Любов і страждання
- 11.09.11, 22:35
Коли любов закінчується - один обов'язково страждає; якщо ніхто з обох не страждає, то любові і не було; якщо страждають обоє, то любов ще не закінчилась.
Коли любов закінчується - один обов'язково страждає; якщо ніхто з обох не страждає, то любові і не було; якщо страждають обоє, то любов ще не закінчилась.
Ми розлучаємось?
Нас розлучають!?
Боже, як важко,
як мрії вмирають!
Дощ без кінця.
Наче небо прорвалось.
Це вже було.
Ми вже розлучались.
Тільки був іншим,
у іншому часі...
Чом лиш тепер це збагнула одразу?
То осявала
Любов
мою Віру
в просторах різних
і у різних вимірах.
Це відчуття,
мов падіння у прірву,
здавна відоме,
і з долі не вирву.
Знову самотність
бреде під дощами.
Ми ж не збагнули
і не попрощались.
Блискає небо,
гримить його воля!
Знову не доля,
не доля, не доля!
... А горизнот
в грізних зблисках ранкових.
Знову все піде
по колу,
по колу. (с)
Осінь...
Вона робить зустрічі коротшими, обличчя сумнішими, самотність помітнішою. Але вона робить слова теплішими, поцілунки міцнішими, а любов... Любов не залежить від пори року.
Був день - не день, не вечір, і не ніч: Сріблясто-сірий світ і місяць у півнеба. По місячній доріжці, наче в сні Моя душа сама ішла до тебе. Сріблилася скалками гладь води, Гілки чорнезні пнулися до неба, Немов просили: "Зупинись! Не йди! Тобі спокою - не любові треба!.." А я ішла прозоро й легко в світ. Іскрилось холодно проміння під ногами. За мною залишавсь кривавий слід За всіх, кого не долюбили з вами. Душі боліло тяжко від образ, Байдуже зирив місячище з неба. По зоряній дорозі через час, Крізь простір я сама ішла до тебе! (С)
Іноді один телефонний дзвінок міняє всю ситуацію… зрештою , і дзвінок, який не пролунав, також багато міняє…