ДУМА

Всі  покою  щиро  прагнуть,  
А  не  в  оден  гуж  всі  тягнуть,  
Той  направо,  той  наліво.  
А  все  браття:  то-то  диво!  
Не  маш  любви,  не  маш  згоди,  
Од  Жовтої  взявши  Води.  
През  незгоду  всі  пропали.  
Самі  себе  звоювали.  
Гей,  братове,  пора  знати,  
Що  не  всім  нам  панувати  
І  речами  керувати.  
На  корабель  поглядімо,  
Много  людей  полічимо.  
Однак  стерник  сам  керує,  
Весь  корабель  управує.  
Пчулка  бідна  матку  має  
І  оної  послухає.  
Жалься,  Боже,  України,  
Що  не  в  купі  має  сини:  
Оден  живе  із  погани,  
Кличе  сюди  отамани.  
Ідем  матку  рятувати,  
Не  дамо  їй  погибати!  
Другий  ляхам  за  грош  служить,  
По  Україні  і  той  тужить;  
Мати  моя  старенькая!  
Чом  ти  вельми  слабенькая?  
Різно  тебе  розшарпали,  
Кгди  аж  по  Дніпр  туркам  дали:  
Все  фортель  щоб  заслабіла  
І  аж  вконець  сил  не  міла.  
Третій  Москві  юж  голдує.  
І  їй  вірно  услугує.  
Той  на  матку  нарікає  
І  недолю  проклинає:  
Ліпше  було  б  не  родити,  
Нежлі  в  таких  бідах  жити.  
Од  всіх  сторон  ворогують,  
Огнем,  мечем  руїнують,  
Од  всіх  не  маш  зичливости,  
А  не  слушной  учтивости;  
Мужиками  називають,  
А  підданством  дорікають.  
Чом  ти  синів  не  учила.  
Чом  од  себе  їх  пустила?  
Ліпше  було  пробувати  
Вкупі  лихо  одбувати.  
Я  сим,  бідний,  не  здолаю,  
Хіба  тілко  заволаю:  
Гей,  панове  —  єнерали,  
Чому  ж  єсте  так  оспали?  
І  ви,  панство  —  полковники,  
Без  жадної  політики  
Озметеся  всі  за  руки  —  
Не  допустіть  гіркой  муки  
Матці  своїй  більш  терпіти,  
Нуте  врагів,  нуте  бити.  
Самопали  набивайте!  
Острих  шабель  добувайте,  
А  за  віру  хоч  умріте  
І  вольностей  бороніте,  
Нехай  вічна  буде  слава,  
Же  през  шаблю  маєм  права. 
                                   
                                        Іван Мазепа