Тим, хто муштрує Теорію масової комунікації, присвячується...

«Перш ніж аналізувати зміст комунікації, звичайно, слід з'ясувати, що ж таке масова комунікація, які її складові, як вона функціонує, які особливості діяльності окремих засобів мас-медіа тощо. Це тим більш необхідно тому, що й досі у вітчизняній науці про журналістику точаться суперечки навколо поняття "масова комунікація". Ці суперечки залишилися нам унаслідок протистояння Сходу і Заходу, яке відбивалося не тільки в політиці чи гонці озброєнь, але й в науці».

Узагалi, термiн "комунiкацiя" виник вiд латинського communicare, що означає "радитися". Поняття "масова комунiкацiя" виникло на початку ХХ століття у США. Його автор психолог Ч. Кулi.

Повідомлення масової комунікації відіграють велику роль у житті людей, тому, звичайно, привертають до себе увагу дослідників. Треба зауважити, що й досі в соціології масових комунікацій залишається чимало "білих плям".

Цим, зокрема, зумовлені різні погляди на ключове поняття "масова комунікація".

Більш-менш широке визначення дано у "Філософському словнику": Масова комунікація — це "процес поширення інформації (знань, духовних цінностей, моральних і правових норм тощо) за допомогою технічних засобів (преса, радіо, кінематограф, телебачення) на кількісно великі, розміщені у різних місцях аудиторії" [1]. Через 12 років це визначення було трохи удосконалено "передача інформації за допомогою технічних засобів (через пресу, радіо, телебачення, кіно, звуко- і відеозапис) на масову, розташовану у різних місцях, неоднорідну і анонімну аудиторію з метою утвердження духовних цінностей і здійснення ідеологічного, політичного, економічного і організаційного впливу на оцінки, думки і поведінку людей" [4]. Деякі дослідники звертають увагу насамперед на момент спілкування: масова комунікація — це "аналіз спілкування, що здійснюється шляхом використання засобів масової комунікації (передусім преси, радіо, телебачення" [5], "процес масового духовного спілкування, обмін соціальною інформацією між соціальними суб'єктами, опосередкований спеціальними технічними засобами і соціальними інститутами, які їх обслуговують: засобами масової інформації і пропаганди" [6]. Білоруський дослідник О. Т. Манаєв уважав, що соціальна інформація трансмісіюється у рамках масової комунікації і складається з кількох потоків комунікації: потік інформації від комунікатора (редакцій газет, радіо, телебачення та їх видавців) до комуніканта (масової аудиторії), потік інформації від комуніканта до комунікатора ("безпосередній" зворотний зв'язок) і потік інформації від одного комуніканта до іншого через ЗМІП ("опосередкований" зворотний зв'язок). Т. А. Глоба, розглядаючи поняття масової комунікації, враховувала їх специфіку — органічну єдність соціальних і технічних моментів. Вона визначила масову комунікацію як "специфічний суспільний інститут, що історично склався і розвивається та який реалізує шляхом швидкої передачі інформації за допомогою спеціальної техніки завдання формування світогляду і громадської думки великої, різнорідної, анонімної аудиторії і спонукає її до діяльності відповідно до настанов комунікатора". Г. І. Хмара писала, що "масова комунікація — це соціально обумовлений процес впливу інформації (пропагованого) за допомогою каналів пропаганди та інших технічних засобів на особистість, різні групи населення, суспільство у цілому, процес, який враховує соціальну, демографічну структуру аудиторії, її інтереси, запити, психологічне сприйняття, і спрямований на формування наукового світогляду, гармонійний розвиток людини" [6].

Термін "масова комунікація" вживається як у вітчизняній, так і в закордонній літературі неоднозначно. Їм позначають як мінімум три явища: 1) процес передачі та поширення інформації на масову аудиторію, 2) власне інформацію, 3) засоби масової комунікації. Проблема неоднозначності цих визначень усвідомлюється вже достатньо давно. Ще у 1967 році на зустрічі соціологів, що досліджували проблеми масової комунікації, у м. Кяеріку була зроблена спроба прийняти спільне рішення — розуміти під масовою комунікацією соціальний процес поділу інформації у суспільстві засобами преси, радіо, телебачення тощо. Для позначення змісту комунікації було запропоновано користуватися терміном "соціальна інформація", а інститути розповсюдження комунікації "засобами масової інформації".

