Профіль

Val289

Val289

Україна, Запоріжжя

Рейтинг в розділі:

Новые версии

  • 25.06.11, 10:23
Чайковский не был геем, а Ньютон - сумасшедшим
Великий композитор...
Великий композитор...
Нынешние психиатры уверены: некоторым известным историческим личностям приписывали несуществующие болезни, а на других наговаривали [аудио]
Ошибка Ломброзо

Привычка приписывать гениям всевозможные пороки - от пьянства до сумасшествия - пошла от итальянского врача-психиатра Чезаре Ломброзо, который поставил диагнозы великим мира сего в своей книге, ставшей бестселлером на многие годы, «Гениальность и помешательство». Он, с одной стороны, доказывает, что гении отличаются нервозностью и сумасбродством, а с другой - приводит огромное количество случаев, когда шизофреники и маньяки вдруг обнаруживают художественные способности, ранее им несвойственные.

«Не подлежит никакому сомнению, что между помешанным во время припадка и гениальным человеком,обдумывающим и создающим свое произведение, существует полнейшее сходство» - такой ­безапелляционный приговор Ломброзо вынес Микеланджело, Гете, Гейне, Байрону, Челлини, Наполеону, Ньютону и десяткам других известных личностей. И его вердиктам, составленным почти 150 лет назад, верят до сих пор! Снисходительно относятся к странностям уже современных гениев, таких, например, как Григорий Перельман, - человек, прославившийся тем, что он не стрижет ногти и отказался от премии в один миллион долларов. Хотя железная и мудрая логика в его отказе была. Но как-то привычнее подозревать гения в помешательстве.

И вот сегодня развеять устоявшийся миф решил известный российский врач-психиатр, президент Московской психотерапевтической академии, председатель Российского общества медиков-литераторов, профессор Михаил Буянов. Он более полувека изучает проблему взаимосвязи таланта и душевных отклонений.

- Мне приходилось много лечить известных людей - артистов, писателей, художников, - рассказывает Михаил Иванович. - Общаясь с ними, казалось бы, я должен был все больше убеждаться, что все они, выражаясь по-народному, с очень большим приветом. Но шли годы, и чем больше я занимался этой проблемой, тем больше обнаруживал, что все это совсем не так. А в работах своих коллег, описывающих чудачества гениев, не находил никаких объективных сведений, доказывающих правоту Ломброзо.

Другая причина, заставившая доктора Буянова развенчать миф Ломброзо, - это изменения, произошедшие в последние годы в психиатрии. Дело в том, что точность диагноза зависит от уровня развития медицины. А психиатрия -одна из самых молодых наук из всех примерно 300 известных врачебных специальностей. Она фактически родилась 25 октября 1792 года под гром пушек Великой французской революции, когда знаменитый французский психиатр Филипп Пинель снял цепи с душевнобольных, превратив тем самым психиатрические заведения из тюрем в больницы. А клиническая психиатрия,то есть описание болезни, стала развиваться еще позже. И поэтому в 1863 году, когда вышла книга Ломброзо, которому в ту пору было только 28 лет, психиатры мало что знали. Выводы молодого специалиста и его наблюдения носили больше литературный характер, чем медицинский
...и ученый в свое время были оболганы.
...и ученый в свое время были оболганы.

Писатели пьют от одиночества

Доктор Буянов подсчитал: выдающихся талантов - настоящих гениев своего дела - за всю историю существования нашей цивилизации было около ста тысяч. И лишь около тысячи из них страдала теми или иными психическими расстройствами. То есть основная масса «носителей» талантов - это все же здоровые люди. - Психические болезни среди уникумов встречаются в пять-шесть раз реже, чем вообще среди всего населения, - подытожил Михаил Иванович. - Более того, многие болезни времен Ломброзо сегодня таковыми не являются.

Например, самым распространенным заболеванием в XIX столетии был нейросифилис - поражение мозга и нервной системы бледной спирохетой. Его ставили практически всем, у кого замечали резкие смены настроения: от ­неожиданных вспышек гнева до беспечной веселости, сменявшейся полным упадком сил. Эту болезнь якобы обнаружили у Стендаля, Гейне, Мопассана, Врубеля. Но сегодня им такой диагноз не поставили бы, поскольку были обнаружены синдромы, похожие на нейросифилис за которыми могут скрываться грипп, ангина или атеросклероз.

Часто ставили диагнозы, исходя из принадлежности к профессии. Так, например, истерию приписывали всем поголовно творческим людям. Но ныне оказалось, что этот недуг присущ больше артистам, чем, например, писателям и скульпторам, которые поддаются истерике в три-четыре раза реже. Еще одну неприятную болезнь приписывают практически всем служителям муз - алкоголизм. Считается, что он им необходим для снятия эмоционального напряжения. Но и тут неправда. Многолетние наблюдения Буянова и его коллег показали, что хронические алкоголики - в основном писатели. А вот из русских поэтов страдали пьянством единицы. Есенин, Аполлон Григорьев, Блок, Маяковский, Пастернак, Цветаева, Ахматова, Окуджава, Рождественский, Вознесенский больше «пили» в своих стихах и песнях, чем в реальности.

- Считается, что почти и все художники - горькие пьяницы, - напоминает доктор. - А какие примеры? Саврасов и еще два-три человека. У всех остальных не было этой пагубной страсти. И среди артистов, несмотря на известную фразу одного персонажа Островского: «Место артиста в буфете», -пьянство как болезнь встречается не так часто, как об этом судачат. Крайне редко можно наблюдать хронический алкоголизм с белой горячкой и у государственных деятелей, среди которых ведь тоже попадаются гении - как добрые, так и злые. Для них более характерно бытовое пьянство. Или такие бредовые расстройства, как мания преследования и подозрительность.

А теперь подробно рассмотрим диагнозы самых известных исторических личностей.

Михаил БУЯНОВ
Михаил БУЯНОВ

Петр Ильич лишь фантазировал о сексе

Самый стойкий миф сегодня про Петра Чайковского, что он был гомосексуалистом. Но, по словам доктора, это неправда. Откуда же взялся этот слух?

- Петр Ильич был несчастный человек и всю свою жизнь мучился от чудовищного страха смерти - танатофобии, - начинает объяснять издалека Буянов. - И был еще тяжелым ипохондриком. Искал у себя всякие болячки, пороки, называл себя самым плохим человеком на Земле. Как часто бывает уневротиков, одержимых чудовищными страхами, причем на фоне гениального таланта, он часто пил.

В 37 лет по настоянию своего отца Чайковский, уже будучи профессором Московской консерватории, женился на своей студентке. Но это была истеричная девушка с вялотекущей шизофренией. Их брак был недолгим. Чайковский развелся. И после его бывшая супруга Антонина Милюкова провела 21 год, вплоть до своей смерти, в психиатрической клинике. А Чайковский до конца жизни остался один. Он вообще в принципе, наверное, был асексуалом, то есть сексуальная жизнь его интересовала только в фантазиях. Все его силы уходили в творчество.

Но прошло десять лет после его смерти от холеры, как появились слухи, что он, оказывается, был гомосексуалистом и что он не умер, а покончил жизнь самоубийством. Дескать, где-то в колбе нашел холерный вибрион, специально выпил его и умер. Откуда эта чушь пошла? Я потратил на это много лет и докопался до истины. Оказалось, что все это пошло, как часто бывает в жизни, от женщины. В консерватории учились две студентки, сестры по фамилии Пургольд. Они были одержимы жаждой выйти замуж за выдающихся композиторов. Откровенно и даже с шантажом - «не женитесь - повешусь!» - домогались Мусоргского, Римского-Корсакова, а также Чайковского. Но он к тому времени уже обжегся на женитьбе, отказал одной из них и сразу уехал путешествовать. И отвергнутая гением сестрица Пургольд из мести стала распускать слухи, что он был гомосексуалистом. Однако никаких свидетельств этому нет. Нет ничего тайного, что бы не стало явным. И его гомосексуальные наклонности хоть как-то проявились бы. Ведь за ним охотились папарацци. Описывали каждый его шаг. Журналисты дежурили у его гостиницы. О его жизни было все известно в мельчайших подробностях. Но те люди, которые поверили этому слуху, стали его обновлять и распространять уже сегодня в Интернете. В доказательство приводят письма, которые якобы Чайковский писал своему брату, где рассказывал о своем гомосексуализме. Этих писем в природе не существует! Кроме того, Петр Ильич, как человек, мучившийся страхами, без конца ходил по психиатрам. Среди врачей, к которым он обращался, был, в частности, Иван Балинский, один из создателей нашей отечественной психиатрии, заведующий кафедрой, выдающийся профессор. Также Чайковский обращался почти ко всем знаменитым парижским психиатрам, например, к знаменитому Теофилю д’Аршамбо. И никто из них никогда не писал, не говорил о гомосексуализме великого композитора. Конечно, психиатры всегда хранят свою врачебную тайну. Но у каждого врача есть свои ученики, которым они многое рассказывают, но и из них до сих пор никто даже не намекал, что Чайковский был извращенцем. К слову, психиатры сегодня исключили гомосексуализм из своих психиатрических справочников по настоянию Американской психиатрической ассоциации. Но оставили в наших классификациях такие понятия, как «неуточненное половое извращение».

