Село Пінчуки.Україна.Київська обл.Васильківський р-н.Пинчуки (1)

Село Пінчуки. Україна.

 Київська обл. Васильківський р-н

2009р. (1)

Міста і села України несуть на собі відбиток багатьох історичних епох, є свідками визвольного поступу українського народу до незалежності. І сьогодні самобутність нашого краю виявляється в щирій любові жителів до рідної землі, майстерності, творчості, вірі у зміцнення молодої демократичної держави.

Село Пінчуки Україна Київська обл. Васильківський район
Розташоване за 21 км на південь від районного центру Васильків, за 2 км від автостради Київ - Одеса. До найближчої залізничної станції Устимівка - 1З км.

Населення 614
Площа 27,504 км

площа - 844 га,

кількість дворів - 502
Густота населення 22,32 осіб/км
Поштовий індекс 08661
Географічні координати
50°00 пн. ш. 30°1312 сх. д.
Середня висота над рівнем моря 171 м
День села - 21 вересня.

 На Васильківщині та в селі Пінчуки люди жили

понад тисячу років тому.

Перших переселенців приваблював теплий клімат і густі ліси з всіляким добром, повноводна Стугна, багата на рибу.
Знаряддя праці виготовлені з каменю, знайдені неподалік Гвоздова
(8 км. від Василькова), де ще за часів кам'яного віку жили люди. Вони виконували нехитрі роботи кам'яними сокирами, ножами, шкребками.
А велика кількість знайдених крем'яних наконечників для стріл говорить про те, що для предків велике значення мало полювання.
Археологи відшукали залишки жител, зроблених з глини, розташованих півколом.

Обігрівались вони печами, мали вікна овальної форми. Особливо використовувалися кам'яні та крем'яні мотики, серпи з кісток з крем'яними вкладками, зернотерки, ліплений глиняний посуд.
На території Гребінок (ЗО км. від Василькова),
Село Пінчуки – між Гребінками і Васильковом
археологи дослідили поселення, в якому жили наші

предки - східні слов'яни.
Житла будували з глини та дерева, поклонялися багатьом богам, про що свідчать залишки капищ.
Починаючи з 966 р., після смерті князя Святослава, Київська Русь вперше зазнала того, що згодом розвинеться в хронічну виснажливу політичну недугу, чвари між членами династії Рюриковичів за верховну владу в країні.
Після тривалих міжусобиць в князівському роді Київський престол зайняв Володимир Святославович (978-1015).
Князю дісталася тяжка спадщина, країна була розорена постійними війнами, посилювалася загроза з боку кочівників - печенігів, що стояли за р. Стугною, фактично під стінами Києва.
До того ж і варязька дружина (використана князем у боротьбі з Ярополком) намагалася диктувати князеві свої умови.
З великими зусиллями князю вдалося приборкати їх, надавши їм землі і частково спровадивши їх до Візантії.
Одним із головних завдань, що поставали перед князем на початку його перебування на Київському Князівському столі, було утримання понад двадцяти різних племен і народностей, як слов'янських так і не слов'янських, під владою Києва, тобто об'єднати Русь.
Протягом 981-984 рр. Володимир приборкав повсталих в'ятичів, радимичів, хорватів, дулібів, встановив для них данину -„відрала", приєднав міста Червеньської Русі Червень, Бузьк, Белз, Перемишль, Полоцьк, що належали ляхам.
Також приєднав землі ятвягів, які жили між Німаном та

Західним Бугом.
З 985 р. воював з надволзькими болгарами. Поступово примножуючи свої здобутки, Володимир створив найбільшу в Європі державу, що простягалася від Балтики до Чорного і Азовського морів, від Волги до Карпат.

Зміцнивши міжнародне становище своєї держави князь розпочав упорядкування її внутрішнього життя.
Володимир вирішив провести ряд реформ:
- адміністративну:
ліквідував племені княжіння, поділив усю країну на вісім округів,
округи на волості, на чолі яких поставив довірених осіб, або своїх синів;
- військову:
замінив племінну організацію війська на феодальну - службу за право володіти сімейною власністю;
- оборонна:
повів широке будівництво фортець - укріплень навколо Києва, які стали опорними пунктами в боротьбі з печенігами;
- судову:
прагнув розмежувати єпископський та градський суди;
- вів широке градобудівництво:
заснував нові міста, такі як Володимир на Волині,
Василів на Київщині;  - релігійну:
спочатку Володимир прагнув у порядкувати систему язичницьких вірувань у своїй державі.
З цією метою він створив язичницький пантеон із шести головних богів, але переконавшись у неможливості таким чином об'єднати державу і запровадити єдиний культ, він ознайомився з іншими релігіями і вирішив прийняти християнство за Візантійським обрядом.
Наслідком християнізації Русі було зміцнення Київської Держави, її міжнародного авторитету, подальший розвиток культури.
Разом з тим посилилася влада феодалів над трудящими масами. За часи правління Володимира Святославовича Київська Держава достиглая кульмінаційного пункту в своєму розвитку, стала однією з наймогутніших європейських держав, яка істотно впливала на міжнародні відносини.
На протязі Х-ХТ ст. в Київській Русі спостерігалося зростання продуктивних сил, подальше вдосконалення знарядь праці, запровадження нових, прогресивніших методів обробки землі, що сприяло підвищенню врожайності та розширенню посівних площ.
Поряд із землеробством і скотарством розвивалися ремесла, з'являлися нові міста, пожвавлювалася торгівля.
Це зумовило значні соціально-політичні зміни у східних словлян. З розкладом родових відносин формувалося класове, феодальне суспільство.
Віче, на якому вирішувалося життєво важливі питання племені, втрачали своє значення. Зростала роль представників знаті - князя, дружинників, старійшин.
Розширювалася влада князівської адміністрації - намісників, воєвод,

тисяцьких, її унів та інших. З цих верств поступово народжувався клас великих землевласників - бояр. Отримуючи земельні наділи від князя за службу вони перетворювали їх на свою вотчину.
Переважну частину населення складали особисто вільні селяни - смерди, вони сплачували данину лише князеві й виконували різні роботи. В той час у вотчинах почали з'являтися різні категорії залежних селян - рядовці, закупи, та інші, які з тих чи інших причин мусили іти у найми. Працювали тут і холопи, що власне були на становищі рабів.
Таким чином формувалася соціальна структура майбутньої державності. На Русі поширювалася передова візантійська культура, зокрема писемність, хоч і до цього там розвивалася власна писемність, архітектура, мистецтво.

 Кінець частини (1)

 Далі буде... 

вик. [email protected]