Українці-русичі та росіяни або чому ми такі різні

З часів початку нашої незалежності ми щось намагались будувати. Правда надзвичайно складно щось путнє створити, не знаючи куди і в якому напрямку рухаєшся, а для цього, насамперед, необхідно осмислити самих себе, заглянувши до глибин власної душі й ментальних особливостей етнопсихології народу, його джерел і витоків, що у сусідів називають "скрепами". Але мова зараз не про сусідські цінності, до речі, більшість з яких крадена, починаючи з варязьких Рюриковичів і продовжуючи праукраїнськими(руськими) київськими князями Володимиром Хрестителем(988 р. хрестив Русь в Києві) та його сином Ярославом Мудрим, який витягував Київську державу з мороку середньовіччя. Нагадаю, що Москва виникне за писемними свідченнями лише в 1147 році, в той час коли Київ був уже понад 6 століть величезним, за тими мірками, європейським містом.
На зорі Незалежності в України-Руси було лише одне бажання - подалі від Москви(хоча Кучма згодом намагався якось лавірувати, декларувавши багатовекторність напрямку руху у зовнішніх зносинах), занадто вже багато було залито смальцю за шкіру сусідами, які весь час набивались до нас в родичі і браття, називаючи себе старшими, але чомусь забувачи те, що коли 100-тисячний Київ складав конкуренцію Візантії(східній римській імперії), по лісах поблизу річки Мокви ще блукали бурі ведмеді, втікаючи від комариних роїв. Та забагато честі для москитів-московитів присвячувати їм весь час, - повернемося на декілька століть назад...
Європа після занепаду Давнього Риму утворює декілька варварських королівств, відбивши напад гуннів зі Степу і зрозумівши, що римські порядки і закони - це сила, яка дає змогу організуватись і давати відсіч загарбникам, тому, поряд з акведуками й дорогами з бруківки, було перейняте й підкоректоване римське право, яке в 5 ст. в Західній Європі у франків отримало назву Салічна правда. Германські племена заселяли й освоювали землі, на яких вели осідлий спосіб життя і їм на початку середньовіччя прийшло розуміння, що зайвих земель вже немає, а тому краще жити по законах, адже сьогодні пограбуєш ти, а завтра можу прийти і так само вчинити з тобою. Щільність населення змусила західних європейців розмежувати кордони та намагатись їх поважати. За декілька століть повага до тих правил і законів переросла в законослухняність.
Що ж в цей час відбувається трохи далі на Схід? Родючі безкрайні землі межують з диким полем. З одного боку розвиваються осідлі хліборобські культури, а з іншого кочовий степ, - два світи, два способи життя... Якщо перші живуть зі своєї праці, потом і кров'ю вирощеним хлібом, то другі переважно за рахунок грабунку, як і належить справжнім азіатам, де в повазі лише право сильнішого, що і становить основний закон життя. Україна лежить на межі двох цивілізацій - європейської і азійської, зіткнення яких не раз призводило до неодноразових кривавих трагедій. Постійні набіги з Степу змушували шукати більш спокійних умов ведення господарства. І якщо спочатку хлібороби, коли зазнавали тиску від неспокійних сусідів, просто переходили на інші землі, адже всім наче вистачить, то навіщо воювати? Та згодом бачучи, що поки вони гнуть горба, повз них туди-сюди снують орди кочовиків, витоптують посіви, палять, нищать, руйнують, обкладають даниною, бо інакше представники Степу не могли, для них грабунок - це сенс і стиль життя... підкорити якомога більші території й їх населення обкласти даниною чи змусити працювати на себе. Згодом слов'яни-хлібороби почали городити городи з високими стінами для захисту, а то й самі виходити в Степ щоб випередити набіги дикунів. Разом з потребою захисту від зовнішньої загрози приходить розуміння, що необхідно якось і між собою самими налагодити стосунки, а тому на основі звичаєвого права русичі створюють свою "Руську правду", або, як її ще називали, Правду Ярослава в 11 ст. Та от біда розбіжність Салічної і Руської правди, писаних законів суспільства, становила проміжок часу в 6 століть, за який у представників першої сформувались державні інституції, стійкі риси ментальності. А в других, постійно шматованих Степом і власними чварами, повага до писаних законів так в повній мірі й не виробилась, занадто вже великий вплив мало право сильного, який отримував у разі перемоги все. Тому для сильного війна була стилем життя і по-іншому він уже не міг. Але різні імперії, як Золота Орда, канули в літу, бо застигли в своєму розвитку і поступі суспільного прогресу, - будівнича цивілізація європейців сказала грабіжникам зась і дала по зубах азіатам. Та все ж викорінити повністю шукачів легкої наживи не вдалось, залишки і традиції грабіжницкої культури перейшли до іншого народу, який проживаючи одночасно поряд з кочовиками довгий час, перейняв у них значну частину порядків і сформував свій культурний симбіоз, суть якого в ототожнюванні себе з цивілізованим світом і одночасному нехтуванні його законами за правом сильнішого. Така собі новітня Азіопа. Власне, саме такий спосіб життя зараз і демонструє всьому світу Російська Федерація. Здавалось би, навіщо росіянам нові землі, коли вже володіють однією шостою частиною земної суші з кількох десятків мільйонів квадратних кілометрів, але по-іншому вони вже не можуть. На жаль, грабунок в крові наших сусідів, і поважати кордони і закони то не для них. Саме це суттєво нас і різнить з нащадками Степу із Азіопи, з якими нам не по путі. Законослухняність притаманна лише справжнім європейцям - українцям. P.S. Трохи в каруселях думок не упустила самого суттєвого і не поставила акцент з жирною крапкою. Отже, там, де відсутня законослухняність, закони не діють, а в місці з недіючими законами, звісно, порядку ніколи не буде. Так куди рухаємось, панове?