Серед шуму, гаму, крику,

До якого трохи звик,

Ти наполовину дикий,

Як печерний чоловік.

Свист повітря, хмари пилу,

Хруст граніту на зубах,

Ти довбеш бетонну брилу

Із відбійником в руках.

Піт замішаний цементом

Бетонує шию й лоб

Не біда, бо цим моментом

Треба скористатись, щоб

Раз на місяць жінка й діти

Були раді, що ти є,

Хоч на день могли зрадіти,

Й знову взятись за своє.

Ти в уяві жінки ворог,

Її молодість згубив,

А життя прирік на морок,

Проблем на плечі навалив.

І завжди ти будеш винен,

І точно в рай не попадеш-

То заробиш мало гривень,

То з дІтьми час не проведеш.

Із зарплати сцибриш сотню

І за раз її проп'єш....

Замість ременя ти дротом

Дужче пояс затягнеш

Й підеш зранку знов ішачить,

До рубля складати руб,

А в легені на додачу

Пил. Щодня. За кубом куб.

 

Зі мною кояться якісь дива,
Такого не бува в цю пору року,
Такі, що не складаються в слова
Сигнали серце посилає мозку.
Він не погоджується вірити у те,
Що по очах змогли ми прочитати,
Давно забуте почуття святе
Він хоче сухій логіці піддати:
"Забудь, не тут, не зараз, не туди,
По вуха закопайся у роботу,
Втечи, не думай, викинь з голови,
Із серця..." Стоп! Оце вже ти занадто!
Жену від себе цей тваринний страх,
І сенсу з цих думок не має жодна,-
Я відключаю мозок, серце знає шлях,
І думаю, що ти зі мною згодна.