Рецепт приготування особливої паски:
Приїхав сусід із Виборга (Ленінградська область)
Росія потопає в смітті (зі слів сусіда , там ніхто його не прибирає, копнув і пішов дальше)
Перекошені напівзогнилі дерев'янні ізби .
Міста страшні , люди п'ють безпробудно.
Ніхто не думає про майбутнє,живуть нинішнім днем .Отримали заробіток ,зразу й пропили.
Нам немає з ким єднатися !!! В Європу і тільки в Європу !!!
Геть від "русской культури" !!!
В пам’ять Івану Прокопі 19 р. та Адельку Витрикушу 17 р. ,
які загинули в боротьбі за волю і незалежність України
Світанок ввірвався в село, побудивши сонних псів , які валували на повний голос,а це означало ,що вулицями села йшов чужинець.Йшов один ,потім ще і ще , йшла вже досить численна ватага військових . «Держи їх, тримай! Вони забігли в он оту хату!» - шипіли хриплими голосами . Швидкими тінями промайнули посохлими кукурудзами та поховались у великому саду за деревами . Вони деякий час дивились дулами гвинтівок та автоматів в маленькі вікна врослої в землю Ходаневої хати. Пролунав голос і ватага розбіглася городами навколо неї і впала в осінній зораний чорнозем ,готовий до зимового сну.
Село не мовчало, заскрипіло хвіртками, загриміло відрами біля криниць,але враз наче все принишкло , затихло , навіть крикливі сільські півні перестали кукурікати, а це означало , що про непроханих чужинців, які з’явилися , дізналися всі . Перелякані селяни поприлипали до своїх вікон і поглипали тривожними та цікавими поглядами на Ходаневу хату. Відколи прийшла «нова влада» тривога невідступала від мирних осель працьовитого люду , а вона стверджувалася прикладами гвинтівок ,свавіллям і збиткуваннями над людьми ,що пережили тільки-що окупацію. Був напівголодний 1949 рік .Пожовкле листя в саду шелестіло , додаючи ще більшої тривоги . Враз з оточеної хати вибігла дівчина: «Дайте вийти ! Я не винна!»- і швидко побігла вулицею вниз в сторону Пилипки , криниці де весь куток села брав воду . Рипнули двері і в них з’явилась ще одна . Вона замахала руками. Напружені нерви зайд здали і вони тріснули пострілами .Дівчача біла сорочка вкрилася кров’ю , вона ще раз схлипнула і затихла . «Вбили німу»,- загомоніли довкола принишклі селяни.У відповідь з маленьких віконець дружно гримнули кулями по головах , які бовваніли із свіжозораної ріллі .Стрілянина то тривала,то раптово припинялися .Вже багато зайд конало щедро поливаючи кров’ю і без того родючу українську землю.Та з хатинки вогонь майже не припинявся. До сусідської хати люди привели Кутниху - матір одного з тих хлопців, які були в Ходаневій хаті. «Адельку, дитино ,здайся ! Вони тебе простять!»- говорила- волала вона крізь постріли . «Відсидиш трохи ,але живий лишишся!...»- кричала- ридала через прочинене сусідське вікно згорьована матір. «Йдіть додому мамо! Вони не простять ...Ми вже декількох вбили ... Йдіть !»- в його голосі був і розпач і рішучість.Як з’явилась так і зникла невідомо де стара мати . Немов бджолиний рій то туди ,то сюди літали розпечені вогнем кулі готові в будь-яку мить вжалити все живе . Раптом у вікна де були повстанці полетіли гранати ,хлопці не впали в розпач, вони ловили їх на льоту, кидаючи назад, сіючи смерть серед ворогів . « Іване патрони кінчаються !Що будемо робити ?До вечора не протримаємося!»- шепотів Аделько. «Нічого ,в мене є ще дві кулі , про запас. Одна для тебе ,одна для мене, » - відповів Іван . «Поки ж що співаймо Адельку!» - « Ще не вмерла Україна ,ні слава ,ні воля ,ще нам браття українці усміхнеться доля! » Тріскотіли кулемети і під їх музику пісня линула далі. «Згинуть наші воріженьки як роса на сонці ,запануєм і ми браття у своїй сторонці». «Запанують наші браття Адельку ,запанують і навіть в нас в Ниркові!Будуть бачити Вільну Україну !