Захистити пам'ять про захисників

  • 23.06.11, 22:28
Дмитро Вєдєнєєв Професор, доктор історичних наук, заступник голови Українського інституту національної пам'яті

У виступі президента України 3 червня 2011 року нарешті публічно було визнано згубність зловживань історичним матеріалом для майбутнього Української держави. Глава держави звернувся "до усіх політичних сил з проханням та вимогою припинити політичні спекуляції на історії, мовних і етнокультурних питаннях".

Складається враження, що раціональна межа допустимого впливу поглядів на історію на формування майбутнього України та її громадянства свідомо зруйнована.

У неконструктивних (і як, правило, безплідних) дискусіях між суб'єктами суспільно-політичного життя демонструється готовність розбіжності у поглядах на історію поставити вище за необхідність громадянської консолідації та забезпечення територіальної цілісності України.

Залишитися без майбутнього... заради історії

Минулому надається вочевидь гіпертрофоване значення, за яким комфортно маскується безвідповідальне небажання (неспроможність) до творення достойного майбутнього своїх же нащадків.  

По суті, суспільна свідомість доводиться до такого стану, що чимала частина громадянства готова пожертвувати спільним майбутнім в єдиній державі заради обстоювання конфронтаційних поглядів на минуле, бажання і надалі відчувати "фантомний біль" історії.

Потужним знаряддям унеможливлення порозуміння між різними суспільно-політичними силами стало "вживлення" в їх програмні та ідеологічні засади непримиренних поглядів (тлумачень) спільного минулого українського народу як сукупності процесів і подій, котрі відбувалися незалежно від нашої воліі які сучасники, із зрозумілих причин, не можуть піддати коригуванню.

Як це не парадоксально, але пафосні заклики до подолання "меншовартості" українського народу дивним чином уживаються з підривом віри у його спроможність як дійового чинника Історії.

Тут варто погодитися з думкою професора Наталії Нарочницької: "Суспільство втомилося ставитися з презирством до своєї Вітчизни... Коли нації навіюють, що вона - невдаха світової історії, не здатна ні на що сама й навіть не може засвоїти чужі уроки... то руки опускаються від відчуття безвихідності".

Передовсім, звернімося до значення пам'яті про Другу світову війну - з точки зору забезпечення громадянської консолідації й формування сучасної української політичної, поліетнічної нації як фундаменту легітимності Української держави.

"Плавильний тигель" формування радянської громадянської спільноти був відключений, а механізму творення громадянства незалежної України не створено навіть на рівні розробки доступних суспільству доктринальних документів.

Складається враження, що пострадянській Українській державності зовнішніми центрами силами просто заборонено вдаватися до такої політики, яка б формувала почуття власної гідності та гуманітарного суверенітету, у тому числі - через повагу до звитяги предків.

Чимало громадян або взагалі втрачають історичну пам'ять, або її сегмент у свідомості (психології) все більше і більше набуває ознак корпоративності чи протистояння (партійно-політичного, регіонального тощо), перетворюючи погляди на історію у своєрідний ментальний вододіл по лінії "свій-чужий".

Натомість історична пам'ять про Перемогу на сьогодні є одним із небагатьох суспільно значущих чинників, здатних консолідувати суспільну свідомість та забезпечувати життєво важливий для народу духовний зв'язок між поколіннями. 

Промовистим є дослідження, проведене соціологічною службою Центру Разумкова з 1 по 5 квітня 2011 року в усіх регіонах України (опитано 2009 респондентів віком від 18 років). Показово, що понад дві третини громадян України (70%) вважають День Перемоги великим святом, ще 23,6% опитаних вважають цей день "звичайним святом".

Не вважають День Перемоги святом лише 4,7% опитаних. Понад 66% опитаних громадян вважають ту війну саме Великою Вітчизняною.

Звідси - шалені псевдонаукові та інформаційні атаки саме на статус українського народу як жертви нацистської агресії та одного із народів-переможців, фундаторів післявоєнної світобудови.

Помітимо, що такої вакханалії наруги над участю предків у Другій світовій війні немає у наших колишніх союзниках по Антигітлерівській коаліції. Невже перекручення й тотальна "дегероїзація" історії відводиться саме нам як сумнівний привілей?

Окремо слід звернути увагу на те, що сучасна історична наука здебільшого негативно оцінює радянський період історії України, хоча занепад продуктивних сил й соціальної сфери в Україні після 1991 р. навряд чи залишає за сучасниками моральне право "суворо судити" своїх предків, які перемоглиу війні і вже до 1948 р. спромоглися вийти на рівень виробництва національного продукту 1940 р.

Масштабне й скоординоване "розвінчування" історії радянського періоду за доби "перебудови" 1987-1991 рр. (що могло відбутися лише з санкції та управлінської ролі самої КПРС) стало одним із провідних важелів делегітимізації радянського ладу й керівної ролі правлячої КПРС.

Однак після розпаду СРСР інтенсивне "зведення рахунків" з радянським минулим не припинялося. Варто підкреслити, що "антирадянський дискурс" передовсім призводив до підриву авторитету держави, її основних інститутів.  Його репродукування вже за умов суверенного існування України поширило деструктивні інформаційні впливи тепер вже і на незалежну державність.

Здати Соборність заради "красного слівця"?

Геополітичні та міжнародно-правові акти радянської доби становлять основу територіальної цілісності та легітимності кордонів сучасної України, незалежно від того, які цілі свого часу переслідувало політичне керівництво СРСР.

Попри квазі-самостійність у складі СРСР, УРСР виступала співзасновницею ООН, окремою договірною стороною на Паризькій мирній конференції 1947 р. (де, зокрема, закріплено відмову Румунії та Угорщини від територіальних претензій до УРСР).

Сучасне українське суспільство сприймає це як статус-кво, що набув надійного (на свій час) багатостороннього або двостороннього правового фіксації в рамках оформлення міжнародно-правових наслідків Другої світової війни.

Водночас, як зазначається у доповіді Національної розвідувальної ради США "Глобальні тенденції-2025", "міжнародна система, що склалася після Другої світової війни, повністю зміниться". Саме процеси демонтажу системи післявоєнних міжнародно-правових актів створили глибинну потенційну передумову до визрівання спокус перегляду територіальної спадщини "старої" системи міжнародних відносин.

Президент Румунії Т. Бесеску заявляв, що "Молдова є неіснуючою державою", а він "ніколи не підпише договір, який би узаконював пакт Молотова-Ріббентропа", і не "перетвориться в їхнього партнера".

У квітні-травні 2008 р. Бесеску неодноразово дорікав Україні про "забуття повернення Кишиневу Південної Бессарабії та Північної Буковини", і давав зрозуміти, що очікуваний ним територіальний розпад України є бажаним з погляду відтворення Великої Румунії. Вельми тривожно, що такі висловлювання не знайшли осуду у європейського політикуму та євроструктур.

Однак нас більше цікавить історико-гуманітарний та інформаційно-психологічний аспект поставленої проблеми. Судячи з останніх подій, саме у цій площині триває накопичення передумов для можливого перегляду кордонів України, визначених у 1939-1947 рр.

Процеси, що відбуваються у політико-гуманітарній сфері наших посткомуністичних сусідів, також не можуть не викликати занепокоєння. Згадаємо хоча резолюцію Сейму Республіки Польща про трактування подій вересня 1939 р. як "четвертого розділу Польщі", що де-факто ставить під сумнів легітимність існуючих кордонів Литви, Білорусі, України та Молдови.

Зростає вплив  радикально-націоналістичної  партії "За кращу Угорщину" ("Йоббік"). Лідери "Йоббіка" та інших націонал-радикальних партій вважають справедливим повернення Угорщині "земель корони святого Іштвана" - Трансільванії та принаймні частини Закарпаття із Унгваром (Ужгородом) та Мункачем (Мукачевим), рішуче відкидають "образливі для угорської нації" умови міжнародних трактатів.

