* * *

Ми розлучаємось?

                      Нас розлучають!?

Боже, як важко,

                      як мрії вмирають!

Дощ без кінця.

                     Наче небо прорвалось.

Це вже було.

                     Ми вже розлучались.

Тільки був іншим,

                     у іншому часі...

Чом лиш тепер це збагнула одразу?

То осявала

                Любов

                           мою Віру

в просторах різних

                         і у різних вимірах.

Це відчуття, 

                  мов падіння у прірву,

здавна відоме,

                    і з долі не вирву.

Знову самотність

                        бреде під дощами.

Ми ж не збагнули

                       і не попрощались.

Блискає небо,

                    гримить його воля!

Знову не доля,

не доля, не доля!

... А горизнот

                  в грізних зблисках ранкових.

Знову все піде

                     по колу, 

                                  по колу.   (с)