Душу й тіло ми положим за нашу свободу і покажем ,що ми браття козацького роду!Так що ж Адельку положемо!» «Не можу Іване !Я сам не можу ! Допоможи мені брате!Бо будуть дуже збиткуватися вороги над моїм молодим тілом» «Ти думаєш мені легко !» «Станем ,браття ,в бій кривавий від Сяну до Дону, В ріднім краю панувати не дамо нікому Чорне море ще всміхнеться ,дід Дніпро зрадіє , Ще у нашій Україні доленька наспіє !»-голоси лунали над лісами і відбивалися луною від пагорбів ,якими ще недавно бігали босоніж хлопці,летіли понад бурхливим водоспадом і линули линули,линули... «Ну ,що ж пора Адельку !Пора брате» «Душу й тіло ми положим за нашу свободу» «Стріляй Іване стріляй !» Пролунало два постріли і настала тиша, мертва тиша. Було навіть чути як ще коло вцілілої якимсь дивом шиби бриніли осінні мухи ,розігріті за день сонцем. Першими до повстанців прибігли односельці. Іван ,ще був живий і повільно вмирав шепочучи пересохлими покусаними до крові губами : «Аделька вбив я ...Він сам не зміг ...Тоді і в себе встрелив . Простіть мене люди ! Простіть !» «Ми прощаємо...Нехай Бог простить...»- прошепотіли у відповідь ті ... Іван вмер... Двоє юнацьких тіл поклали коло школи, для їх впізнання зігнали чуть не все село. Люди йшли понуро опустивши голови і вперто не впізнавали юнаків, хоча їх знали всі, бо ж виросли хлопці в селі , пасли худобу на лузі ,працювали на городі , і в полі і бавилися коли був вільний час. Привели Прокопиху матір покійного Івана . Вона підійшла мов кам’яна погладила хлопців по головах і сказала : « Файні хлопці кучеряві ,але мого нема ...» - та й пішла .Люди йшли невеликою чергою і впізння було подібне на відання останньої шани героям. Юнаків не впізнав ніхто ... Вороги ж пішли на вечерю до Параски сестри Івана і гуляли до ранку, немов злі татари після перемоги на річці Калці топчучи по трупах наших воїнів і князів. Біля школи стоїть каплиця ...Випускники школи , які йдуть в нове життя , щороку моляться біля неї віддаючи шану героям , які загинули за нас .А з вікон школи лунає пісня : « Не спи моя рідна земля ! Прокинся моя Україно! Відкрий свої очі у світлі далеких зірок Бо дивляться з темних небес загиблі поети й герої ! Всі ті що поклали життя за майбутнє твоє!»Активісти не прогнозують перешкод на своєму шляху, бо дуже прискіпливо підходять до технічних оглядів автомобілів, та готуються брати усі необхідні дозволи в місцевих ДАІ.
Захід нет.
Україна - постколоніальна держава. Частина проживаючих в Україні - живе минулим. Вони навіть не усвідомлюють ,що їхній час минув , тому з останніх зусиль намагаються втримати права , які їм гарантувала радянська ,читай російсько- шовіністична влада - общепонятний язык-язык межнационального общєнія , общую історію ,поняття братських народів , де провідну роль відігравав старший брат - русскій народ . Великою загрозою для них є навчальні заклади , де не шанується російська мова ,тому що інформація це по суті сучасна , досконала зброя за допомогою якої виграються війни.Людина , яка не буде вивчати російську буде шукати інформацію із інших джерел , а це означає мінімальний ,мізерний вплив Росії як держави на українське суспільство . Та час невпинно летить українці знають багато мов і отримують інформацію з альтернативних та різних джерел . Російська мова втратила своє зверхнє , імперське значення.Незважаючи на шалений опір українофобів та взагалі можна сказати , що навіть завдяки їм ,українська мова розвивається і стає популярною та модною. Сучасна українська література розвивається карколомними кроками , а що найголовніше вона читається , читають її , навіть ті ж самі українофоби.
Українська мова ,нація має майбутнє .Тому й мене не дивує та агресія і злість українофобів ,які зрозуміли про те що вони –минуле і місця їм в майбутній Україні немає.