"Відмежування" від "радянської історії" доби Другої світової війни та доби післявоєнного врегулювання може бути використане радикальними силами сусідніх з Україною держав для піддання сумніву конфігурації західних кордонів України.

Зокрема, Ялтинська конференція  1945 р. ухвалила постанову "Про Польщу", що закріпила визнання великими державами приєднання Західної України до УРСР. Угода СРСР з Чехословаччиною від 29 червня 1945 р. передала УРСР Закарпаття.

До слова, будучи одним із ініціаторів "прирівнювання нацизму й сталінізму", та ж Польща не ставить під сумнів приналежність собі до 30% сучасної території - земель, які вона отримала саме завдяки жорсткій позиції сталінської дипломатії (радимо звернутися до мемуарів Андрій Громико, де описана справжня боротьба Сталіна з Черчиллем за передачу Польщі східних німецьких земель).

Досвід останніх років свідчить, що навіть щирі наміри України проводити політику міжнаціонального примирення, визнання негативних нашарувань у відносинах з сусідами в минулому (а подекуди й одностороннє каяття) зовсім не гарантує нашій державі адекватного ідейно-історичного "роззроброєння" та відмови від подвійних стандартів, інформаційно-психологічної агресивності з протилежної сторони.

Парад, якого не було, або Образливі міфи про "злочинних предків"

Як підтвердження "рівної відповідальності" Німеччини і СРСР за розв'язання Великої війни наводиться "спільний радянсько-німецький парад у Бресті"в 1939 році. Насправді, це був урочистий марш лише німецьких частин при їх виведенні із міста і передачі Бреста радянській стороні.

Німці настирливо наполягали на проведенні параду й присутності радянських представників, посилаючись на попередні домовленості. Парад приймав командир 19-го моторизованого корпусу генерал-лейтенант Гейнц Гудеріан, а поряд з ним, на відомих фото, стояв командир 29-ї танкової бригади, комбриг Семен Кривошеїн (майбутній генерал-лейтенант і Герой Радянського Союзу).

Воєначальники спілкувалися французькою. Спільного параду не сталося, обмежилися, за наполяганнями радянських офіцерів, "церемоніальним виведенням німецьких військ під наглядом радянських представників". У сфабрикованих документальних фільмах кадри проходження радянських військ "запозичені" із стрічок про паради на Красній площі...

Дійсно, в останні роки зростає хвиля писань про "обопільну відповідальність" Німеччини і СРСР за розв'язання Другої світової війни, що у перспективні не тільки паплюжить наших предків - справжніх жертв агресії - але руйнує морально-політичні підвалини післявоєнного світоустрою.

Не можна не помітити, що ситуація з висвітленням й оцінками радянсько-німецьких угод 1939 р. взагалі виглядає парадоксально. З одного боку, чимало авторів намагаються не згадувати, що Мюнхенська угода 1938 р. пошматувала Чехословаччину, надалі штовхала агресора на Схід, викликала прямо каналізовані на Україну територіальні апетити Польщі (операція "Лом" у Закарпатті), Угорщини (агресія проти Карпатської України 1939 р.), Румунії.

Впала система безпеки в Європі, остаточно поховавши Версальську систему та Лігу Націй, французькі союзи у Східній Європі, відповідні угоди між СРСР, Францією та Чехословаччиною, між Францією та Польщею, відкривши шлях на Польщу...

Міністр закордонних справ Третього рейху Ріббентроп вихвалявся у бесідах з радянськими дипломатами, що розправа з Польщею - "справа семи-десяти днів" (Польща ухилялася тим часом від участі у колективній системі безпеки й щиро вірила у вступ своєї кавалерії до Берліну за тиждень-другий).

Гітлер і не ставив розв'язання Другої світової війни у залежність від союзницьких зносин з СРСР (котрий відкрив фронти проти некерованої вже Польщі лише тоді, коли сам вважав за своєчасне, а не коли цього благав "друг Адольф").

Поза увагою залишаються реальні плани Третього Рейху на Сході та потурання їм британської дипломатії, вся сукупність обставин, що викликали появу "акту Молотова-Ріббентропа" - не менш і не більш цинічного, аніж попередні й сучасні йому кроки решти великих держав, спрямовані на розподіл територій та сфер впливу.

Об'єктивні оцінки пакту дав патріарх американської дипломатії та геополітики Генрі Кіссенджер: Гітлер передовсім прагнув до життєвого простору на Сході, куди планував піти після перемоги над Заходом, а відтак пакт 1939 р. можна розглядати як "сталінське досягнення", котре "бодай тимчасово поміняло місцями пріоритети Гітлера".

Пакт Молотова-Ріббентропа - це було "вище досягнення, яке могло бути запозичене з трактату на тему мистецтва державного управління...", пише вільний від радянофільства й слов'янофільства автор.

До слова, "секретну карту" (!) щодо розподілу сфер впливу у Європі газета "Правда" мільйонними тиражами оприлюднила через кілька днів після підписання радянсько-німецької угоди - щоб б там не розповідав секретар ЦК КПРС О.Яковлев.

Для агресора значно важливішим стало розуміння того, що західні демократії закриватимуть очі доти, поки рейх кидає війська на Схід. Безкарним стало введення німецьких військ у демілітаризовану Рейнську зону (1936 р.), анексія Австрії (1938 р.), окупація Чехословаччини, напад на Польщу при повній військовій  бездіяльності її західних "гарантів безпеки".

Варто згадати і "дивну війну" після вторгнення у Польщу - бездіяльність 110 французьких та англійських дивізії, розгорнутих на Заході, проти  23 слабко озброєних німецьких дивізій. Усі танки та авіація зав'язли тоді у Польщі, однак західні держави чомусь не скористалися шансом піти маршем на Берлін і не допустити 50-мільонних жертв Другої світової бійні (додамо і 35 мільйонів загиблих у 1931-1945 рр. китайців).

До слова, майбутній "геній танкової війни" Гудеріан зовсім не здобував підготовку у радянській танковій школі під Казанню - він відвідував її як інспектор у 1932 р. Після ж 1933 р. обмежене військово-технічне співробітництво між Німеччиною та СРСР практично повністю переривається.

Однак нам уперто втлумачують - саме ваша країна дала змогу Німеччині розв'язати Другу світову війну.

Хто "відгодовував" агресора?

Поширеним є твердження на кшталт "торгівля між СРСР та Рейхом нечувано зміцнила воєнно-економічний потенціал Німеччини". Що ж, звернімося до економічного виміру приходу Гітлера до влади та підготовки його до агресивних війн.

Цікаво, що фінансовий стан нацистського руху покращувався ... у мірі поглиблення загальної економічної кризи Веймарської Німеччини. Гітлерівська НСДАП отримала значні фінансові вливання від провідних корпорацій, зокрема - від металургійного магната Тіссена (одного із власників створеного спільно з рокфеллерівським банком "Ділон Рід і К" "Сталевого треста"), корпорації "І.Г. Фарбеніндустрі" (на 45% фінансувала виборчу кампанію Гітлера в 1930 р., сама ж перебувала під фінансовим контролем рокфеллерівської "Стандарт Ойл").

У вересні 1930 р. гітлерівська партія отримала 6,4 млн. голосів, посіла друге місце у Рейхстазі, після чого фінансові дотації ще збільшилися. Провідним посередником між головними німецькими промисловцями й нацистами став Ялмар Шахт - згодом одна із центральних фігур фінансово-промислового життя Третього рейху.

4 січня 1932 р. на зустрічі провідного англійського фінансиста М. Нормана с А.Гітлером й фон Папеном, досягається таємна угода про фінансування НСДАП. 30 січня, цілком демократичним шляхом, Гітлер став рейхсканцлером.

Новий режим одразу ж відчув доброзичливе ставлення - коли фюрер відмовився від подальшої виплати репарацій переможеної у Першій світовій війні Німеччини, переможці - Франція і Англія - навіть не висунули претензій. Більше того, після зустрічі у травні 1933 р. глави Рейхсбанка Яламара Шахта з групою провідних американських банкірів, США надали Німеччині кредит в 1 млрд доларів (колосальна по тим часам сума).

У червні того ж року Я.Шахт домігся від Британії  скасування виплат по старих позиках, і надання нового кредиту в 2 млрд доларів! До 1939 р. саме Англія була головним торгівельним партнером рейха. Гітлер не приховував, що віру в успіх реалізації т.зв. "чотирьохрічного" плану йому надавала упевненість в отриманні кредитів  від західних демократій.

