Службовий нероман. Розділ VI

Завдяки добре розвинутим мисливським інстинктам я можу миттєво прокинутись і відразу ж атакувати. Я або сплю, або ні. Найменший шурхіт, найлегший рух повітря здатні привести мене в стан повної боєздатності. Тож поки Ганна брязкала ключами я вже прокинувся, хоч на годиннику було за чверть друга ночі.

Чому люди вважають що новорічна ніч якась особлива, мені не зрозуміло. В дива, розумна істота не вірить, а подарунки це взагалі непотрібна, зайва і навіть шкідлива вигадка. А звідки ці забобони, що обов’язково треба зустрічати новий рік, начебто, якщо ти спатимеш опівночі, то до тебе він не прийде? Кожен інший день приходить поки спиш, а цей ні.

Але цей новий рік я відсвяткував вдало. Ганни не було весь вечір, тож ніхто не заважав мені спокійно повечеряти в’яленою вгодованою мухою, яку я для подібного вечору припас в потайній павутині за холодильником. Розмірковував в цілковитій тиші. Ліг спати і солодко спав аж до моменту коли брязнули ключі.

Прийшла зморена, проте задоволена.

- Привіт, Бодя! Розбудила? Вибач. Не проти якщо я каву зроблю. Все одно спати не маю бажання.

По-перше, ти зробиш не дивлячись проти я, чи ні.

По-друге, я вже виспався.

По-третє, якщо взявся тобою опікуватись, то потерплю твоє нічне кавування. Але при умові, що обов’язково з корицею!

- Не вийшло з мене офісної працівниці. Тобто, випробувальний термін я успішно пропрацювала. І людям допомогла. Ну і собі щось за три місяці заробила. Особливо приємна у них там новорічна премія.

Не вийшло, в неї. Хто б сумнівався. Не впоратись з випробувальним терміном, загіпнотизувавши головного в зграї було неможливо. Гроші, то взагалі зайвий елемент в життєдіяльності розумної істоти. А про те, як і кому допомогла сподіваюсь почути, бо досі лишень шкодила.

- Наталія виявилась такою винахідливою. А ще сміливою. В рішучий момент, коли я вже визнала поразку вона вмить зорієнтувалась, і таке вткнула! Ага, от я тебе і спіймала! Всі шестеро очей розкрив здивовано, тож цікаво тобі, бачу. Бо лежиш такий наче робиш мені послугу. Ну то слухай.

Ганна зробила ковток і почала розповідати про свої пригоди останніми годинами на святкуванні. Мушу сказати, що ця мелодрама мене вже втягнула, і деякий інтерес я й справді відчував. Але не такий сильний як їй ввижалось.

Що мене на справді здивувало, то це рішучість Наталії. Не здавалась вона мені здатної на вчинки. Та коли я дізнався, що вона проявила себе отримавши ключик до серця того самця, від якого мріяла мати потомство, то все зрозумів. Адреналін, ейфорія ще й не на таке могли підштовхнути, тож сенсації в тому, що вона всмілилась злегка штурхнути вожака немає.

Нащо допомагати тій самці богомола, на ім'я Марго, я не зрозумів. За весь час Ганна ні те що слова, погляду доброго від неї не бачила. А тут дарує сплутаного феромонами, чи як воно в них зветься “почуттями”, кавалера. Як би це залежало від мене, я б з неї попив крові. Повільно і не поспішаючи.

Та Ганна м’якотіла. Вона не здатна нищити ворогів. Свідомо у всякому випадку. А ненароком, мимохідь це запросто.

- Отже, більше мені робити там нічого. Марго з Андрієм, а Наташа зі Станіславом будуть щасливі. Це точно. Я їм вже для цього не потрібна. Мені така робота теж не підходить. Не моє. Та й буду я постійно нагадувати, про свою участь у їх долі. Зрозуміло, що це дратує.

Ганно, звідки оця тактовність? Не моє, буду нагадувати, не хочу дратувати? Про себе думай. Тобі ж не вижити на самоті, тобі потрібна зграя. Візьми себе в лапки й не звертай на них увагу.

- Була в моїх планах ще одна задумка – продовжувала Ганна подивившись на годинник – та не вийшло. Отже, поїду я від тебе Бодя, і залишишся ти знову один.

А може й справді новорічна ніч чарівна? Невже моє самотнє життя повертається? Спокій, тиша, роздуми на самоті. Ммм смакота. До речі про смакоту, а хто мене буде радувати ароматом свіжої кави з корицею?

Тут пролунав дзвінок. Хтось прийшов. Хто може прийти о такій порі?

- Іду – Ганна біжить, і звісно відчинить не подивившись кого там принесло.

- Посилка  - чую хлопчачий голос – вибачте, що о такій порі, але подарунків море, а я ще й з адресою наплутав.

Менше вітався б в кожному домі тоді й не наплутав. Ну подарунки, це вже не цікаво. Дикунство. Піду до себе, за хлібницю, в затишок.

- Бодя, куди це ти? Подивись но сюди.

От причепа. Що може бути для мене, для павука, цікаво в подарунковій обгортці. Звісно, що я хоч і відвернувся та контролюю весь простір, тому розвертатись мені немає сенсу. Але ходу призупинив.

Ганна розгортає яскравий пакувальний папір, а там коробка. Звичайна картонна коробка, тільки з дірочками. Знімає кришку і хитро дивиться на мене.

З коробки показується лапа. Ні не лапа, а вишукана тендітна та зваблива лапка. Потім ще, потім ще. Нарешті з’являються головогруди…

І тут я розумію. Ні не розумію, бо в той момент я забув, що я розумна істота. Я відчуваю. Відчуваю, що все-таки новорічна ніч чарівна. Бо тільки чарами можна пояснити красу цієї павучихи, що повагом йде по вінцю коробки та всіма своїми кришталиками в очах солодко і млосно шпиняє мене.

- Бачу я догодила тобі, Бодя. Нелегко було знайти таку красуню саме твого виду. Бо, як виявилось сім ніг, тільки у рідкісних павуків.