Тупцюють дні на місці, хоч сядь і плач,
А я не хочу жити довго у розлуці.
Складу букет своїх старих невдач,
Віддам їх осені - порадниці-подрузі.
Лякає ніч, тривожить серце день,
Мені б постійно бути у дорозі.
Листком до шибки липне жовтий сум,
Він і самотність - на моїм порозі.
Прийшли роки один за одним в ряд
І всілись за столом, як звані гості.
Солодкого дарунку їм не дам:
- Впивайтесь хмелем, ви уже дорослі.
Останньою до хати, як мара,
Вплелася доля. Я їй так зраділа!
М'який стілець і найсолодший шмат
Свого життя віддати захотіла.
Вона на мене глянула в журбі,
Сказала: "Будеш жити, як воліла",
І, пригорнувши не мене - роки,
Як марево, у вічність відлетіла.