Чимало обладнання та патентів спрямували німцям відомі фірми США - "Пратт та Уїтні", "Дуглас", "Бендікс Авіейшн" (по заокеанським патентам, зокрема, випускався пікірувальник "Юнкерс-87"). Ба більше, навіть у  1941 р. американські інвестиції в економіку Німеччини становили 475 млн. доларів ("Стандарт Ойл" - 120 млн, "Дженерал моторс" - 35 млн., ІТТ - 30 млн., "Форд" - 17,5 млн.).  Грошові суми, до речі, треба помножити щонайменш на 20, аби зрозуміти їх теперішню вартість.

Німеччина отримала величезні займи та інші фінансові вливання саме від західних держав - переможців у Першій світовій війні, і саме вони, не "економічне співробітництво двох диктаторів" реально уможливили готовність вермахту до агресії.

***

Пам'ять про Другу світову, Велику Вітчизняну війну й Перемогу залишатиметься важливою складовою історичної свідомості й самоідентифікації українського народу. Виявлена багатьма мільйонами мешканців України самопожертва, бойова й трудова звитяга слугуватимуть одним із важелів віри українського народу у сенс свого державницького буття, спроможність як повноцінного суб'єкта, без перебільшення, всесвітньо-історичного процесу.

Міжнародно-правові наслідки перемоги становлять легітимну основу кордонів, територіальної цілісності й міжнародного статусу України як суверенної держави. Поліфонія в оцінках конкретних подій і процесів 1939-1945 рр. не може перекреслити цього науково доведеного й об'єктивно існуючого фундаментального факту.

Шанування переможців є консолідуючим чинником сучасного українського суспільства, засобом недопущення непорозумінь між поколіннями громадян України як однієї з засад стабільності й безпеки.

Ми не маємо права ставити під сумнів роль попередніх поколінь, які військовими та трудовими зусиллями довели саме справедливий  та глибоко вітчизняний характер тієї війни. Натомість нігілізм й легковірність фальсифікаціям можуть дорого коштувати майбутньому цілісної Української держави.

Патриотка, однако!

  • 22.06.11, 23:49
Всегда считал знаменитую теннисистку космополиткой.  Однако, как следует из нижеследующего материала и ей не чужды патриотические порывы. Мария Шарапова: Я горжусь тем, что я русская!

Теннисистка объявила, что не собирается менять гражданство

Мария ШАРАПОВА, которая уже много лет живет в Америке, не собирается менять гражданство – по словам теннисистки, она всегда чувствовала себя русской.

Мария родилась в городе Нягань Ханты-Мансийского автономного округа, а теннисом в возрасте четырех лет занялась уже в Сочи, куда переехала с семьей. В 6 лет она сыграла на показательном уроке в Москве с Мартиной Навратиловой, которая рекомендовала отдать Машу в американскую теннисную академию.

Мария ШАРАПОВА на вечеринке в честь открытия Уимблдона

Мария ШАРАПОВА на вечеринке в честь открытия Уимблдона

-Я всегда ощущала себя русской. Никогда не собиралась менять гражданство. Я помню, откуда я родом, и очень горжусь своими сибирскими корнями. Кроме моих родителей, вся семья живет в России. Я часто звоню своим дедушке и бабушке. И с родителями мы говорим по-русски, любим русскую еду, - рассказала спортсменка официальному сайту Уимблдона.
Мария ШАРАПОВА на вечеринке в честь открытия Уимблдона

Мария ШАРАПОВА на вечеринке в честь открытия Уимблдона

Мария ШАРАПОВА. Фото wimbledon

Мария ШАРАПОВА. Фото wimbledon

  Rambler's Top100 SpyLOG  HotLog

К 70-летию начала Великой Отечественной войны

  • 22.06.11, 00:40
Против СССР воевала вся Европа
Анна ПОЛЯКОВА.
Советский солдат уходил воевать за родную землю, а в итоге очистил от фашистов весь мир

Советский солдат уходил воевать за родную землю, а в итоге очистил от фашистов весь мир

22 июня исполнится 70 лет с начала Великой Отечественной войны. Чем дальше в историю уходит этот день, тем больше становятся пробелы в памяти потомков. Все громче раздаются голоса безумцев, которые пытаются убедить весь мир в том, что вклад СССР в победу над фашизмом минимален. Умалчивая о том, что практически вся Европа прилежно вносила свой вклад в укрепление гитлеровской армии, а не в ее разгром.

Страны, оккупированные Гитлером, всегда выставляли себя жертвами. Мол, пришли злые захватчики, что мы могли сделать против них? Бороться было невозможно. Работать заставляли под страхом смерти, морили голодом и истязали. Однако на деле оказывается, что на Западе под немцами все было не так плохо. Это наши войска, отступая, взрывали промышленные предприятия, чтобы не достались врагу. Партизаны и жители занятых фашистами территорий устраивали саботаж и диверсии. В большинстве оккупированных европейских стран рабочие прилежно трудились, получая зарплату и попивая пиво после работы.

Все для фронта, все для победы

В 1938 году соотношение сил в немецкой и чехословацкой армиях было сопоставимо. Причем технически чехи были прекрасно оснащены: они обеспечивали 40 процентов мировой торговли оружием и военной техникой, а их танки были лучшими в Европе. И вот эта страна без единого писка сдается Гитлеру. Помимо трофеев, Германия получает в свое распоряжение хорошо известные заводы: «Шкода», ЧКД, «Польди», «Зброевка». А покладистые чехи начинают прилежно работать на нацистов. Стрелковое оружие, бронетехника, самоходные орудия, самолеты чешского производства составляют как минимум четверть всего вооружения фашистской армии. Плюс автомобили, боеприпасы и детали для ракет «Фау-2».

Жизнь в оккупации на территории СССР… (фото privetsochi.ru)

Жизнь в оккупации на территории СССР… 

-Без чешской военной промышленности и чешских танков у нас не было бы четырех танковых дивизий, что сделало бы невозможным нападение на Советский Союз, - признавался подполковник танковых войск вермахта Гельмут Ритген. Цеха оружейных заводов встали лишь 5 мая 1945 года. И за всю войну ни одной попытки саботажа или вредительства! Наоборот, конструкторы модернизируют оружие и борются с австрийскими коллегами за право разработать и внедрить тягач-вездеход, предназначенный для непроходимых русских лесов иболот. А отчего же не стараться, если хозяин доволен, а тем, кто хорошо работает, продукты выдает по повышенным нормам. - Чехи передали в наше распоряжение всю необходимую информацию о своих танках, - с благодарностью вспоминал немецкий инженер-подполковник Икен. - Чешские офицеры были уверены, что их машины полностью соответствуют потребностям вермахта. И нам ни разу не пришлось столкнуться с акциями саботажа или какого-либо сопротивления.
…и во Франции разительно отличалась (на фото афиша выставки фотографий «Парижане в оккупации»)

…и во Франции разительно отличалась (на фото афиша выставки фотографий «Парижане в оккупации»)

На германской войне только пушки в цене

Оснащенная французскими огнеметными танками рота фашистов особо отличилась при взятии Севастополя. Бронетехника, гаубицы, минометы, противотанковые пушки, боеприпасы регулярно поступали вермахту с заводов Франции. Здесь была произведена самая большая гаубица: снаряды весом 1654 кг, выпущенные из нее, крошили кварталы Ленинграда. Около 10 000 танков, самоходок и базовых машин для их создания поставили Гитлеру Франция и Чехия. Союзники Третьего рейха - Италия и Венгрия дали вдвое меньше. - Промышленность и экономика продолжали ритмично работать, на предприятиях «Рено» с конвейера бесперебойно сходили грузовики для Вермахта, - отчитывался Отто Райле, помощник главы германской военной разведки. - Французы без всякого принуждения производили в больших объемах и без рекламаций продукцию для нашей военной промышленности.