Масова комунікація завжди спрямована на велику, неоднорідну та анонімну аудиторію. Прийнято вважати, що аудиторія має бути такою великою і масовою, щоб складатися з такої кількості членів, яку не зможе охопити комунікатор при безпосередньому спілкуванні. Мається на увазі, що аудиторія бере участь у процесі спілкування протягом незначного періоду часу, за який передається повідомлення. Під неоднородністю аудиторії розуміється те, що вона складається з сукупності індивідів різної статі, віку, рівня освіти, становища у суспільстві, які живуть у різних населених пунктах. Анонімність аудиторії означає, що її окремі члени невідомі комунікатору [7]. На наш погляд, ці визначення розпливчасті, і краще визначати аудиторію засобів масової комунікації за сукупністю якостей, а не за якоюсь однією.

Цікаві думки висловив з приводу терміна "масова комунікація" відомий російський вчений Б. М. Фірсов. Він уважає, що "масова комунікація — це соціально обумовлений процес поширення інформації (знань, духовних цінностей, моральних, правових та інших норм) у суспільстві на кількісно великі та розташовані у різних місцях аудиторії за допомогою спеціальних інститутів, які використовують для цього технічні засоби (преса, радіо, телебачення)" [8]. Це визначення охоплює кілька моментів. Масова комунікація тут подається як різновид спілкування, який здійснюється у масштабах суспільства в цілому і є таким же необхідним для підтримки життєдіяльності суспільства, як і міжособистісне спілкування для окремих індивідів. Засобами масової комунікації (інструментами спілкування) виступають преса, радіо, телебачення — інститути, за допомогою яких здійснюється комунікація. Характеристиками структури змісту інформації охоплюється не тільки спектр психологічного впливу (тобто різна модальність), але й окреслюється напрям соціального впливу на рівні суспільства (інформування і формування настанов). Це теж є функцією масової комунікації у суспільстві. Спосіб поширення інформації подає також її семіотичну спеціалізацію. Як будь-яке суспільне явище, масова комунікація має організований характер. Формою її соціальної організації є інститути — засоби масової комунікації, тобто преса, телебачення, радіомовлення тощо. Діяльність цих засобів поширення інформації та її соціальні наслідки дають можливість зрозуміти особливості процесів масової комунікації, які притаманні певному суспільству.

Слід зазначити, що процеси масової комунікаціїї досліджували не тільки вчені-соціологи і журналісти, а й представники суміжних галузей науки, зокрема культурологи. Вони дали своє визначення масової комунікації — "об'єктивно-історичний процес культуроспадщини, який обумовлений соціальними потребами і сприяє соціалізації особистості і функціонуванню культури" [9]. Свої підходи у культурологів до генезису і структури, до визначення основних компонентів і методології аналізу масової комунікації, типології і системи категорій.

Багато моментів є загальними для вивчення процесу масової комунікації. Так, технічні засоби визнаються нейтральними щодо аудиторії. Міра, характер і ступінь впливу ЗМК на аудиторію залежать від настанов комунікаторів, від змісту і форми подачі повідомлень. В. Ю. Борев уважає, що засоби масової комунікації одночасно служать: 1) каналом моментальної доставки інформації, що є умовою масового спілкування у рамках даного соціуму (по горизонталі — у просторі); 2) формою консервації інформації, що створює передумови для передачі фактів культури від покоління до покоління (по вертикалі — у часі). У системі ЗМК будь-яке повідомлення підлягає двом основним перетворенням: консервації (фіксація чи реєстрація) та тиражуванню (репродукуванню). Поступ суспільства викликає утруднення культурних повідомлень, що стимулює розвиток масової комунікації і сприяє створенню систем, які задовольняють вимоги складностями тексту, який передається у поєднанні з інформаційною компактністю, наочністю [10]. Існують й інші погляди на процес комунікації. Так, деякі вчені вважають, що масова комунікація є непрямою, однобічною і не має зворотного зв'язку. Одночасне поширення ідентичних повідомлень (інформації) розглядається як передача сукупності соціальних норм, знань і цінностей масової культури, які доступні великим групам населення [11].

Розглядаючи соціологічну модель масової комунікації, можна погодитися з тим, що основними елементами цієї моделі є: 1) соціальні суб'єкти, які взаємодіють в інформаційному процесі, 2) специфічні соціальні інститути цих суб'єктів, які опосередковують цю взаємодію, 3) сама масова інформація як сукупність знань, цінностей і норм. Остання виступає, з одного боку, предметом виробництва і поширення, з іншого — сприйняття і споживання. У цьому значенні масова комунікація — це "діяльність соціального суб'єкта з виробництва і поширення соціальної інформації, спрямована на формування напряму думок і дій соціального суб'єкта" [12]. Ця діяльність здійснюється за допомогою засобів комунікації.

Задовбали, блЬО, ці прЄпАди!