Після святкування дня захисника невідомо ,якої і чиєї Вітчизни , 8 березня святкуємо День Гамана
Останній день Гамана ,або пурим - це торжество єврейського народу . Пурім, Пурим (від давньоперського пур — жереб) — єврейське свято, установлене на згадку порятунку перських євреїв від винищування їх Аманом, улюбленцем перського царя Ахашвероша (Ксеркса, в V в. до н. е.). Єврейка Естер ,за посередництвом єврея Мордехая, увійшла в гарем царя, стала його улюбленою наложницею, потім дружиною. Довідавшись про задуми Амана, посприяла єврейському повстанню, під час якого протягом однієї ночі було вбито коло 75 000 осіб не єврейського походження по всьому царству.«І били юдеї всіх своїх ворогів, побиваючи мечем, і забиваючи та вигублюючи їх, і робили з своїми ворогами за своєю волею» «І позабивали вони між своїми ненависниками сімдесят і п'ять тисяч» — за "Книгою Естер" У це свято прийнято читати сувій Естер (біблійна книга), у якому оповідається про ці події, усіляко веселитися (у тому числі за допомогою надмірного споживання алкогольних напоїв. До речі, це єдиний день, коли юдеї повинні пити багато, доки вони не будуть в змозі відрізнити слова «нехай буде проклятий Аман» від «нехай буде благословений Мардохей»). Під час читання сувою Естер при проголошенні імені Амана звучать спеціальні тріскачки. Традиційна страва — оменташі (ументаші; їдиш , озней амана на івриті) або «вуха Амана» — трикутне печиво. Діти ставлять театральну виставу — Пуримшпиль. Також відбувається ритуальне побиття "Гамана" - передягнутого чоловіка. Колись для цього запрошували (інколи брали примусово) не юдея (гоя), якого у п'яному стані могли забити до смерті. Пурим святкується 14 числа місяця Адара за єврейським календарем. Ця дата припадає у різні роки на дні між 20 лютого і 25 березня. У жінконенависницькому юдействі це єдиний день, присвячений жінці. Чому ми українці повинні святкувати нав’язані нам чужинцями свята. В Україні діяльність євреїв є досить впливовою ( це перший і другий зять Кучми (Пінчук і Франчук) його радники (Волков і Табачник ) ,олігархи (Черновецкий, Жеваго, Коломойский, Суркіс, Медведчук, Фельдман, Порошенко, Боголюбов, Тимошенко, Фірташ, Тарута, Ярославский, Гайдук,прем’єр Азаров та інші. Список дуже великий. Знаючи що єврей ,який при владі , «тягне свого» ,то в Україні фактично управляють євреї. “Клара Цеткін – єврейка. До речі ,більшість більшовиків були євреями ,які й організували ,і здійснили більшовистський заколот. І тому, коли партія поставила завдання придумати жіноче свято, Клара Цеткін згадала про Есфір... Есфірі присвячене щорічне і найвеселіше свято єврейського народу – Пурім... Для Клари Цеткін Пурім не був просто книжковим спогадом. Це те, що з дитинства входить у свідомість юдея... Тож чи є безпідставним припущення, що у свідомості єврейських лідерів Інтернаціоналу жіночий революційний рух асоціювався з іменем Есфірі, а 8 березня було обране ними у силу звички святкувати у ці дні сімейне свято Пурім. Думаю ,що нам українцям не личить святкувати чужі торжества . Шануй українське, бо це твоє !!! Не будь для них гоєм , стань вільним !!!
Стоїть великий сірий будинок . На ньому невеликий отвір дверей. За тими дверями незнаний світ -світ влади .
Перед дверима стоїть людина. Крізь прочинені двері лунає голос: «Чи готовий ти переступити цю межу ?»
- аж до кісток пробирає своїм тембром і стає моторошно на серці та в душі . -Готовий ! -впевнено ,але якось глухо відповідає чоловік. -О ти ,що готовий переступити цю межу ,чи знаєш що тебе чекає ? - Знаю ,- відповідає він. -Слава ,гроші ,повага ,прихильність і навіть любов ! -Знаю. -А може зневага ,глум ,погорда ,заздрість ,ненависть,самотність,відчай ! - І про це я знаю.Я готовий ,я знесу всі удари ,страждання й піднесення . -Не тільки від ворогів ,але й від друзів ,навіть рідних. -Так ... І від них. - Добре ... То ти готовий на жертву ? - Так . - На безславну жертву ! Слава мине .Ти відійдеш від влади .Й тоді ніхто не знатиме тебе ! Навіть рідні ... - Мені не треба ні вдячності ,ні жалю. Мені не треба імені . Голос затих і тільки через деякий час розпочав свої запити. - А чи знаєш ти,- заговорив він нарешті ,що ти можеш зневіритися в тім ,чому віриш тепер ,можеш прийти до думки ,що помилився і даремно переступив межу до влади та згубив своє молоде життя ! - Знаю і це .І я таки ввійду . - Ввійди! Чоловік переступає поріг і ніби якась завіса падає за ним. -Хитрий ! –проскреготав хтось ззаду. -Дурний ! - співчутливо мовив хтось. - Святий ! – почулося звідкілясь у відповідь.
Мій холодильник - гонить порожняк.
На кухні у мисках- порожній звук.Бо від реформ ,тривожний переляк.
В кутку від холоду повісився павук.