Собранные в Чехии и Франции «рамы» зависали над нашими позициями, указывая вражеским артиллеристам, куда лучше целиться. Сбить их было очень непросто

Собранные в Чехии и Франции «рамы» зависали над нашими позициями, указывая вражеским артиллеристам, куда лучше целиться. Сбить их было очень непросто

Французские авиадвигатели стояли на немецком противотанковом штурмовике «Хеншель-129» и на транспортном самолете «Мессершмитт-323», поднимавшем в небо в семь раз больше груза, чем любые другие, он даже броневики перевозил. 750 из 894 двухкорпусных артиллерийских корректировщиков «Фокке-Вульф-189» - знаменитых «рам», доставивших немало хлопот нашим войскам, - сошли с конвейеров заводов в Бордо и Праге. Заводы «Пежо» и «Ситроен» также работали на гитлеровскую армию: тогда французский автопром был мощнее немецкого. Его продукция составляла пятую часть автопарка гитлеровской армии. Да, в стране было движение Сопротивления. Однако героизм подпольщиков несколько теряется на фоне размаха, с которым Франция оказывала помощь оккупантам. Мы многое слышали о 72 героях-летчиках из авиационного полка «Нормандия - Неман». И почти ничего о 200 000 французов-добровольцев, воевавших на стороне Гитлера.
Почти 20 000 добровольцев из Испании, формально соблюдавшей нейтралитет, воевали на стороне ГИТЛЕРА. Специально для них была изготовлена медаль, которую ветераны продолжали носить после войны

Почти 20 000 добровольцев из Испании, формально соблюдавшей нейтралитет, воевали на стороне ГИТЛЕРА. Специально для них была изготовлена медаль, которую ветераны продолжали носить после войны

Помогли, чем могли

10 000 единиц бронетехники, 9000 самолетов, 17 000 авиадвигателей, 12000 артиллерийских установок, 350 000 грузовиков получил фюрер от маленькой Австрии. В силу своих промышленных мощностей исправно поставляли продукцию заводы Польши, Голландии, Дании, Норвегии. Стратегическое сырье, вооружение, материалы, техника - объединенная Европа обеспечивала нацистов всем необходимым. В том числе человеческими ресурсами: около 2 000 000 человек пошли добровольцами в гитлеровскую армию. Причем часто такие вояки отличались большей жестокостью, чем немцы. - Есть на моей памяти несколько вылетов, когда бомбить летали в тыл, - вспоминал Борис Рапопорт, в годы войны бывший штурманом ночного бомбардировщика «По-2».

- Летом 1944 года боевики польской Армии Крайовой вырезали в городе Минске-Мазовецком наш госпиталь, убив 200 раненых и весь персонал. После нападения поляки укрылись в лесу. Вот нас и привлекли - бомбить этот злополучный лес. Всего, по оценкам специалистов, против СССР воевали 350 000 000 человек. И неважно, сражались они с оружием в руках или усердно трудились в шахтах и на заводах.

В 1945-м вряд ли кто осмелился бы приуменьшить роль нашей армии в победе над нацизмом

В 1945-м вряд ли кто осмелился бы приуменьшить роль нашей армии в победе над нацизмом

Кому война, а кому мать родна

В банках  нейтральной Швейцарии хранились финансы нацистского правительства, а также золотые слитки - 75 процентов захваченного золота. В том числе переплавленного из выдранных у жертв концлагерей зубов и снятых с них украшений. Получали прибыль и швейцарские страховые компании: до 1944 года они выписали в Германии 206 000 страховых полисов. Бизнес тоже не отставал: высокоточные приборы, телефоны, рации, часы поставлялись фашистам исправно. А газ для использования в концлагерях шел из лабораторий химической компании «Ciba» (в 1996 году вошла в состав известного фармацевтического гиганта «Novartis»). Те пленники, которые не угодили в газовые камеры, могли попасть на швейцарские заводы. Одна из компаний, которая использовала рабский труд, - хорошо известная нам теперь «Нестле». Впрочем, были в Швейцарии и благородные люди. Например врачи Красного Креста, добровольно отправлявшиеся на поля сражений. Вот только помогали они раненым одной стороны - не нашей. И хотя страна приняла к себе 60 000 гражданских лиц, бежавших из Германии и Австрии, 20 000 евреев были выданы нацистам и впоследствии уничтожены в концлагерях. И уж совсем ошеломляющим выглядит суд над подпольщиками из Женевы, которые сотрудничали с участниками французского Сопротивления. Срок, пусть и условный, они получили за «нарушение нейтралитета»! Однако к соседу одного из героев, который доносил на них нацистам, никаких претензий не было. Швеция, также объявившая нейтралитет во Второй мировой войне, снабжала Германию железной рудой и сталью: треть немецких боеприпасов и вооружения была изготовлена из шведского сырья. В период 1941 - 1943 гг. она предоставляла свою территорию для транзита немецко-фашистских войск, вооружения и грузов. А шведский король Густав V в личном письме благодарил Гитлера в октябре 1941 года за разгром большевизма.

Только факт * Треть японских школьников уверены, что атомную бомбу на Хиросиму и Нагасаки сбросил Советский Союз.


Французский поцелуй

Пока русские женщины пахали землю, впрягаясь вместо скотины, парижанки ублажали фашистов

Оккупация не стала для жителей Парижа временем тягот и лишений. Судя по фотографиям тех лет, они чувствовали себя вполне комфортно. Светская жизнь в столице Франции продолжала бурлить. Несмотря на нацистские флаги, развешанные на госучреждениях, и толпы людей, вынужденных носить на одежде желтые звезды.

Французский исследователь Патрик Буассо в книге «1940 - 1945. Эротические годы» описывает «горизонтальное сотрудничество» парижанок с немцами. Гитлеровская армия, заняв город, реквизировала все бордели для собственных нужд. Но удивительно не это, а то, что французские женщины выстраивались в очередь, чтобы обслужить захватчиков. Стремясь угодить клиентам, они учили немецкий язык и красили волосы в черный цвет, чтобы получился возбуждающий контраст с блондинами-арийцами. Создавали домашний уют оторванным от родного очага военным. В благодарность командование разрешило сотрудникам и посетителям борделей не соблюдать комендантский час.

С приходом немцев количество «сотрудниц» борделей увеличилось в шесть раз

С приходом немцев количество «сотрудниц» борделей увеличилось в шесть раз

Плата за посещение элитных публичных домов, куда захаживал, к примеру, Герман Геринг, была сопоставима с еженедельным окладом высокопоставленного чиновника. Где-то там были блокадный Ленинград, концлагеря с газовыми камерами, боль, голод, смерть. А здесь любвеобильные француженки подавали нацистскому руководству шампанское в старинных бокалах, свежайшие пирожные на серебряных подносах, услаждали слух классическими музыкальными произведениями. И со слезами провожали своих клиентов на Восточный фронт. - Это были лучшие годы моей жизни, - вспоминала управляющая одним из элитных борделей мадам Фабьенн Жаме времена, когда полмира утопало в крови. - Я никогда не проводила время так весело и беспечно. Ночи во времена оккупации были фантастическими!  Rambler's Top100 SpyLOG  HotLog

"Серебряная калоша" - 2011

  • 20.06.11, 23:06

Звёздам ТВ и шоу-бизнеса вручили «Серебряные калоши»

Звёздам ТВ и шоу-бизнеса вручили «Серебряные калоши» В московском Центральном академическом театре российской армии состоялась 15-я церемония вручения премий «Серебряная калоша» за самые сомнительные достижения в отечественном кино, телевидении и шоу-бизнесе.
Кто в этом году получил «Калоши»

Полный список номинантов и победителей по версии радиостанции «Серебряный дождь»

Номинация: «Морда с билборда или обло с ебложки»

Номинанты: - Скиты российского шоу – бизнеса, можно сказать две скитины – группа «Чай вдвоем» за рекламу майонеза «Скит» - Евгений Плющенко, который стал первым в мире актером рекламы, совершившим тройной тулуп языком вокруг Чупа- Чупса - Легионер российской рекламы Наоми Кемпбел и ее жилой комплекс на Цветном бульваре - Активно придерживающаяся принципа: «актером можешь ты не быть, но чистить унитаз обязан» - Марина Голуб за рекламу средства «Комет» В номинации победила Марина Голуб за актерскую работу, блестящую, как ободок унитаза.

Марина ГОЛУБ с

Марина ГОЛУБ с "Серебряной калошей"

Номинация «В бой идут одни *удаки»

Номинанты: - Филипп Киркоров, напавший с кулаками на помощницу режиссера Марину Яблокову - Александр Баширов не поделивший автобус с Ксенией Бородиной и отстаивающий свою позицию при помощи кулачного боя - Алексей Ягудин, кулаком наказавший журналистку за излишнюю любопытность В номинации победил Филипп Киркоров, попавший в «яблочко» госпожи Яблоковой.

Номинация «Жжом за рубежом»

Номинанты: - Виталий Мутко – за презентацию русско – мундиальского разговорника - Бизнесмен Аркадий, заплативший миллион долларов ради того, чтобы сняться в клипе «Алехандро» у леди Гага - эксглава Федерального космического агентства Анатолий Перминов – номинируется за потерянные в Тихом Океане спутники системы ГЛОНАСС - Человек доказавший, что слово, действительно, не воробей – вылетит, не поймаешь - Алексей Воробьев на «Евровидении 2011» В номинации победил Алексей Воробьев и его пять букв славы на «Евровидении 2011».

