ночі.

Десь, між спогадом і сном,

Щось хотіли сказати очі.

Та мовчала душа притишено:

Не злякати, не звабить, не зрадити…

Наодинці надовго залишені,

У ваганні : злітати чи падати?

За межею усіх реальностей,

У минулому розчинилися.

Все – змінилось, та щось – не мінялося.

Все забулось? Чи щось залишилося?

Ніч – сіріла, згасала поволі…

Осінь прощення нам дарувала.

Ми прощались в останню ніч

Із минулим, що пам’яттю стало.

Неоскверненно, без гріха,

Київ з осінню дали нам час,

Щоб дізнатись:  де - правда гірка,

Ну а де – лиш тремтливий екстаз.

Де - безмежність, а де – пустота?

Де - глибини, в які не пірнути?

Щоб сказати останні слова,

Що душа так хотіла почути.

Ти помітив, як зовсім безсило,

У обіймах останньої ночі,

Осінь мовчки пішла за обрій,

Лиш на мить зазирнувши нам в очі?

Скаженіло ввірвалися в місто

Сніг з дощем. Замітали сліди,

Що ледь тліли вчорашнім теплом

Від легкої  її ходи.

І, лише, нам на двох залишилась

Недопита її печаль…

Недоторкана щирість душ….

І початок зими, як жаль…

Мачо

Улыбайтесь, мачо! Вам – идёт!
Подкупайте простотой сердца!
Время – вечность! Мир – да, да, театр!
Ну а жизнь – безумная игра!

Улыбайтесь, мачо! Я плачу,
Отдавая Вам свои мечты.
В них – я птицей в небо улечу,
Не боясь ни туч, ни высоты.

Улыбайтесь, мачо! Мир светлеет
От отсутствия греха в улыбке Вашей!
Согревайте тщетные надежды тех,
Кто жертвой пал. Ведь всё не важно!

Просто так, по воле случая,
Где-то – отошло крепление,
И вираж, наверно, очень крут,
И от Вас  мне не найти спасения. 

Улыбайтесь, мачо! Всё в цене!
Ваша радость и моё унинье!
И любовь. Она ценней всего.
Без неё – Вселенная остынет.

Улыбайтесь, мачо! Пусть горят
От пожара в иступлении сердца! 
Эх, зачем же Вы меня зажгли?! 
Милый мальчик, что ж неосторожно так?!

Аффирмация

Я – есмъ! Я – есть! Я – свет, энергия!

Я – вечный Дух, живущий во плоти!

Моими чувствами вибрируют Вселенные,

Рождаясь в недрах звёздного пути.

Моё дыханье наполняет вечность, -

Священные чертоги бытия,

Мой взгляд увидел бесконечность,

И, осознал, что это – Я!

Я - есть Любовь! Начало и конец!

Я –  инь и янь в гармонии  частот!

Я – есть единства и блаженства свет!

 Я – есть сосуд, в котором Бог живёт!

Я мир приемлю, как своё наследие,

Своё творенье, свой театр, путь,

В нём создаю свои Вселенные,

И жить могу, дышать, любить могу!

Я радости полна и изобилья,

Я трансформирую энергии светил,

Я – есть Творец, и свет, и просто имя…

Я – есть! Я – буду! Ибо вечно был!

Мы - разные

Мы - разные
01.09.11, 13:47

Мы – разные, мы – очень разные!
И, кажется, так далеки…
Избиты чужими фразами,
Дороги для нас не легки.

Мы – близкие, мы - очень близкие,
Во вкусах на эту жизнь.
Мы пьём то коньяк, то виски,
Стремясь, зов души заглушить.

Мы – вечные, слышишь, мы – вечные!
Не знаю зачем? где? когда?
Мы эту задумали встречу,
Сквозь время, придя сюда.

Мы – знающие, мы – точно знающие
Всю цену пустым словам.
Мы учимся быть прощающими,
Терпению к прочим мирам.

Мы – истинные, мы – как истина.
С надеждой ищем друг друга.
А прячемся – в мире мыслей…
И души - в замкнутом круге.

Мы – любящие! Мы,ведь,– любящие,
Пришли, чтоб согреть этот дом,
И, Богом одним ведомые,
Друг друга встретили в нём.

Мы – разные! Мы – очень разные!
Но, существует магнит:
Нас тянет вечно быть рядом,
Друг к другу всё время манит.

Мы – близкие! Мы - очень близкие!
Снося километры пути,
Мы стали созвучием искренним,
Чтоб в новую эру войти.

Мы – вечные! Слышишь, мы – вечные!
В созвездии прочих святых,
Мы жили когда-то вместе.
Я вспомнила! Ты… Забыл?...

Мы – любящие! Вспомни, мы – любящие!
Мы, просто,- сама любовь!
Мы, помнишь, всё это создали,
Чтоб встретится здесь и вновь.