Перервана пісня

.
  Ровняйсь !... Смірно!...Направо!..Шагом марш !...
  Нами хлопцями з Тернопільщини і Львівщини , які тільки - що одягли військову форму , командував симпатичний молодий лейтенант Бєлов , як здалося мені на перший погляд , навіть, з добрим лицем.
  Пєсню запєвай !...
  Ми спочатку здивовано переглянулись , а потім хтось почав :
«Розпрягайте хлопці коней…»
  Пісню підхопили всі . Йшла рівна колона, крок в крок , плече до плеча і в тій колоні частинкою був я . Мороз йшов поза шкірою від гордості за хлопців і за себе, що ми тут, в чужому краї, співаємо своєю рідною мовою . Пісня полетіла над чужим містечком і мені здалося , що всі його мешканці зупинились слухаючи нас . В той час ми були єдині . Всі злились голосами і кожен вкладав частину свого серця в пісню , яку колись, може в дитинстві почув від матері , або бабусі , а чи від батька , що напідпитку в свята, вкладаючи душу в кожне слово , витягував її милозвучну і завзяту.  
  - Отставіть пєсню !...
  Я вам дам націоналізм !...
  Ви у мєня єщьо послужітє!..
 Думка підозри закралася кожному в душу . Як !? …Нам … забороняють співати рідною мовою, що нам заборонять завтра. Ми перестали співати ,якось не разом, ніби не по команді .Дехто хотів довести її до кінця , а дехто й не почув команди .
  Завтра вас бандєри всєх порозкідают по заставах ! Посмотрім что там ви запойотє!...
  Ми стояли в строю немов малі діти , яким батьки докоряють за провину. Але провини ми не відчували . Нам було боляче і не зрозуміло … За що ж ?….
  Наступного дня нас таки порозкидали .