Номинация «Промоушенничество года»

Номинанты: - Геннадий Малахов, в один день поКинувший Первый Канал - Владимир Киселев за благотворительное фондю под голос премьера - Анна Чапман за то, что кинула Америку и кинулась на телевидение В номинации победил Владимир Киселёв, за благотворительное фондю или концерт для пианино с обломом.

Номинация «Малышева да удалышева»

Номинанты: - Елена Малышева - женщина, которая знает, что сначала надо семь раз отмерить, а уже потом один раз обрезать - Елена Малышева с экскурсией в «Сектор Газа» - Елена Малышева за то, что приняла на грудь В номинации победила Мастер по художественному обрезанию свитера Елена Малышева.

Номинация «Бесогон года или наложить в ЖЖ»

Номинанты: - Анастасия Волочкова, выложившая в блог свои обнаженные снимки - Экс -глава Тверской области Дмитрий Зеленин - выложивший на всеобщее слюноотделение кремлевского червя - 12 девушек нелегкого поведения, студентки и абитуриентки журфака МГУ и их откровенная фотосессия в календаре, выложенному в подарок ко дню рождения премьер – министру Владимиру Путину - Резидент российского кинематографа Никита БЕСОГОН Михалков, который наложил на всех В номинации победила Анастасия Волочкова, за эротическую фотоссесию.

Марину ГОЛУБ со сцены унёс

Марину ГОЛУБ со сцены унёс "Мистер Проппер"

Номинация «Плагиат года. Беспроцентный займ или поделись мелодией своей»

Номинанты: - дуэт «Непара», который незапарился и дернул мелодию у дуэта «Modern Talking» - Группа «Любэ», которая перестала делить ноты на свои и чужие, и чья песня очень похожа на произведение Эдуарда Хиля - Стас Михайлов, чья композиция сильно напоминает хит Элтона Джона - группа «Дискотека Авария», чья песня похожа на знаменитую тему «Собака Баскервилей» В номинации победила группа «Дискотека Авария».

  Rambler's Top100 SpyLOG  HotLog

Британский выпускник должен уметь...

  • 19.06.11, 01:35
Британский выпускник должен уметь обращаться с оружием и принять роды у овцы!.. Список необходимых навыков для богатых отпрысков состоит из 39 пунктов. Татьяна БЕЗРУКОВА  Выпускники сдают тесты. Конечно же, они мечтают, что все в их жизни сложится замечательно. Что для этого нужно? Талант и хорошее образование? Оказывается, есть не менее важные навыки, без которых в жизни ну никак не обойтись. Есть в Англии такой журнал - Country Life. И ничего, что название переводится как «Сельская жизнь». Это не какая-нибудь аналогия «Работницы»-«Крестьянки». Это настоящее достояние Туманного Альбиона. А точнее, его чопорного класса. Так вот эта библия для богатых и успешных составила список из 39 навыков, которыми должен обладать выпускник школы.  Если, конечно, он хочет чего-то добиться в жизни. Ведь «молодой человек должен знать и уметь гораздо больше… Мы полагаем, что определенные навыки помогут в достижении жизни, приносящей моральное удовлетворение». Итак, английский выпускник должен уметь: 1 Приготовить блюда из трех разных меню для званого обеда. 2 Сказать «Не могли бы вы мне помочь, пожалуйста» на арабском, кантонском (диалект китайского), урду, испанском и русском. 3 Играть хотя бы на одном музыкальном инструменте, даже если это просто тамтам или губная гармошка. 4 Ездить на лошади хотя бы на уровне новичка. 5 Разбираться в технике, уметь настроить технические новинки и гаджеты. 6 Со знанием дела и страстью рассказать о пяти классических произведениях английской литературы. 7 Сделать искусственное дыхание, если человек перестал дышать. 8 Знать, как вырастить морковь из семян; различать пять видов деревьев, которые растут в стране; определять 20 разновидностей цветов и составить достойный букет. 9 Обращаться с ружьем, снять шкуру с зайца, выпотрошить рыбу и ощипать голубя. 10 Починить велосипед: прокол шины, цепь. 11 плясать шотландскую кадриль, вальсировать под Штрауса и веселиться под Леди ГаГа. 12 Различать совиньон блан и шардоне и знать, как смешать мохито и маргариту. 13 Написать запоминающееся благодарственное письмо. 14 Узнавать музыку Моцарта, Элгара и Генделя. 15 Повесить полку и установить розетку. 16 Завязывать галстук-бабочку, беседочный узел (булинь) и узел «Кровавый мясник» (используется при приготовлении мяса. - Прим. ред.). 17 Проплыть  под  парусом через  Солент  (пролив  в северной части Ла-Манша).  18 Правильно разрезать кусок запеченного мяса. 19 Видеть разницу между архитектурой в стиле Палладио, барокко или готика. 20 Сказать речь, развлечь аудиторию анекдотом или шуткой и спеть хотя бы две песни. 21 Управлять трактором, развернуть автоприцеп, заменить масло в двигателе, сменить колесо. 22 Ориентироваться в пяти столицах. 23 Устроить у себя прием (званый обед); сделать так, чтобы люди чувствовали себя комфортно. 24 Отбить хотя бы десять ударов в теннисном матче. 25 Разложить костер и развести огонь. 26 Показать три хороших карточных фокуса. 27 Определять пять созвездий и находить Полярную звезду. 28 Вести счет в крикете. 29 Со знанием дела говорить о пяти британских достопримечательностях. 30 Правильно откупорить и разлить бутылку шампанского. 31 Погладить мужскую сорочку, пришить пуговицу, зашить прореху. 32 веселить маленьких детей волшебными фокусами и сказками по крайней мере на протяжении одного часа. 33 Читать карту, установить палатку и упаковать рюкзак. 34 Хорошо знать по крайней мере по одной работе да Винчи, Дега, Тернера, Констебла и Каналетто. 35 Управлять банковским счетом. 36 Ускользнуть от футбольных беспорядков. 37 Правильно обратиться к членам королевской семьи. 38 Эффективно и вежливо предъявить претензии в ресторане. 39 Принять роды у овцы.  ...а украинский - произнести трехминутный монолог без «блинов»  Дарья ТОКАРЕВА Перечень большинства  умений и требований, предъявляемых к английским школьникам, для наших - дело одной-двух недель нехитрой подготовки.  «Комсомолка» провела собственный опрос на сайте kp.uа и подготовила свой перечень необходимых выпускнику школы навыков:  1 Суметь выделить существенное и отложить второстепенное. 2 Прежде чем начинать решать задачу, прочитать до конца ее условие. 3 Произнести трехминутный монолог, ни разу не употребив слов «блин», «как бы» и «в лом». 4 Оперативно избавиться от избыточной информации, полученной в школе и на подготовительных курсах. 5 Научиться планировать свои действия хотя бы на ближайшие несколько часов. 6 Не бояться чистого листа бумаги. 7 Не поддаваться на агрессивные рекламные акции и не верить тому, что пишут газеты или говорят по телевизору. 8 Распознавать за громким и притягательным названием вуза его истинные возможности. 9 Научиться выживать в условиях ограничений стандартной продовольственной корзины, соединять несочетаемое в кулинарии. 10 Заговорить по-английски. 11 Уметь разобраться с инспектором ГАИ, не уронив его и своего достоинства. 12 Хотя бы дочитывать до конца инструкции к техническим приборам и устройствам. 13 Выполнять Правила дорожного движения. 14 Бесстрашно реагировать на необходимость медицинского осмотра и диспансеризации. 15 Расставаться с любимыми, но ненужными предметами. Подарить свой телевизор ближайшему детскому учреждению. 16 Уметь загасить костер любой сложности. 17 Знать и уметь применять юридические тонкости, связанные с призывом в вооруженные силы.

 

Дедушке неймется

  • 18.06.11, 11:30
 Раньше у нас подобное печатали в рубрике "Их нравы" Невеста Хью Хефнера отменила свадьбу из-за измен 85-летнего плейбоя
Юлия ЯКОВЛЕВА.

25-летняя модель не смогла простить дедушке вранья

Невеста Хью ХЕФНЕРА Кристал ХАРРИС, которая должна была в субботу выйти замуж за издателя, объяснила, почему она так внезапно отменила свадьбу. Оказывается, пожилой плейбой не собирался после бракосочетания менять свой образ жизни, и невеста поняла, что она у 85-летнего дедушки будет не одна!

