Они о себе

1 лютого на каналі ТВі відбулася дискусія щодо видобутку сланцевого газу з головою комітету Верховної Ради з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Іриною Сех.

Переглянути "дискусію можна тут . Пані Ірина мило, хоча натужно, усміхаючись у звичному режимі нічтоже сумняшеся, як на львівському телебаченні, включила всі децибели, на які була здатна. Це дуже повчально для того, щоб побачити рівень не лише культури, але, що найпечальніше, освіти колишньої учительки з міста Бродів. Чи не до завуча дослужилася. Одним словом – еліта нації.

І не звичне налягання на горло мене дивує.

Шокувало інше – пані Ірина свято переконана, що один із найстаріших штатів ненависної їй та путіну з газпромом США – Пенсільванія, де, неначе видобувають сланцевий газ, є пустелею!!! І саме тому там видобувають сланцевий газ.

Шановне керівництво ВО "Свободи", прошу вас – негайно зробіть пані Ірині ознайомчий візит до Пенсільванії, до Філадельфії – міста, де була прийнята Декларація незалежності США, покажіть їй Дзвін Свободи. А заодно до найбільшої української громади у США – пенсільванської громади 150.000 осіб з 12 млн. населення штату. Можна навіть коштом Верховної ради – від невігластва для України шкоди буде набагато більше.

Так от, пані Ірино, густота населення у Пенсільванії 106 осіб на кв.км.

А у нашій Львіській області 116 осіб на кв.км.

Це з тими, які вже двадцять років живуть у Малазі чи Віареджо – знову клята географія.

Колишньому голові комісії з екології Львівської області слід би було знати.

Мене зацікавило, хто ж то вчить наших дітей. І я кинув оком на інформацію про пані Ірину у Вікіпедії. Ресурсик так собі, проте... І от що вигулькнуло: З 1977 по 1987 рік – навчання у Бродівській СШ N1, яку закінчила з відзнакою. З 1987 по 1989 рік – навчання у Бродівському педагогічному училищі, яке закінчила з відзнакою. З 1990 по 1994 рік – навчалася у Тернопільському педінституті. Спеціальність – вчитель початкових класів. З 2005 по 2009 рік – навчання на правничому факультеті Львівському національному університеті ім. Івана Франка за спеціальністю правознавство.

Якщо відкинути другі-треті освіти помічників народних депутатів – у даному випадку Олега Тягнибока, то у сухому осаді отримуємо – вчителя початкових класів.

Нічого поганого, але все ж. Моя мати теж була вчителем початкових класів. Однак культурною людиною. Ну і вихованою – ведучому "дискусії" Віталію Гайдукевичу не прийшлось би десять разів поспіль просити опонентку "бути чемною". Ну не пасує це жінці. Ми ж не маємо уподібнюватися Хаму. Чи Хамкам.

Ми ще ж не так давно рвали животи з Праффєсора. І не одного.

А тут новий вал недоуків.

Тепер вже "наших".

Одним словом: "Яке їхало, таке здибало".

Та що там пані Ірина. Зрештою у початкових класах географію не викладають.

Заступником голови Верховної ради України став такий собі Руслан Кошулинський.

Знову йдемо у Вікіпедію. І отримуємо: 1986 – закінчив Львівську спеціалізовану школу-інтернат спортивного профілю. 1991 – закінчив Кооперативний технікум у місті Львові. У липні 2006 закінчив Тернопільський державний економічний університет за напрямом "Право". Причому знову депутатський слід – з 2001-2002 – помічник-консультант народного депутата України, апарат Верховної Ради України (скромно упущено якого). Тому другу-третю освіту, як профанічну, так само можемо враховувати з прижмуром ока – людина займалася зовсім іншими речами, а не якоюсь там Пенсільванією. Ну, хіба що ночами.

Отож, якби не було так сумно, то хотілось би плакати, заступником голови Верховної ради України у нас працює випускник кулінарного технікуму.

Хазанов ридає. Весь постсовок рве живота.

Зрештою, кулінарний технікум теж слід шанувати. Але на своєму місці. А то кухарки, докладно за Лєніном, почнуть, чи вже почали, керувати.

Якщо б хтось хотів познущатися над Україною, то призначив би саме його. Єдину практично нереальну надію можемо мати, якщо припустимо, що насправді з 1995 по 1996 рр. наш замголова був не кухарем артілі старателів "Полюс" у Красноярському краї Російської Федерації, а стажувався, скажімо, у школі ФСБ. Все ж не кулінарний технікум.

Але все це лиш мрії:)

З ностальгією можемо згадувати наших перших державотворців, академіка Ігоря Юхновського, академіка Мирослава Поповича чи академіка Івана Дзюбу з їх такими тихими та такими посутніми голосами.

Минулося.

Прийшов Час Хама.

На всіх рівнях.