Зустіч з дитинством...

На вихідні їздив у одне з найчудовіших місць на Землі! В село до моєї бабушки, що на Чернігівщині! Взагалі, я вважаю ландшафти Чернігівського Полісся одними з наймальвничіших, хоча це моя суб"єктивна думка. Бо тут я народився і ріс до 6-ти років, і ще до 15-16 приїздив сюди кожне літо! На літо нас сюди з"їжджалося аж 5 внуків, то було весело! Зараз ми вже виросли і всіх розкидало по Києву, Москві, Саратову та Залізногорську... Але все одно тягне іноді сюди... Та от пройтися по лісу, прогулятися понад річечкою так і не вдалося, бо приїхав сюди лише на 1 день і треба було допомагати збирати картоплю, гарбузи, кукурудзу...

Вибираєш раком картоплю, станеш трохи розігнешся і дивишся з сумом на лісистий горизонт... Ех! Я вже і не пам"ятаю коли приїздив сюди так, щоб десь прогулятися... Мабуть треба їхати сюди днів на 5-6, і то все не зробиш. От не розумію я, навіщо старій бабусі, що зовсім не "пише здоров"ям" тримати таке господарство? Корова, свиня, кури, 3 городи (раніше взагалі було 5) по 15-20 соток та сінокос соток на 20! Сама вона навіть обійти за день це все не встигає, не кажучи про те, щоб як слід доглянути! Що це? Закладена в генах пом"ять про голод 30-х та 40-х; засіб, щоб відчувати себе господинею; щоб не було часу сумувати? У нас же виходить приїхати сюди 2-3 рази на рік!

Найбільше, з усієї роботи тут, подобається встати десь о 4-й ранку і піти косити траву, і вже там, на луці, зустічати сонце під спів коси та запах свіжої трави!.. Або ж колоти до вечора дрова, вдихаючи аромат свіжої смолянистої сосни...

А от городина, це не моє... І все одно, двоюрідні брати заздрять, що я хоть іноді там буваю... Вони не були тут вже років 3-5. Все мріємо зібратися тут, як раніше вп"ятьох, а то і в 10-х і більше (сім"ями). Але приїздити сюди треба на якісь великі церковні свята, коли не треба зранку бігти на город, а можна прокинутися і піти прогулятися лісом, подихати безтурботністю дитинства...