На шоу America's Entertainment Tonight плачущая Кристал призналась: -Я не была единственной женщиной в его жизни. Мне было плохо от понимания, что я выхожу замуж, зная это. А ведь брак – союз двух сердец.Это не то, чем раньше были наши отношения, - сказала она. Хефнер и раньше был известным донжуаном и, судя по всему, собирался наставлять жене рога. Девушка также призналась, что Хью замучил ее юристами и не дал ей времени обдумать предложение пожениться.

На телешоу плачущая Кристалл ХАРРИС рассказала, почему она отменила свадьбу с Хью ХЕФНЕРОМ

На телешоу плачущая Кристалл ХАРРИС рассказала, почему она отменила свадьбу с Хью ХЕФНЕРОМ

-Это произошло так быстро. Он предложил пожениться перед тремя камерами и фотографом. Я думала, это что-то, чего я хочу, - переживает она.Тем временем, стало известно, что отмена свадьбы влетит Хефнеру в $250 тысяч, так как уже был заказан свадебный торт, цветы и платье для невесты. На экземпляры нового номера журнала Playboy, на обложке которого Кристалл должна была появиться уже как миссис Хефнер, к ее фото теперь клеят стикеры с надписью «Сбежавшая невеста». Сам издатель кажется расстроенным тем, что свадьба сорвалась. Сейчас Хью принимает утешения от своих друзей и, как он признаётся в своем «Твиттере», пересматривает фильм «Сбежавшая невеста».
На обложки

На обложки "Плейбоя", где Кристалл представлена в качестве миссис Хефнер, спешно наклеивают стикеры "Сбежавшая невеста"

Хью ХЕФНЕР и Кристалл ХАРРИС

Хью ХЕФНЕР и Кристалл ХАРРИС

  Rambler's Top100 SpyLOG  HotLog

Зато посажен Ходорковский, укравший нефти у себя...

  • 16.06.11, 19:04
Сергей ПОНОМАРЁВ.

Поэтический комментатор - о неприкосновенности Сильвио Берлускони

Узнав о том, что итальянцы на референдуме отменили закон, дарующий Сильвио Берлускони и иным VIP-персонам иммунитет от судебных преследований, поэтический комментатор Сергей ПОНОМАРЕВ налил пивка и задумался над вопросом: а наступит ли и в России то время, когда министры, депутаты, судьи, прокуроры и другие “спецсубъекты” будут наказываться за правонарушения наравне с другими гражданами?..   Расположившись на балконе, Разделав воблу и леща, Я думаю о Берлускони, Его бельишко полоща.

На средиземноморском юге Он отдыхает – прям беда! Девчонкам лазиет под юбки, А, может, и еще куда.

Пошто премьера забижают?! Какие шьют ему дела, Раз девушки не возражают? Но пресса бьёт в колокола:

Ах, эти дамы слишком голы, Чтоб быть с мужчиной тет-а-тет! Мол, закатать его по полной! Долой его иммунитет!

Возможно, эти лицемеры Галдят, как лагерный баклан, Желая загасить, к примеру, Футбольный клуб его “Милан”?

Чтоб на судебных поворатах Гремел и ширился скандал, Чтоб без зарплаты был Дзамбротта, Чтоб Неста сильно голодал.

Чтоб укатали их зигзаги, Чтобы хромали до весны, И, скажем, перешел Индзаги В соседний “Интер”. Запасным...

Кусаю локти от бессилья, Поскольку знаю “от” и “до”: Закона вовсе нет в России, Футбола нет - одно дзюдо.


Сильвио БЕРЛУСКОНИ

Сильвио БЕРЛУСКОНИ

Танцуем мы всегда от печки, Мы гимны партии поём. В ходу захваты и подсечки И удушающий приём .

Зато – простите откровенность! - Скрывать мне это не резон: В стране есть неприкосновенность Для  целой группы VIP-персон.

Покуда важный человек ты, Дрожат менты и следаки: Вне подозрений спецсубъекты, Их жены, дочки и сынки.

Не скажут строго: “Отвечай-ка, Как шел извилистым путем!”, - Фамилия покуда Чайка, Хотя и звать тебя Артём.

И обойдется без базара, Без криков, пены на губе Рассказ о бывшем муже Зары - Того, который в ВТБ.

Сидит следак по руки скован - Что в области и что в Москве: “Нет, мне не зацепить такого!” - В его мелькает голове.

Какие голые девицы?! Они ж с кристальной чистотой! Ну на крайняк ворует вице, А губернатор – он святой!

А если были исключенья, Карьера их пошла на слом: Для исправленья и леченья - В страну далекую послом!

Казалось, пламя опаляет - А огонек уже зачах: Глядь, и уже опять гуляет На воле господин Сторчак.

Законность не остановила Того, кто с ней тянул канат. К примеру, взять – Андрей Вавилов: Сидит! Посажен он в Сенат...

Козырный туз покроет даму, А для печали нет причин:  Министр атомный Адамов Пять лет условно получил.

Пущай клевещут супостаты, Иммунитет пусть потерял, Но остается в депутатах Мошенник Егиазарян!

Да, статус VIP-персон таковский: Живут, бюджеты теребя. Зато посажен Ходорковский, Укравший нефти у себя.

  Rambler's Top100 SpyLOG

Скромный юбилей

  • 15.06.11, 19:45
Діду Панасу - 100 років.
14.06.2011 _ Людмила Нікітенко, Ліна Кушнір, "Україна Молода"
На УТ 1970-их не було костюмерної для ведучих "Вечірньої казки", тож Петро Вескляров виходив в ефір у власній вишиванці

Улюбленець дітвори УРСР мав єврейське походження, не знав російської мови і часто потрапляв під роздачу за свій "націоналізм". Однак обурені глядачі змушували чиновників повернути Дідуся Панаса на екрани.

"Добрий вечір вам, малятка, любі хлопчики й дівчатка. Це я, дід Панас..." - так зазвичай починав свою вечірню казку знаменитий ведучий програми "На добраніч, діти".

З розкішними козацькими вусами, у незмінній вишиванці він звертався до української малечі з інтер'єру простої сільської хати, прикрашеної вишитими рушниками. І розповідав неодмінно українські казки.

Через це Діда Панаса свого часу навіть звинувачували в націоналізмі. Зате малеча його дуже любила, вважаючи дідуся з телевізора своїм, рідним. А от про життя цієї непересічної людини ми знаємо зовсім мало. Навіть справжнє ім'я та прізвище Діда Панаса мало кому відоме.

З нагоди 100-річчя телеведучого ми й вирішили зазирнути в його життя поза екраном. Отже, як полюбляв говорити Дід Панас, "вмощуйтеся зручненько та слухайте уважненько"...

Дід Петро

Улюбленця української малечі радянських часів насправді звали Петром. Народився Петро Юхимович Вескляров 10 червня 1911 року в нинішньому райцентрі Тальне, що на Черкащині. Конкретних відомостей про те, як пройшло його дитинство, немає. Але, як розповів "УМ" почесний громадянин Тального Валентин Гордєєв, котрий довгі роки був редактором місцевої районної газети, достеменно відомо, що майбутній артист Петро Вескляров носив у ту пору прізвище Вескляр. Що змусило дописати в прізвищі закінчення "-ов"? Можливо, те, що походив він із єврейського роду, а можливо, німецький полон, у який потрапив під час війни. Втiм, про це нижче.

 Листи Діду Панасу від маленьких глядачів приходили мішками. Фото: gazeta.ua

У Тальному, розповідає Валентин Олександрович, майбутній Дід Панас мешкав із батьками в так званій комуні в Здобутку, що на околиці мiста.Там, неподалік Козаченкової Балки, було зведено добротний двоповерховий будинок, у якому й поселилися кілька сімей, в тому числі й Вескляри.  Для кожної комунарської сім'ї було виділено по кімнаті, а харчувалися усі у спільній їдальні. Був у комуні навіть власний дитсадок. Це вже пізніше кожна родина вибудувала для себе окремий будинок. Про існування комуни тальнівчанам нагадує тепер березовий гай та дубовий ліс, посаджений руками комунарів. На жаль, родичів Весклярова, навіть далеких, у Тальному не залишилося. Найближчі рідні - батьки - померли, а єдиний брат загинув на війні. Захоплення театром у Петра Вескляра розпочалося з тальнівського драматичного гуртка. Там його талант і помітили артисти з Черкаського театру, які приїжджали до Тального. Вони запросили Петра до Черкас. Так він став актором Черкаського робітничо-селянського театру. Було це в 1932-1940 роках.

