Той, хто шукає свою дорогу повинен розуміти, що на початку завжди буде роздоріжжя ...

Кожен крок, кожен вчинок, навіть самий продуманий, може виявитися невірним. Як би там не було - це краще, ніж стояти на місці...

... І не дивуй, що я прийду зненацька.  Мені ще ж побороти переляк. На штурм Бастилій – просто. На Сенатську. А от до тебе – я не знаю як. Вже одпручалась гордістю і смутком, одборонилась даллю, як щитом. Як довго йшла до тебе, як нехутко, і скільки ще і сумнівів, і втом! Прийми мою понівечену душу, збагни й пробач мій безнемірний острах. Дай хоч на мить забути слово – «мушу», це перше слово з букваря дорослих. Мені без тебе сумно серед людства. Вже людству не до себе й не до нас. А дика груша світиться як люстра. І чутно гомін тополиних трас...

Ліна Костенко

     Один чоловік шукав собі в дружини ідеальну жінку. Пройшли роки, зустрічає його, все ще самотнього,старий друг і питає: - Чи знайшов ти ідеальну жінку? - Знайшов, - відповідає він. - Чому ж ти не одружився з нею?, - запитав друг. - Бо вона шукала ідеального чоловіка ... :)))

          "Кохають не за щось, а просто так, тому що лише одна з'ява її змушує калатати прискорено твоє серце, голос - наймиліша серцю мелодія, а її аромат - це коли ти ще її не бачиш, але знаєш - вона поруч, бо повітря навколо наповнюється запахом твоєї жінки, від якого тобі хочеться і сміятися, і плакати водночас..." Дара Корній "Тому, що ти є"

          Коли ти по-справжньому потрібний людині, вона тебе ні за що просто так не відпустить.

  Сьогодні кожний крок хотів би бути вальсом. Не студить вітер уст — зігрівся коло них. І радісно моїм тонким, рухливим пальцям Торкатись інших рук і квітів весняних, Любов — лише тобі. А це її уламки, Це через край вино! В повітря квіт дерев! Це щастя, що росте в тісних обіймах рамки Закритої душі і рамку цю дере! Щоб зайвину свою розсипати перлисто: Комусь там дотик рук, комусь гарячий сміх. Ось так приходить мент, коли тяжке намисто Перлинами летить до випадкових ніг.

                        Олена Теліга

 Зловіщий брязкіт мрій, розбитих на кавалки, І жах ночей, що покривають плач, Ти, зраджений життям, яке любив так палко, Відчуй найглибше, але все пробач. Здається, падав сніг? Здається, буде свято? Заквітли квіти? Зараз чи давно? О, як байдуже все, коли душа зім’ята, Сліпа, безкрила, сунеться на дно... А ти її лови! Тримай! Тягни нагору! Греби скоріше і пливи, пливи! Повір: незнане щось у невідому пору Тебе зустріне радісним: «Живи!» Тоді заблисне сніг, зашепотіють квіти І підповзуть, як нитка провідна, Ти приймеш знов життя і так захочеш жити! Його пізнавши глибоко, до дна!

               Олена Теліга

Життя надто коротке, щоб бути нещасливими...