"Я російську не можу вивчити"

У 1941 році, з початком війни, його призвали у військовий театр Південно-Західного фронту, але, потрапивши в оточення, Петро Юхимович опинився у фільтраційному таборі. Єврейське походження йому вдалося приховати, а коли видалася нагода - зумів утекти. Згодом Весклярову вдалося дістатися окупованого гітлерівцями Києва. Тут він влаштувався на роботуна залізниці, де організував театральний гурток...

Із поверненням радянської армії актора відправляють до Луцька - у Волинський український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка, де він працював до 1959 року. І де було зіграно чимало вдалих ролей - Миколу Задорожнього з "Украденого щастя", Командора з "Камінного господаря", Городничого з "Ревізора", Монтанеллі з "Овода". Тут талановитого актора помітили кіношники і стали запрошувати на зйомки у фільмах. Тож згодом Петро Юхимович переїздить до столиці, де активно знімається, здебільшого в ролях другого плану.

В ролі годинникаря у фільмі "Серце Бонівура" (1969). Фото: kino-teatr.ru

Загалом у кіно його доробок нараховує понад двадцять фільмів. Серед них і такі відомі, як "Олекса Довбуш", "Іванна", "Лісова пісня", "Гадюка", "Циган", "Вій", "Серце Бонівура". Остання його стрічка "Забудьте слово "смерть" датована 1979 роком, у цей час Петро вже активно виступав у ролі Діда Панаса. Останнє, вважає журналіст Володимир Заманський (нині покійний), який десять років працював із Дідом Панасом, безпосередньо позначилося на кар'єрі актора. Адже образ настільки "причепився" до Весклярова, що глядачі, угледівши його на екрані, приміром, у ролі хірурга, все одно кричали "О, Дід Панас!". Після цього жоден режисер уже не наважувався запрошувати його у свій фільм.

Правда, був ще один момент, який завадив акторській кар'єрі Петра Юхимовича. Він не знав російської мови. Зовсім! "Свого часу я розмовляв iз тими тальнівчанами, котрі були знайомі з Петром Юхимовичем. Люди пригадували, що він любив носити вишиванку, завжди розмовляв тільки українською мовою, нерідко жартував: "Я російську не можу вивчити", - зазначає його земляк Валентин Гордєєв.

 У першому радянському фільмі жахів "Вій" (1967) Вескляров зіграв Ректора і Дороша

"Те, що Дід Панас не знав російської, завадило йому стати знаменитим поза межами України, - додає видавець і шанувальник актора Дмитро Капранов.  Хоча для цього він мав усі необхідні дані - був дуже фактурний: височезний, міцний. Він був ідеальним підпільником для радянських фільмів, а тоді такі типажі були дуже затребувані. Але "по-руському" не говорив, тож у фільмах його переозвучував інший актор".

Шлях до народної слави почався з радіо

Саме на українському радіо в 50-х роках з'явився Дід Панас, який читав дітям казки на ніч. Ім'я цього першого актора, на жаль, з'ясувати не вдалося. Але відомо, що той чоловік уже був у віці, отож йому стали шукати підміну. І знайшли її в особі Петра Юхимовича. Він продовжив заколисувати малечу під уже відомим псевдонімом Дід Панас: спочатку - на підміні, а з 1962 року й цілковито замінив свого попередника. Наприкінці шістдесятих, коли в оселях українців з'являються перші телевізори, Діда Панаса вирішили перенести на екран. Кажуть, у кастингу на роль казкаря брало участь 200 осіб, проте перевершити Весклярова не зміг ніхто...

 Фінальна заставка "Вечірньої казки" з Дідусем Панасом асоціюється з не дуже приємними спогадами - її поява означала для дітлахів, що шоу закінчилося і треба йти спати

Незмінна сорочка-вишиванка та україномовні казки (їх тексти Вескляров часто писав сам) нерідко потрапляли "під роздачу" в часи боротьби з націоналізмом. У сімдесяті роки навіть було кілька спроб закрити програму або замінити Діда Панаса кимось іншим. Проте обурені глядачі завалювали редакцію листами і вимагали повернути улюбленого казкаря на екран.

Скромне життя, скромне вшанування

У 1988 році, коли телебачення стало стрімко змінюватися й орієнтуватися на комерцію, Діда Панаса в ефірі таки не стало - правда, за іншою версією, Весклярова звільнили після того, як матюкнувся в ефірі. [Варто зазначити, що і сценарист Весклярова Володимир Заманський, і ще одна ведуча Катерина Лозовенко заперечують цю "міську легенду" про п'яний мат в ефірі]. Як не стало й Катрусі з тiтонькою Катею та інших улюблених ведучих "Вечірньої казки".

Петро Юхимович вийшов на пенсію і ще якийсь час їздив "на халтури" - зустрічався по клубах із глядачами. Він не нажив високих звань і нагород - у 1973 році отримав заслуженого артиста УРСР, ото й усі його почесті. Жив скромно: коли його знали в кожній українській хаті, сам казкар iз дружиною довгий час тіснився в однокімнатній квартирці. Тільки незадовго до смерті отримав просторішу на вулиці Саксаганського.

Помер найвідоміший Дід українського телебачення напрочуд "невчасно" - 5 січня 1994 року. Країні, яка відзначала новорічно-різдвяні свята, було не до похоронів. Останки Діда Панаса покояться у колумбарії столичного Байкового цвинтаря.

Тьотя Катя (Катерина Лозовенко), яка вела "Вечірню казку" по вівторках (Дідусь Панас - по п'ятницях), заперечує факт нецензурщини у прямому ефірі. Фото: gazeta.ua

Пам'ять відомого казкаря належним чином так і не було пошановано. У столиці ані на будинку, де він мешкав, ані на будівлі, що на Хрещатику, 26, ані на кіностудії імені Довженка немає навіть скромної меморіальної таблички. На малій батьківщині, в Тальному, теж не існує ні вулиці його імені, ніьмузею-кімнати.

Але є пам'ять - Дідові фрази й вірші чіпко засіли в головах дітей, які росли на його казках: "Спи мій маленький, цить, і зайчик сіренький спить...". Та, можливо, після сьогоднішнього ювілею влада таки вшанує належним чином легенду українського телебачення?

КОМЕНТАРІ

Світлана Білоножко, народна артистка України, диктор Українського телебачення:

Дід Панас у житті був напрочуд дивовижною людиною. Він і хвилини не міг без гумору, постійно сипав різними жартами, приказками і примовками. Він знав безліч цікавих історій, завжди щось розповідав. Я не пам'ятаю, щоб він колись мовчав чи навівав нудьгу. Про таких людей кажуть "душа компанії". Спілкуватися з Дідом Панасом було насолодою. А той прикрий випадок, коли він залаявся випадково в ефірі... Хоча я вважаю, що в тому не він був винен, а звукорежисер, який вчасно не вимкнув апаратуру. Адже всі ми живі люди, а робота в прямому ефірі - це величезна напруга для організму. Щодня новий сценарій, усе тримаєш у пам'яті, бо суфлерів тоді ще не було - я це все пройшла і знаю, наскільки це важко. Дід Панас був цікавий тим, що він був самобутній, не нарочитий, а справжній. Звинувачення в націоналізмі були. Він увесь час говорив українською мовою, точніше рідною. І вчив цьому свою аудиторію. Ну як у цьому можна звинувачувати? Такі були часи... Шкода, що таких людей ми цінуємо, лише коли втрачаємо...

Дмитро Капранов, видавець:

 Я думаю, що варто було б зафіксувати бодай у Книзі рекордів України своєрідне досягнення Діда Панаса щодо роботи в прямому ефірі - він провів там чверть століття! На жаль, при цьому записів його програм майже не лишилося. Передача йшла в прямому ефірі, нікому й на думку не спадало фіксувати це на плівку! Тому лишилися лічені записи, причому одні з останніх. У нас свого часу навіть була ідея створити музей Діда Панаса. Але вона залишилася нереалізованою. Правда, ми свого часу навіть його відеокомікси випускали на відео, мали на це авторські права. Та великого інтересу до того не було, можливо, через розвиток нових технологій... Нам вдалося поспілкувалися з удовою Весклярова, буквально за день до її від'їзду на постійне проживання до Америки. Вона передала нам деякі його матеріали, кіноплівки, з якими він їздив по клубах та зустрічався з глядачами. На жаль, подальша доля цієї жінки  нам не відома...

Джерело: "Україна Молода"